Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Тому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Виходячи з цього податківці, маючи сумніви щодо фактичного проведення операції, визнають такі операції «безтоварними» чи «нереальними», донараховуючи податкові зобов’язання всім суб’єктам господарювання, причетним до ланцюга пов’язаних угод. При цьому найпоширенішою підставою для виникнення сумнівів на сьогодні є наявність у такому ланцюгу так званих податкових ям чи «фірм-одноденок», які, наприклад, не мають потужностей для перевезення чи зберігання партії товару (відсутні склади, персонал, автотранспорт тощо).
Проблемою для господарюючих суб’єктів є той факт, що більшість із них не має можливості простежити весь ланцюг руху товару, тому вони й не можуть знати, наскільки та чи інша угода є «безпечною». І лише тоді, коли податкова вказує, що угода визнається нікчемною відповідно до ст. 228 (правочин, що порушує публічний порядок) чи фіктивною (ст. 234), суб’єкт господарювання дізнається про можливі приховані факти «походження» товару. У будь-якому разі, якщо операція відбулася, товари чи послуги поставлені й усе це оформлено належною документацією, є високі шанси довести свою правоту в суді: представники Феміди на сьогодні дедалі частіше задовольняють позовні вимоги щодо скасування рішень податківців.
Короткий аналіз судової практики дозволяє акцентувати на наступних висновках судових органів.