«Яка держава – такі й теракти». Цей жарт, яким багато хто в Україні зараз описує усе, що відбувається в країні останній тиждень, може, згодом перестати бути просто жартом.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Вчора, 3 серпня, громадянин Узбекистану, який має посвідку на проживання в Україні, став третім за тиждень терористом, який захопив заручників в нашій країні. Після луцьких і полтавських подій хвиля терору докотилася до центру Києва - в бізнес-центр «Леонардо».
У картинці, яку стрімило багато телеканалів і сайтів, особисто мене вразив той факт, що навколо «Леонардо» в цей час перебували багато звичайних людей. Вони знімали все це на свої смартфони, обговорювали те, що відбувається, пили каву, жартували. Тобто на класичний випадок захоплення заручників, який ми неодноразово бачили в кіно (або в тому ж Луцьку), все, що відбувалося у Києві 3 серпня, було мало схоже.
Нагадаємо, 23 липня, близько 09:05, на вул. Остапа Вишні, 5 (територія колишнього хлібзаводу) працівники підрозділу карного розшуку намагалися затримати громадянина за підозрою в незаконному заволодінні авто. Під час затримання зловмисник дістав гранату РГД-5 і взяв у заручники поліцейського.
Загарбник погрожував підірвати себе і силовика. Начальник карного розшуку області Віталій Шиян запропонував себе в якості заручника. Після обміну обидва поїхали з міста.
Згодом Скрипник відпустив Шияна і сховався в лісі в Решетилівському районі Полтавської області. Знайшли його лише за тиждень.
«Піонером» у серії останніх терактів став Максим Кривош, який перед захопленням автобуса в Луцьку, опублікував повідомлення, де заявив, що держава - це перший терорист, і вимагав від перших осіб держави записати відеозаяву про те, що саме вони – «терористи в законі». Крім цього, він зажадав від Президента України Володимира Зеленського закликати людей подивитися фільм «Земляни» 2005 р.
Зеленський виконав умову терориста, той у прямому ефірі відпустив заручників і, як ми пам'ятаємо, ще півтори хвилин чекав, коли до нього підійдуть співробітники спецслужб. Потім стався дивний штурм автобуса, який, м’яко кажучи, викликав багато скептичних коментарів.
Однак найбільший резонанс викликав той самий відеоролик Президента Володимира Зеленського, яким він виконав умову терориста і тим самим підняв хвилю обговорень на тему: чи повинна перша особа держави йти по суті на угоду з терористом? Одні говорили, що тим самим Зеленський показав, що для нього людські життя є в пріоритеті. Інші стверджували, що тим самим Президент відкрив «скриню Пандори», продемонструвавши, що українська влада готова виконувати будь-які, навіть самі абсурдні, вимоги терористів.
У будь-якому випадку ситуація, що склалася із захопленням заручників в Україні, стає все більш загрозливою. І хто знає: можливо, вже в недалекому майбутньому (не дай Бог, звичайно) терористами стануть не психічно неадекватні люди, якими, будемо відверті, були луцький і київський «загарбники» (про вимоги полтавського нічого не відомо), а цілком підготовлені бійці, яких зараз в Україні, в силу відомих причин, дуже багато. І причини для терактів/захоплень заручників можуть бути вже більш серйозні, ніж пропозиція про перегляд фільму «Земляни». У зв’язку з цим ось декілька питань до української влади:
1. Чи чекати Україні на свої «Норд-Ости» або Беслани, як це відбувалося в недалекому минулому в Росії? Чи готова до цього Україна та її спецслужби?
2. Чи проводиться моніторинг соціальних мереж (як це відбувається в усьому світі)? Чи є взагалі відповідна база даних потенційно небезпечних людей або організацій?
3. У світлі трьох поспіль загроз та терактів, чи можна говорити, що Україна стала найнебезпечнішою країною в Європі з усіма наслідками - іміджевими та інвестиційно-економічними?
4. Що потрібно зробити, щоб загроза терактів в Україні була мінімізована, перш за все, в плані посилення пакету антитерористичних законів?
5. Чи потрібно посилити безпеку громадських об'єктів (як зробив, наприклад, Ізраїль, поставивши на кожному вході до метро або великого супермаркету рамки металошукачів)?
6. Чи сформульована в принципі єдина антитерористична позиція в Україні (наприклад, за жодних умов не вступати в перемовини з терористами (якщо вступати, то за яких умов))?
7. Чи не час вже замислитися над проблемою поведінкової психології людей, взятих у заручники? Адже у більшості населення пізнання в цій темі, в кращому випадку, обмежуються на рівні перегляду кінострічок або серіалів.
8. У разі захоплення об'єкта, як повинні вести себе приватні охоронні підприємства, більшість з яких озброєні, в кращому випадку, травматичною зброєю, електрошокерами або газовими балончиками?
9. Як посилення терористичної загрози корелюється з перманентно обговорюваним у країні «законом про зброю»?
10. На якому рівні знаходиться міжнародне співробітництво України в питанні боротьби з тероризмом? Минулого місяця, наприклад, Київ припинив дію Меморандуму з РФ про співробітництво в боротьбі з тероризмом.
Документ зокрема, передбачав: обмін інформацією про терористичні організації, діяльність яких загрожує безпеці обох держав, і встановлення контактів між цими організаціями; обмін інформацією про можливі терористичні акти проти держав, їх громадян і організацій; співробітництво в проведенні антитерористичних заходів, розшуку і затримання бойовиків і їх пособників, обмін інформацією та досвідом із ліквідації наслідків терактів.
11. Чи потрібно надавати ефір терористам?
І таких запитань можна поставити ще багато. Їх, на жаль, буде ставити сам час, який стає все небезпечнішим. Чи готова українська держава відповісти на них?
Автор: Костянтин Ніколаєв