Довіреність та заповіт: пастка недійсності

Питання визнання односторонніх правочинів недійсними пройшло тривалий шлях та має значне підґрунтя у вигляді судової практики. Верховний Суд не тільки виробив правові позиції зі спірних питань, але й склав таку собі інструкцію: які є підстави визнання недійсними довіреності та заповіту, яких підстав для цього не вистачить, хто може оскаржити правочин та багато іншого. Нам залишається лише аналізувати та вибирати найцікавіше.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Визнання довіреності недійсною

ВИСНОВОК №1: безвідкличність — нікчемна умова, яка не робить довіреність недійсною в цілому

Видання безвідкличної довіреності можливе лише у випадку, передбаченому законом. У разі його відсутності умова про безвідкличність є нікчемною. Проте недійсність певної частини правочину не тягне за собою його недійсність в цілому, якщо «все працює» і за відсутності нікчемної умови. Тож навіть якщо всупереч законодавству умова про безвідкличність включена, це має наслідком лише нікчемність цієї умови, а не довіреності в цілому (справа №559/1193/17).

ВИСНОВОК №2: представник власника майна має право оскаржити правочин

У справі №682/179/17-ц позивачу було надано довіреність на продаж майна. Але кмітливий син позивача викрав його документи та передоручив право займатись цим питанням собі, зробивши відповідну довіреність. Згодом він як представник уклав договір щодо продажу майна третій особі. КЦС ВС став на захист позивача та визнав його право не тільки на оскарження довіреності на передоручення прав сину. Незважаючи на те, що позивач не є власником відчуженого майна, він має право на оскарження правочину як такого, що суперечить його волі як представника власника.

ВИСНОВОК №3: лише «абсолютна неспроможність» розуміти свої дії дозволяє визнати довіреність недійсною

Одна з підстав визнання правочину недійсним — якщо в момент його укладення особа не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними. КЦС ВС назвав цей стан «абсолютною неспроможністю». У справі №204/5127/16-ц позивач посилалася на психічне захворювання, через яке в момент видачі довіреності не могла в повній мірі розуміти свої дії. Проте цього виявилося замало. Якщо експерт у справі може встановити лише «обмежену неспроможність» розуміти свої дії, правочин не може бути визнаний недійсним на підставі ст. 225 ЦК України.

ВИСНОВОК №4: передача права володіння та користування майном не є розпорядженням ним

У населених пунктах, де немає нотаріусів, довіреність може бути посвідчена посадовою особою органу місцевого самоврядування, за виключенням довіреностей на розпорядження нерухомим майном. У справі №192/1921/15-ц позивач видала довіреність на вчинення дій, пов’язаних з користуванням земельною ділянкою, яка була посвідчена секретарем сільради. На підставі цієї довіреності довірителем було укладено договір оренди, який позивач зажадала визнати недійсним. КЦС ВС визначив, що передача права володіння та користування нерухомим майном (наприклад, договір оренди) не є розпорядженням ним, тому така довіреність може бути посвідчена особою, що не є нотаріусом.

ВИСНОВОК №5: довіреність, посвідчена поза межами нотаріального округу, недійсна

Нотаріуси здійснюють свою діяльність у межах нотаріального округу, який визначається відповідно до адміністративно-територіального устрою України. Якщо довіреність посвідчена нотаріусом поза межами свого округу, вона та подальші правочини є недійсними.

ВИСНОВОК №6: визнання недійсним правочину, укладеного на підставі скасованої довіреності

Особа, яка видала довіреність, має право її скасувати, але повинна попередити про це представника. Якщо це не було зроблено, правочин, укладений представником за скасованою довіреністю, не є недійсним, і всі дії представника до того, як він довідається про скасування довіреності, матимуть силу для довірителя.

ВИСНОВОК №7: довіреність та ознаки фраудаторності

Фраудаторний правочин — такий, що вчинений на шкоду кредиторам. Для того, щоб визнати односторонній правочин фраудаторним, необхідно довести, що внаслідок видачі довіреності відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника або зменшується обсяг майна.

У справі №757/33392/16-ц боржник видав довіреність на представника, який уклав кілька договорів дарування майна. Позивач (кредитор) вважав, що ця довіреність має ознаку фраудаторності, але не довів цього. Відтак, КЦС ВС назвав оспорювання довіреності неефективним способом захисту на відміну від визнання недійсними самих договорів.

Інший висновок у цій же справі: якщо судовий розгляд щодо визнання довіреності недійсною ініційовано заінтересованою особою, належним відповідачем є особа, яка її видала, а не нотаріус.

Недійсність заповіту

ВИСНОВОК №1: власна недбалість не є підставою для недійсності відмови від спадщини

Відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною. Для того, щоб оспорити правочин як такий, що вчинений під впливом помилки, обставини, щодо яких помилялась особа, мають існувати на момент вчинення правочину. Ця помилка повинна мати істотне значення. Тож якщо особа через власну недбалість чи неправильне розуміння ситуації відмовилась від прийняття спадщини, цю відмову не можна визнати недійсною (справа №753/11731/15-ц).

ВИСНОВОК №2: невиконання обіцянок у майбутньому також не є підставою для недійсності правочину

Якщо відмова у прийнятті спадщини була вчинена на користь іншої особи, яка пообіцяла виконати певні умови (у нашому випадку постійний догляд), у подальшому цю відмову не можна оспорити через невиконання обіцянки. КЦС ВС пояснює це тим, що ознаки недійсності правочину мають існувати в момент його вчинення, а не через обставини, що виникли пізніше (справа №705/28/97/16-ц).

Підставою для недійсності відмови від спадщини також не може бути зміна думки через смерть особи, на користь якої була така відмова.

ВИСНОВОК №3: відсутність у заповіті певних реквізитів не є підставою для його недійсності

У справі №750/2008/18 позивач намагався визнати заповіт недійсним через відсутність у момент його вчинення у спадкодавця паспорта громадянина України. Цей аргумент не видався суду вагомим, адже визначальним для нотаріуса є встановлення особи, а не перевірка дійсності паспорта.

У іншій справі, №525/607/17 позивач посилався на відсутність у заповіті необхідних реквізитів, наприклад, дійсного місця вчинення заповіту, запису про місце проживання та РНКОПП. КЦС ВС вказав, що відсутність реквізитів може розцінюватись як порушення форми заповіту лише у разі, коли це позбавляє можливості встановити особу спадкодавця, час, місце вчинення заповіту, свободу його волевиявлення.

ВИСНОВОК №4: особа, яка не прийняла спадщину, не може оскаржити заповіт

Якщо особа не вчиняла жодних дій, спрямованих на прийняття спадщини (не заявляла про спадкові права, не зверталась до суду про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини), заповіт не може впливати на права такої особи або порушувати їх. У такої особи відсутня юридична зацікавленість у встановленні заповіту, оскільки право на спадкування не виникло і не може бути порушене.

Отже, наразі маємо багато підказок у питанні визнання односторонніх правочинів недійсними, необхідно лише, щоб на них звернули увагу.