У реєстрі судових рішень з’явилася дуже цікава практика ВС щодо провокації злочину. Це постанова ККС ВС у справі № 404/2286/21 від 2 квітня 2026 року. У згаданій постанові ВС виснував таке: «Відсутність провокації злочину належно обґрунтована судами на підставі досліджених, проаналізованих та зіставлених між собою доказів… Зі змісту протоколу про результати проведення НСРД та відеозаписів, переглянутих під час судового розгляду, було встановлено факт зустрічі свідка з ОСОБА_7, у процесі чого відбувалися розмови, зі змісту яких суди не встановили наявності наполегливого спонукання або надмірної ініціативи з боку ОСОБА_8, які б свідчили про ознаки провокації. Натомість суди визнали поведінку обвинуваченого такою, що була ініціативно спрямована на отримання неправомірної вигоди, зокрема саме він вказав на конкретну суму грошей, яку необхідно було передати йому…» Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Зрозуміло, що суд оцінює всю сукупність доказів, і для визначення, чи була поведінка обвинуваченого ініціативною, питання про те, хто саме визначив суму грошей, також може враховуватися. Але… ВС, зазначивши таке креативне формулювання у своїй постанові, має розуміти, що як мінімум ВАКС у своїх вироках як мантру вживатиме щось на кшталт такого: «Відповідно до постанови ККС ВС у справі № 404/2286/21 від 2 квітня 2026 року, провокація злочину виключається, якщо розмір неправомірної вигоди визначено обвинуваченим». Але це, зрозуміло, не так, і я щиро сподіваюся, що ВС цього на увазі не мав! Повернімося до головного, враховуючи практику та інструменти розкриття злочинів антикорупційними органами. Відповідно до ч. 3 ст. 271 КПК України, «під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона б не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні». Також на сьогодні є достатньо практики ЄСПЛ, у якій визначено критерії провокації. Між іншим, у згаданій постанові ВС є посилання на відповідну практику, а саме: «Практикою ЄСПЛ визначені аспекти (критерії) відмежування провокації злочину від допустимої поведінки правоохоронних органів (рішення: від 4 квітня 2017 року у справі «Матановіч проти Хорватії», від 20 лютого 2018 року у справі «Раманаускас проти Литви»). Провокація має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою отримання доказів і порушення кримінальної справи впливають на суб’єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений. При цьому під пасивним розслідуванням розуміється відсутність будь-яких активних дій, які б спонукали особу вчинити злочин. Для визначення провокації злочину ЄСПЛ установив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними; чи мало місце з їхнього боку спонукання особи до вчинення злочину (наприклад, прояв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої); чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; чи мали правоохоронні органи об’єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність, і чи була ймовірність вчинення нею злочину суттєвою». Звернімо увагу ширше на згадану практику ВС. Щодо рішення від 4 квітня 2017 року у справі «Матановіч проти Хорватії»: 122. …розгляд Судом скарг про провокацію вчинення злочину було розроблено на основі двох тестів: сутнісного (щодо перевірки обґрунтованості підбурювання) та процедурного (щодо процедури, відповідно до якої було розглянуто заяву про підбурювання). — Сутнісний тест підбурювання: 123. Розглядаючи обґрунтовану заяву заявника про провокацію, Суд насамперед намагається встановити на підставі наявних матеріалів, чи було б вчинено злочин без втручання влади, тобто чи було слідство «по суті пасивним». Вирішуючи, чи було розслідування «суттєво пасивним», Суд вивчає причини, що лежать в основі таємної операції, зокрема, чи існували об’єктивні підозри щодо того, що заявник був залучений до кримінальної діяльності або був схильний до вчинення злочину (див. Furcht проти Німеччини, № 54648/09, § 51, 23 жовтня 2014 р.), а також поведінку органів, які її здійснювали, зокрема, чи вплинула влада на заявника таким чином, що це становило підбурювання до вчинення злочину, який взагалі не був би вчинений, з метою встановлення правопорушення, тобто отримання доказів та порушення кримінальної справи (там само, § 52; див. також «Морарі проти Республіки Молдова», № 65311/09, § 32, 8 березня 2016 р.). — Процедурний тест: 130. У зв’язку з цим Суд також повторює, що саме сторона обвинувачення має довести відсутність підбурювання до вчинення злочину, за умови, що скарги обвинуваченого не є явно необґрунтованими… Щодо рішення від 20 лютого 2018 року у справі «Раманаускас проти Литви»: суддями ЄСПЛ під час вирішення справи фактично надано визначення провокації злочину, а саме поліцейське підбурювання (провокація) проявляється, коли задіяні офіцери чи особи, що діють за їхніми інструкціями, не обмежуються розслідуванням у переважно пасивній манері, а здійснюють такий вплив на суб’єкта, що підбурює його вчинити злочин, який не був би вчинений за інших обставин, з метою встановити порушення та забезпечити докази та розпочати кримінальне провадження. Тобто тезово, що є по суті важливим: Чи було б вчинено злочин без втручання держави? Чи вплинула влада на заявника таким чином, як підбурювання до вчинення злочину, якого взагалі не було б вчинено? Наскільки задіяні державою особи діяли у пасивній манері? Допустимо: пасивне документування вже існуючої злочинної поведінки Недопустимо: створення злочину з нуля Чи було з боку агентів тиск, маніпуляції, створення штучних умов, пропозиції вигоди (які спокушають до злочину), використання сталих дружніх відносин, посилання агентом на власні складнощі та інше… Наскільки особа була схильна до вчинення злочину? Чи довела сторона обвинувачення відсутність підбурювання до вчинення злочину? Виходячи з аналізу практики ЄСПЛ, Конституції України, КПК та здорового глузду, очевидно, що головним питанням, на яке суд має отримати вичерпну відповідь, є: «Чи був би вчинений злочин без втручання держави?» Саме тому, що провокація — це ситуація, коли держава фактично створює злочин, а не викриває його. Жоден окремий елемент поведінки (зокрема визначення суми) не може бути самостійним критерієм відсутності провокації без оцінки походження ініціативи та ролі держави. Якщо злочин створено державою, тобто за відсутності справжньої легітимної мети у діях агентів, питання про те, хто саме визначив суму неправомірної вигоди, втрачає значення, адже така подія взагалі не відбулася б без відповідного втручання. Якщо злочин виник як результат дій держави, подальша поведінка особи є лише розвитком штучно створеної ситуації, а не доказом її самостійної злочинної волі. Водночас обов’язок довести відсутність провокації покладається на сторону обвинувачення, за умови, що доводи захисту не є явно безпідставними. Саме з цього й має виходити суд при ухваленні рішення.
29 квітня 2026, 19:38