23 грудня 2022, 15:15

JustConf2022: зміцнюємо кримінальну юстицію в час війни


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Зараз, коли Україна вже понад дев'ять місяців поспіль переживає повномасштабне вторгнення, перед системою кримінальної юстиції постали надважкі виклики. 14 грудня 2022 року спікери, що пройшли конкурсний відбір і представляють майже всі інституції системи та різні рівні, розповіли про свою історію чи ідею, які можуть змінити кримінальну юстицію в нашій країні.

2022_12_14-145139-EVERSUMMER-4762

Суд – це і про сервіс

Богдан Крикливенко, керівник апарату Вищого антикорупційного суду, підняв тему, чому суду потрібен СЕО. 

Він порівняв роботу годинника з роботою апарату суду. На його переконання, апарат суду – це той самий годинник, який має працювати злагоджено, точно та ефективно.

«Зазвичай ми оцінюємо суд за змістом конкретних судових рішень. Сприйняття справедливості суду чи судового рішення виходить далеко за межі та розпочинається значно раніше, ніж ми отримуємо в руки судове рішення. Наше ставлення до суду починається ще з порогу: як нас зустріли, чи були ми завчасно повідомлені про необхідну нам інформацію, як підготовлений зал до судового засідання, чи вчасно воно розпочалося тощо. Все це елементи, які створюють атмосферу уявлення і наше сприйняття судового рішення», – зазначив Кликливенко.

Крикливенко

За його словами, до повномасштабної війни в Україні працювало понад 700 судів. Суд – це місце, де кожен з нас шукає справедливість.

Що насправді заважає змінювати ситуацію та виводити її на якісний, новий рівень

1. Розрізненість практики адміністрування.

2. Відсутність (брак) стандартів менеджменту управління.

3. Відсутність належної комунікації (внутрішньої та зовнішньої).

4. Відсутність ресурсів (без достатньої кількості ресурсів ефективної судової системи бути не може).

Суд – це і про сервіс, і про споживачів сервісу. Тому Богдан Кликливенко закликав привернути додаткову увагу до діяльності судових адміністраторів. Адже злагоджена робота судового менеджменту, організаційні процеси та процедури в суді, організація сервісу роботи з документами, умови перебування та поводження з особами, які під вартою та конвоюються, належні умови роботи та підготовки судових засідань для сторони захисту чи обвинувачення, забезпечення роботи суддів – щоденні обов’язки керівника апарату суду. Натомість роль судового адміністратора залишається в тіні роботи суддів.

Богдан Крикливенко переконаний, що суддя не має думати про те, як організувати побут суду, або про наявність конвертів, паперу та марок. Фокус судді має бути спрямований на дослідження матеріалів та ухвалення справедливого рішення. «Нам потрібно змінити ставлення і цінувати кваліфікацію працівників суду, удосконалити комунікацію в судах та загальні стандарти адміністрування, які наразі в нашій країні відсутні. Не варто чекати на завершення судової реформи, прийняття низки законодавчих актів. Це потрібно втілювати вже зараз», – закликав спікер. 

Вилучити не можна арештувати. Де поставити кому?

Попри все, майно і надалі є значною частиною нашого життя. Кожна особа, яка зазнала втручання у власне майно, має право на його захист, зокрема судовий.

Андрій Пономаренко, суддя Оболонського районного суду міста Києва, вважає, що у КПК України потрібно внести зміни, щоб запровадити арешт майна, дозвіл на вилучення якого надано на підставі рішення слідчого судді. Наразі КПК не містить порядку та строків такого звернення, а отже, неможливо оскаржити вилучення неарештованого майна, як і рішення про дозвіл на його вилучення.

Пономаренко

За його словами, позбавлення права особи на оскарження вилученого майна становить порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема відсутності доступу до правосуддя. До того ж, на думку судді, лише провадження змін, зокрема, порядку та меж розумності строків для подачі клопотання про вилучення на підставі певного рішення слідчого судді майна, а також провадження інституту відповідальності щодо посадових осіб органу досудового розслідування можуть змінити ставлення до вилучення майна, а також забезпечити правовизначеність його статусу.

Що принесуть такі зміни? Покращать інвестиційну привабливість України, спростять роботу органів кримінальної юстиції, зменшиться кількість звернень, а отже й навантаження на судову систему. «Я точно знаю, що ми з вами ті, хто може забезпечити якомога швидші зміни в системі, ми – ті, хто може повернути системі незалежне правосуддя. Нумо робити це разом», – підсумував Андрій Пономаренко. 

Амністія: пробачити, щоб об’єднати країну

Україні недостатньо звільнити свої території, щоб відновити мир у державі та змінити свідомість тих людей, які підтримували окупаційну владу. Так вважає Ольга Семенюк, адвокатка, координаторка освітнього напрямку УГСПЛ. Спікерка переконана, що важливо працювати над об’єднанням української нації. Одним зі шляхів для цього вона бачить застосування амністії.

Семенюк

«Навіщо ми маємо когось пробачати? Дійсно, є ті, кому прощення немає ні в Україні, ні світі. А саме тим, хто скоїв воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид та інші серйозні порушення міжнародних прав людини та міжнародного гуманітарного права. Але є ще й ті громадяни України, які, перебуваючи на окупованих територіях, скоїли злочини невеликої або середньої тяжкості, не усвідомлюючи наслідків, та розкаялися у скоєному. Я вважаю, що прощення таких людей призведе до зміцнення нації, до них можна застосовувати амністію», – пропонує Ольга Семенюк.

Також вона назвала аргументи для цього:

1. Це допоможе швидше інтегрувати Україну до європейського суспільства і підтвердити статус правової держави світовій спільноті. Застосування амністії є ознакою правової держави. У змісті 2 додаткового протоколу до Женевської Конвенції зазначено, що під час припинення воєнних дій влада має застосовувати якомога ширшу амністію до тих осіб, які брали участь у збройному конфлікті.

2. Це допоможе втримати в балансі судову та пенітенціарну системи.

3. Зменшити напруження в суспільстві.

За словами Ольги Семенюк, правникам потрібно визначитися, яку форму амністії можна застосувати в Україні. Вона переконана, що повна амністія в Україні не спрацює. Повне прощення не призведе до покаяння та примирення. Умовна ж амністія може передбачати декілька умов: подати письмову заяву про застосування амністії, часові обмеження, публічне вибачення, участь у публічних слуханнях. Додатковими умовами можуть бути: відшкодування шкоди заподіяної потерпілому, участь в громадських роботах, зміна місця проживання. За її словами, про це потрібно думати вже зараз, щоб не відбулося ще одного розколу на ще одному підґрунті.

Вийти за межі: підслідність в умовах сьогодення

Під час війни особливо відчутна потреба координації дій всіх органів правопорядку. Для належного забезпечення документування злочинів, вчинених в умовах війни, необхідні нові підходи та процесуальні інструменти, які надаватимуть можливість залучити всі органи досудового розслідування.

Тарас Семків, заступник начальника Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генпрокурора, зазначив, що на сьогодні налічується вже понад 50 тис. воєнних злочинів. При цьому відбувається значне навантаження на окремі органи досудового розслідування та окремих слідчих. Відповідну ситуацію могли б змінити керівники прокуратури, яким вже надано право змінювати орган досудового розслідування в разі неефективності ним здійснення своїх повноважень. Однак із застосуванням цього інституту є певні перешкоди та дискусії.

Семків

За його словами, основним ризиком для сторони обвинувачення є визнання доказів недопустимими надалі. «Тобто докази, які зібрані органом досудового розслідування, будуть визнані судом недопустимими – як зібрані особами, які не мають повноваження на вчинення таких дій. На це й орієнтує рішення об’єднаної палати Касаційного кримінального суду ВС від травня 2021 р., в якому зазначено, що недотримання належної правової процедури, як складового принципу верховенства права, може мати наслідком визнання недопустимими надалі всіх доказів у порядку, визначеними ст. 86 і ст. 87 КПК України», – зазначив спікер.

Він зауважив, що цією ж постановою передбачені випадки, коли отримання доказів все ж були допустимими. По-перше, це ухвалення таких рішень уповноваженими на це суб’єктами (Генпрокурором, прокурором області, їх першими заступниками та заступниками). По-друге, це надання оцінки проведення судовому розслідуванню як неефективного. По-третє, винесення відповідного рішення у формі письмової постанови. По-четверте, обґрунтування цього рішення. Тобто перед тим, як застосувати свої повноваження, керівник прокуратури повинен оцінити розслідування як не зупинене.

За час війни у законодавство внесено зміни, якими уповноважено змінювати орган досудового розслідування не лише в разі неефективності здійснення своїх повноважень, а й у тому разі, якщо існують об'єктивні підстави, що вказують на неефективність невиконання органом своїх повноважень або неможливості здійснення ним досудового розслідування в умовах воєнного стану.

«Всі органи досудового розслідування функціонують. Можливо, не мають доступ до деяких територій, але не враховувати їх функціонування не можна», – зазначив Тарас Семків. Спікер закликав обґрунтовувати свої рішення, робити їх зрозумілими, але не зволікати з їх прийняттям.

Право проти порядку: допустимість доказів

Аркадій Бущенко, суддя Верховного Суду, у своєму виступі торкнувся проблем, які викликав КПК України 2012 року у свідомості, практиці та правовому дискурсі. Спікер поміркував над тим, чому закладена модель процесу до цього часу не працює на повну, які тенденції показує судова практика, а також розглянув «вічне» питання про допустимість доказів у кримінальному провадженні.

Бущенко

«Поки суддя перебуває в «сірій» зоні (коли він визначає, чи достовірний, чи недостовірний доказ, чи стосується він справи, чи ні, яка його сила, переконливість тощо), то перебуває також у парадигмі найбільш інформованого рішення, що є дуже важливим. Є такий постулат, що чим більшим обсягом релевантної інформації володіє особа, яка отримує рішення, тим більш виваженим і відповідно правильним це рішення буде», – зазначив суддя. 

За його словами, питання про допустимість вирішується на межі між «синьою» та «сірою» смугою, тому що недопустимі докази «відкидаються на вході», тобто не допускаються до «гри» під назвою «судовий розгляд»: «Це можна спостерігати в суді присяжних, де останні просто не побачать або не почують докази, які суддя визнав недопустимими. Професійний суддя дійсно бачить докази, про які потім може сказати, що вони є недопустимими. Навіть із цього вже можна сказати, що це не такий простий розумовий процес».

На думку судді ВС, центральним елементом системи допустимості доказів стала ч. 1 ст. 87 КПК України, яка поставила в центр уваги саме істотні порушення прав і свобод людини. Чому права і свободи людини? Права людини є невідчужуваними. Їх не так легко змінити, як змінюється порядок.

«Мене більше насторожує, що оце сполучення ідеї допустимості та порядку веде до певного спрощення в роботі юристів. Достатньо довести, що було якесь порушення, і вже ти можеш «розслабитися» та вважати, що переміг. Насправді це не так», – резюмував спікер.

Шукай: як штучний інтелект може допомогти в пошуку злочинців

Коростельова

Лілія Коростельова, інспекторка відділу супроводження програм інформатизації та роботи із відкритими даними Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Луганській області, презентувала ідею, яка полягає в створенні міждисциплінарного підходу на основі права та технологій, а саме використанні поліцією технології АІ геопошуку разом із формулою Россмо для пошуку серійних злочинців, які могли скоювати злочини в радіусі одного міста, району, країни.

Також під час Just Conf|Ukraine 2022 між учасниками відбулася розмова про точки зростання для кримінальної юстиції зараз та про те, яке бачення для системи після війни.

Михайленко та інші

Призначення покарання як є і як має бути 

Кожна держава світу стикається з проблемою призначення однакових покарань за однакові злочини. Україна не є винятком. За однакові злочини призначаються принципово різні покарання. Расім Бабанли, керівник Департаменту аналітичної та правової роботи ВС, д.ю.н., вважає, що розв’язання проблеми можливе через створення так званих «sentensing guidelints» – вказівок із призначення покарання відповідно до конкретних обставин вчиненого злочину.

«Давайте відверто, в нас є потерпілий, який має певне очікування від покарання. Є обвинувачений, який хоч і вчинив злочин, але також має певні очікування справедливості. В нас є суспільне очікування, яке місцями вимагає ув'язнення. Зрештою, в нас є верховенство права, яке навряд у своєму ідеалі допускає ситуації, коли однакові злочини караються принципово різними покараннями. Чи можемо ми стільки очікувань покладати на інтуїцію судді? Відповідь очевидна – ні», – повідомив Расім Бабанли.

Бабанли

Він поділився критеріями, як це змінити, запровадивши систему рекомендацій із питань призначення покарання. Як це працює? По-перше, створюється комісія з питань призначення покарання. До неї входять представники різних юридичних професій. Це мають бути судді, судді у відставці, адвокати, прокурори, науковці. Їх кількість не має бути великою – десь близько 10 осіб, які працюють у цій комісії на постійній основі. По-друге, саме ця комісія має дати відповідь на запитання про те, яким має бути покарання за злочин, і головне – відповідь на запитання, чому саме таким має бути покарання. На підставі чого вона має це зробити? На думку спікера, на підставі аналізу судової практики: «Ми часто чуємо фразу про те, що двох однакових злочинів не буває. Це неправда, в цьому може переконатися будь-хто, хто проаналізує декілька сотень вироків за один злочин, як це зробив я, і тому точно впевнений, що це працює»

Расім Бабанли проаналізував усі вироки, ухвалені судами України у 2015 році за умисне вбивство. Аналіз вироків показав, що є загальна тенденція: більшість із цих злочинів вчиняється за подібних або дуже подібних обставин. Такий аналіз вказав на такі тенденції: по-перше, різниця гендеру не впливає на розгляд покарання. По-друге, навіть у таких обставинах, які практично нічим не відрізняються, ми все одно бачимо тенденцію до різних термінів покарань – комусь сім, комусь дев'ять, комусь 12, в одному випадку навіть 14 років позбавлення волі. Чи можна це вважати нормальним? Навряд.

Спікер також розповів про міжнародний досвід використання подібних схем роботи та порівняв системи призначення покарання в англо-саксонській та континентальній системах.

Крім того, Расім Бабанли проаналізував проблеми відбування умовних покарань та оголосив статистику їх призначення: у 99% випадків особа, яка вчинила легкі тілесні ушкодження, отримує реальне покарання у вигляді штрафу. Лише в 40% випадків особа, яка вчинила тяжкі тілесні ушкодження, отримує реальне покарання, а в 60% випадків це буде умовне покарання.

Також він наголосив на проблемі призначення покарання за сукупні злочини: особа, яка вчинила декілька грабежів, крадіжку та розбій, у 80% випадків отримає таке ж покарання, як і особа, яка вчинила подвійний розбій.

Навчаємо практиків – розвиваємо систему

Усі ми хочемо мати більш досконалу систему кримінальної юстиції. На жаль, значна частина таких зусиль не досягає своєї мети. Одним із важливих інструментів виходу з цього «замкнутого кола» є навчання.

Андрій Орлеан, заступник директора Тренінгового центру прокурорів України, поділився досвідом, як можна змінити систему кримінальної юстиції через навчання, та порадив слухачам шість ефективних кроків для її побудови.

Орлеан

1 крок – дати можливість тим, хто навчається, планувати навчання самостійно. Примусове навчання не працює.

2 крок – враховувати нагальні практичні потреби. Вміння та навички, як правильно провести допит, обґрунтувати свою позицію у клопотанні, виступити з промовою в суді, довести свою позицію журналістам. Без аналізу практичних потреб із року в рік будуть однакові тематики, які застаріють.

3 крок – запровадження тренінгового навчання. Класичні лекції, семінарські заняття мають відійти в минуле, адже сьогодні саме тренінговий формат навчання надає можливість відпрацьовувати навички та досягати конкретного результату.

4 крок – залучення як тренерів найкращих фахівців. Максимально корисно до навчання залучати тих, хто має практичний і міжнародний досвід і пропустив через себе той предмет, якого навчає.

5 крок – навчити експертів вчити. Необхідно створювати систему, яка надасть можливість навчати осіб, які пізніше навчатимуть практиків.

Спікер навів приклад тренінгового курсу, присвяченого комунікації прокурорів із ЗМІ. Для його розробки були запрошені професійні журналісти, що дало позитивний результат.

6 крок – створювати комфортну атмосферу для навчання.

Чому справедливе судочинство не про справедливість? 

Запитання, над яким запропонував замислитися Сергій Заєць, адвокат, експерт освітніх програм УГСПЛ для правників.

«Якби судочинство було просто способом вирішення дилем, достатньо було б підкинути монетку і діяти так, як випав жереб? Перманентна судова реформа, перехід від інквізиційного судочинства до змагального говорить про те, що суспільство щось шукає. Змагальне судочинство полягає в тому, що сторони самі вирішують, що говорити суду, а про що мовчати, як подати докази. Суду залишається умовно пасивна роль», – зазначив спікер.

Заєць

За його словами, дослідження американських учених щодо процедурної справедливості свідчать, що для учасників судочинства важливішим за матеріальний результат і наслідки розгляду справи є те, як із ними комунікує суд: «Тобто справедливий суд – це про належну комунікацію з людиною, доля якої вирішується. На жаль, у нас фокус процесуальної комунікації зміщений: комунікують переважно суд зі стороною обвинувачення і суди різних інстанцій між собою. Це ставить людину перед судовим рішенням як перед фактом непереборної сили».

Спікер переконаний, що нестача здорової комунікації послаблює сприйняття судового рішення і підриває його легітимність. Переусвідомлення вимоги справедливого судочинства саме як вимоги забезпечити належну комунікацію з собою, доля якої вирішується, сприяло б підвищенню авторитету суду і зниженню соціальної напруженості в суспільстві.

Також під час заходу редакція #JustTalk відзначила авторів різних форматів.

2022_12_14-160611-EVERSUMMER-5011

✨У номінації «Найпопулярніший матеріал на сайті JustTalk» відзнаку отримав Микола Стоянов, адвокат, керівник АО «АС», к.ю.н, доцент.

✨Дар`я Свиридова, адвокатка, експертка Ukrainian Legal Advisory Group, і Віталій Секретар, перший заступник керівника Прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, відзначені в номінації «Найпопулярніше відео на YouTube-каналі JustTalk».

✨У номінації «Найпопулярніша публікація на сторінці JustTalk у Facebook» було відзначено Юрія Бєлоусова, начальника Департаменту протидії злочинам, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора.

✨Вибір редакції в номінації «Кращі матеріали з МГП і МКП від юристів-міжнародників» зупинився на Катерині Рашевській, юристці ГО «Регіональний центр прав людини».

Також були відзначені ведуча рубрики #JustTalk_Context, суддя ВАКС Віра Михайленко та юристка Ukrainian Legal Advisory Group Аліна Павлюк.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати