Закон України «Про державний земельний кадастр» у своїй першій редакції був прийнятий ще в липні 2011 року, проте, як відомо, піку своєї значущості він досяг з початку 2013 року, разом із прийняттям ще низки нормативно-правових актів, які привели до справжньої революції в системі обліку та реєстрації об’єктів нерухомого майна.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Прийняття Закону України «Про державний земельний кадастр» з останніми його змінами та доповненнями від 01.01.2013 року – це, звичайно, колосальний успіх законодавця та широкий крок уперед в сфері реєстрації та впорядкування земель, але все ж таки слід сказати, що ці нововведення мають і суттєві недоліки, які переважно є технічними.
Напевно, найбільшою проблемою роботи Державного земельного кадастру в 2013 році є його взаємодія з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, який автономно почав працювати з початку 2013 року, разом із прийняттям змін до відповідного закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Так, для того щоб зареєструвати, наприклад, право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, така земельна ділянка має відображатися в Державному земельному кадастрі, тобто відомості про неї мають бути зареєстровані. Та, на превеликий жаль, не всі земельні ділянки зареєстровані в земельному кадастрі, а це унеможливлює подальшу реєстрацію прав на цю земельну ділянку в державному реєстрі прав. Відповідно, додатково необхідно вносити відомості в електронну базу земельного кадастру, проводити реєстрацію земельної ділянки, а вже потім реєструвати свої права на неї.
Крім цього, варто відзначити проблеми фактичної взаємодії органів реєстрації прав та органів земельного кадастру. Навіть якщо земельна ділянка і зареєстрована в кадастрі, відомостями про неї ці два органи не можуть обмінятися, оскільки їх електронні бази (реєстри) не функціонують між собою в частині обміну інформацією, що, у свою чергу, унеможливлює проведення державної реєстрації або суттєво пролонгує її строки: з 14 днів до кількох місяців.