Упродовж 2025 року питання подання нотаріусами інформації до податкових органів неодноразово опинялося в центрі уваги — і щоразу в новому інформаційному контексті. Фактично йшлося про три хвилі повідомлень, які створювали відчуття постійних змін і правової невизначеності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На початку року ЗМІ сповістили, що з 1 січня 2025 року нотаріуси зобов’язані подавати інформацію (звіти) про посвідчені ними договори купівлі-продажу, дарування та спадкування частіше: не щокварталу, а щомісяця. Восени повідомили про ухвалення закону, який з 1 січня 2026 року повертає приватним нотаріусам квартальний період. Ну а напередодні цієї дати нагадали, що відповідні законодавчі норми набирають чинності. Не залишилася осторонь й Державна податкова служба України. Щоправда повідомлення, розміщені на офіційному сайті служби 31.03.2025 р. і 02.12.2025 р., мають різну тональність. У першому випадку йдеться про «звітність» і штрафи, а в другому – лише про «інформацію». Чи є це випадковістю і що насправді змінюється для нотаріусів у новому році?
Що змінюється з 2026 року
Для державних нотаріусів жодних новацій не передбачено, порядок подання інформації для них залишається таким, як у 2025 році. Щодо приватних нотаріусів, то законодавець повернув їм звичну модель: квартальне подання інформації, замість щомісячного, яке діяло у 2025 році. Водночас на рівні Податкового кодексу закріплено вимогу подавати ці відомості з розбивкою по місяцях звітного кварталу.
Отже, зміни (і у 2025, і у 2026 роках) мінімальні. Проте саме вони знову актуалізували давню проблему: неоднозначність правового статусу нотаріуса у податкових правовідносинах та характеру інформації, яку він подає.
Нотаріус як джерело інформації для податкових органів
Ще задовго до ухвалення Податкового кодексу законодавство покладало на нотаріусів обов’язок інформувати контролюючі органи про окремі види посвідчених ними договорів.
Наразі такі вимоги закріплено у розділі IV Податкового кодексу України. Це:
- пункт 172.4 — щодо операцій з відчуження нерухомості між фізичними особами;
- пункт 173.4 — щодо договорів купівлі-продажу (міни) рухомого майна;
- пункт 174.4 — щодо договорів дарування та свідоцтв про право на спадщину.
Дискусії навколо цих норм на різних рівнях (науковому, практичному тощо) то затихали, то посилювалися. У 2025 році дискусія поновилася на офіційному рівні й переросла у протистояння між ДПС, з одного боку, та Нотаріальною палатою України і Міністерством юстиції України — з іншого.
Ключовими, як і раніше, залишилися два питання:
- чи має інформація, яку Податковий кодекс зобов’язує подавати нотаріусів, статус податкової звітності, а відтак — чи можливе застосування штрафів у разі її неподання чи невчасного подання;
- чи є нотаріус податковим агентом у контексті подання цієї інформації?
Поштовхом до нового етапу суперечки стало ухвалення Закону України від 10.10.2024 № 4015-IX, різне розуміння якого призвело до появи низки повідомлень та листів. Це:
- лист Державної податкової служби України від 28.03.2025 р. № 8882/6/99-00-24-01-02-06;
- повідомлення, розміщене на сайті ДПС 31.03.2025 р.;
- лист Нотаріальної палати України від 02.04.2025 р. № 15/4;
- лист Нотаріальної палати України від 04.04.2025 р. № 16/2;
- лист Міністерства юстиції України від 13.05.2025 р. № 67620/52929-11-25/37.1.
В узагальненому вигляді аргументи кожної зі сторін щодо ключових аспектів проблеми виглядають так:
|
Ключові питання |
Позиція Державної податкової служби |
Позиція Нотаріальної палати України |
Позиція Міністерства юстиції України |
|
Як слід розуміти доповнення (із посиланням на пп. «б» п. 176.2), внесене Законом № 4015-IX? |
Як підтвердження розширення обов'язків нотаріуса до функцій податкового агента. |
Як уточнення переліку відомостей, які є частиною інформації, що подається. Без зміни статусу нотаріуса чи природи самої дії |
Як свідома відмова законодавця від надання нотаріусу статусу податкового агента (порівняно з першою редакцією законопроєкту) |
|
Чи є нотаріус податковим агентом при посвідченні угод? |
Так, адже нотаріус є «спеціальним суб'єктом, на якого покладені функції податкового агента» |
Ні, нотаріуса названо «спеціальним суб'єктом», отже, він не має статусу податкового агента |
Ні, оскільки нотаріус не виконує всіх обов'язкових функцій податкового агента (нарахування, утримання, сплата податку) |
|
Чи є інформація, що подається, податковою звітністю? |
Так, оскільки ця інформація на вимогу ПКУ подається у формі додатку 4 ДФ до податкового розрахунку |
Ні, це лише інформація, яка подається у строки та за формою, встановленою для податкової звітності, але при цьому не має статусу звітності |
Ні, це інформація, а не податкова звітність |
|
Чи застосовуються штрафи за ст. 119 ПКУ? |
Так, оскільки нотаріус виконує функції податкового агента |
Ні, позаяк ст. 119 стосується відповідальності податкових агентів за неподання податкової звітності |
Ні, адже статтею 119 ПКУ передбачено відповідальність винятково для податкових агентів, статусу якого нотаріус у цьому контексті не має |
Без відповіді на головні питання
У липні 2025 року до пунктів 172.4, 173.4 та 174.4 ПКУ знову було внесено зміни Законом № 4536-IX. З 1 січня 2026 року приватним нотаріусам повернули квартальний строк подання інформації. Водночас ключові спірні питання так і не були врегульовані.
Таким чином, законодавчі зміни не підтвердили ані позицію податкових органів, ані очікування НПУ та Мін’юсту. Показово й те, що в повідомленні ДПС від 02.12.2025 йдеться виключно про інформацію, без згадок про звітність чи штрафні санкції.
Що далі?
Очевидно, що питання не є вичерпаним. Для податкових органів неприйнятною залишається ситуація, за якої обов’язок існує, а відповідальність — ні. Тож нові зміни цілком імовірні. Водночас нотаріуси мають пам’ятати: інформацію подавати потрібно. І не через страх санкцій, а тому, що цього вимагає ЗАКОН.
Для системної роботи з податковим законодавством, аналітичними матеріалами та судовою практикою зручно користуватися інформаційно-правовою платформою LEX, яка дозволяє швидко відстежувати нормативні зміни й актуальні правові позиції у професійній діяльності.