Відступлення права вимоги (цесія) — це правочин, який закріплює перехід права на стягнення боргу з боржника. Він не є окремим видом договору та може мати вигляд договору купівлі-продажу, міни чи дарування.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Цесію дуже часто плутають з факторингом (фінансування під відступлення права вимоги), адже вони мають багато спільних рис. Судова практика має численні правові позиції, а простори інтернету — статті на цю складну тему, але питання все одно виникають. А якщо вони виникають, розмова про це все ще актуальна. У 2018 р. ВП ВС у справі №909/968/16 дбайливо роз’яснила зміст цих правочинів, їх ознаки та порядок розмежування. Але чогось не вистачило. У березні ц.р. з’явилась нова правова позиція ВП ВС з роздумами про історію виникнення факторингу, ще більш детальним викладенням ознак, які відрізняють цесію від факторингу, та вирішенням кількох супутніх, але не менш важливих питань.
Виключна правова проблема
Справа №906/1174/18, що була передана на розгляд Великої Палати, не вирізняється якимись нетиповими обставинами. Позов був поданий про визнання недійсним договору відступлення, укладеного між банком, який ліквідується, та юрособою без статусу фінансової установи. Позивач вважав, що це був договір факторингу, а відповідачі посилались на пріоритетність норм ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який дозволяє продаж активів банку під час ліквідації будь-яким особам на електронних торгах.
КГС ВС зауважив, що на даний час Україна має велику кількість банків з відкликаними ліцензіями, активи яких відчужуються особам, що не є фінансовими установами, тому питання важливе й актуальне. Тож перед Великою Палатою були поставлені питання:
1. Чи є продаж активів банку під час ліквідації цесією чи факторингом?
2. Чи можливе відступлення банком права вимоги за кредитним договором особі, що не є фінансовою установою?
Історія від Верховного Суду
Формуючи правову позицію, Велика Палата звернулася до історії появи такого поняття, як факторинг. Таке нечасто зустрінеш у рішеннях Суду, і це свідчить про глибину занурення в аналіз питання, що робить його ще більш цікавим.
ВС називає факторів сполучною ланкою між виробниками товару та кінцевими покупцями. Фактор надавав посередницьку послугу, за якою виробник товару отримував кошти від фактора, а покупець — відстрочку в оплаті, завдяки чому міг отримати кошти від кінцевого споживача та розрахуватись з фактором.
Сьогодні суть факторингу суттєво відрізняється від початкової. Фактор також є посередником, однак вже не між виробником та покупцем — він надає фінансову послугу клієнту за винагороду, а клієнт відступає своє право грошової вимоги до боржника в якості оплати чи забезпечення зобов’язання. Розуміння цього має суттєво допомогти під час розмежування цесії та факторингу.
Як відрізнити
Так, цесія та факторинг передбачають перехід права вимоги до боржника, проте їх предмет та мета суттєво відрізняються. Предмет цесії — відступлення права вимоги, тоді як предметом факторингу є надання фінансової послуги за плату.
Велика Палата вважає так: якщо предметом і метою є відступлення права вимоги (навіть якщо інші умови схожі з факторингом), а у суду немає чіткої впевненості в тому, що мало місце надання фінансової послуги, підстави вважати такий договір факторингом відсутні. Якщо договір містить умови, притаманні виключно цесії або факторингу, суд все одно має з’ясувати, з чим саме має справу, спираючись на суттєві ознаки у сукупності. Можна сказати, що відсутність ознак факторингу скоріше свідчить про наявність цесії, а не про недійсність факторингу.
Одним з суттєвих аргументів у подібних справах на користь наявності факторингу є різниця між фактичною вартістю права вимоги та номінальною. Ця обставина відразу трактувалась як отримання вигоди за надання фінансової послуги.
Виходить, наявність такої різниці автоматично виключає цесію, навіть коли вона оплатна. Аби виправити це, Велика Палата допустила, що різниця між вартістю права вимоги та ціною продажу може бути обумовлена ліквідністю майнового права, тож сама по собі не свідчить про вчинення факторингу.
Виключення з правила
Одне зі спірних питань: чи може фізична чи юридична особа (не фінансова установа) отримати право вимоги за кредитним договором? До сьогодні ми мали негативну відповідь. ВП ВС у справі №465/646/11 досить однозначно визначилася з тим, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи неможливе, оскільки кредитні зобов’язання мають спеціального суб’єкта. Але кожне правило має виключення, і у новому виконанні ВП ВС воно виглядає так: відступлення права вимоги за кредитним договорами можливе на користь НЕ фінансових установ, коли банк позбавлений ліцензії, і відчуження відбувається під час його ліквідації.
Не всі судді погодились. Ті, хто висловив окрему думку, впевнені, що процедура ліквідації банку не змінює правову природу кредитного договору, а відтак, не скасовує правові обмеження щодо суб’єктів, які можуть стати його стороною.
Як замінити сторону після відступлення права вимоги
Один з кроків після відступлення права вимоги — заміна сторони у виконавчому провадженні та у справі. Думаю, в контексті даної статті це буде корисним. Існує кілька питань, які КГС ВС у іншій справі, №916/2286/16 хотів передати на розгляд Великої Палати, однак був вимушений вирішити їх сам.
Ось результат.
1. Договір факторингу, укладений з порушенням умов (щодо суб’єкта, форми) є оспорюваним, тобто його недійсність встановлюється судом.
2. При розгляді питання про заміну сторони суд має виходити з принципу правомірності правочину (за відсутності обставин, які свідчать про його оспорювання сторонами). Тобто в рамках питання заміни сторони суд не може досліджувати це питання.
3. Відсутність доказів оплати відступлення права вимоги є самостійною та достатньою підставою для відмови у заміні сторони. Що ж, Верховний Суд надав як ніколи детальну інструкцію в питанні відступлення права вимоги, а нам необхідно лише активно використовувати її на практиці.