Договори комісії чи доручення відносяться до договорів посередницького характеру в умовах, коли одна зі сторін уповноважується вступати в правовідносини з третьою стороною та виконувати взяті на себе обов’язки в інтересах другої сторони. Схожість цих договорів у тім, що вони направлені на виконання послуг, відносяться до основних самостійних договорів, їх заключають у простій письмовій формі, і закон не вимагає нотаріального їх засвідчення, але і не забороняє це робити за взаємною домовленістю.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені і за рахунок другої (довірителя) конкретні юридичні дії, тобто договір доручення уповноважує повіреного від імені довірителя на виконання значущих дій, на які він уповноважений (ст. 1000 ЦКУ).
Для цих уповноважень Повіреному обов’язково надається доручення від імені Довірителя. Юридичні дії Повіреного, що є предметом договору, повинні бути правомірними, конкретними та здійсненними.
За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦКУ). Тут чітко видно, якщо Повірений діє як прямий представник Довірителя, то Комісіонер вступає в договірні відносини з третіми особами від свого імені. Різниця між цими договорами також у тому, що договір комісії завжди оплатний, а договір доручення може бути безоплатним. Суттєвими умовами договору комісії, що передбачені законом, є предмет, ціна та строк дії договору.