На сьогодні головним питанням стосовно Закону України «Про громадські об’єднання» є вже не стільки його зміст, скільки його розумне застосування уповноваженими спеціалістами держави. Адже відомою тенденцією в нашій державі при впровадженні нових, навіть найпрогресивніших законодавчих актів, є інтерпретація та індивідуальне тлумачення норм цих актів при застосуванні на місцях, що й віддаляє українське законодавство від європейських стандартів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У цьому контексті, на мою думку, слід розмежовувати питання реєстрації громадських об’єднань за новими правилами та продовження діяльності вже зареєстрованих громадських організацій.
Так, щодо нового порядку реєстрації громадських об’єднань, то в Законі України «Про громадські об’єднання» є чимало позитивних моментів: це і скорочення строків реєстрації, і чітко визначені підстави для відмови в реєстрації громадського об’єднання, направлення документів на доопрацювання, залишення документів без розгляду по суті тощо.
Щодо змін для діяльності вже зареєстрованих громадських організацій у зв’язку з новим законом слід згадати, до яких саме «європейських стандартів» наше законодавство має наблизитися. Не заглиблюючись у теорію цього питання, зупинимося на основному: спеціальний закон повинен чітко визначати межі втручання держави у право на свободу об’єднань, і такі межі мають визначатися необхідністю втручання. Викликає сумнів існування такої необхідності в зобов’язанні припинити діяльність місцевих осередків зі статусом юридичної особи, передбаченому в Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону. Така законодавча вимога, на мій погляд, фактично порушує конституційне право членів цих осередків на свободу об’єднань і позбавляє наше суспільство багатьох впливових, ефективних громадських інституцій.