Які прогалини або труднощі у санкційному регулюванні залишаються найбільш відчутними?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Володимир ЄНІЧ, партнер АО AVER LEX
Попри відчутний прогрес, державна санкційна політика України і далі залишається вразливою у питаннях доказовості, процедурності та відповідальності. Санкції продовжують застосовуватися в умовах, коли суспільству й самим підсанкційним особам не завжди зрозуміло, на підставі яких саме доказів, за якими стандартами та в межах якої процедури держава ухвалює настільки серйозні рішення. А без чіткої доказової основи санкції ризикують перетворитися з інструменту захисту на джерело правової невизначеності та тиску.
Однією з найгостріших проблем залишається розірваність міжвідомчої взаємодії. Дані фінансового моніторингу, розвідувальних і правоохоронних органів, ініціаторів санкцій існують у паралельних реальностях, не зведених у єдину логіку ухвалення рішень. В Україні досі немає спеціального органу, відповідального саме за адміністративну процедуру санкцій. Ніхто комплексно не відповідає за перевірку доказів, перегляд рішень, внесення змін або скасування санкцій у разі доведення безпідставності їх застосування. У результаті санкційна політика живе без чітких процесуальних правил, а право на ефективний адміністративний перегляд залишається радше декларацією, ніж реальною гарантією.
Ситуацію поглиблює й кадровий дефіцит. Сучасні санкції давно вийшли за межі простого формування списків імен і переросли в складні фінансові та корпоративні конструкції, замасковані офшорами, трастами та багаторівневими схемами контролю. Без попередньої комплексної експертизи держава часто змушена діяти інтуїтивно, а не доказово, що знову ж таки підриває ефективність санкційної політики.
Окремої уваги заслуговує кримінально-правовий аспект, що зосереджений в законопроєкті №12406. Криміналізація умисного обходу санкцій та будь-яке сприяння таким схемам досі залишається на стадії очікування. Це створює парадоксальну ситуацію: держава публічно визнає проблему, але зволікає з наданням реального інструментарію для її розв’язання. Поки обхід санкцій не тягне за собою невідворотну кримінальну відповідальність, режим обмежень залишатиметься вразливим до маніпуляцій.
— Як ви оцінюєте ключові зміни в санкційній політиці України за останній рік?
— 2025 рік ознаменував перехід санкційної політики України на якісно новий, стратегічний рівень. Якщо попередні етапи розвитку характеризувалися передусім динамічним розширенням санкційних списків як оперативною відповіддю на виклики, то сьогодні вектор розвитку змінюється. Наразі ключовий акцент державної політики — на запровадженні комплексних системних механізмів. Ключовими векторами стали належна верифікація доказової бази, посилення контролю за імплементацією обмежень та їхня повна відповідність стандартам міжнародного права. У цьому році прийнято давно назріле рішення щодо імплементації санкційних рішень країн-партнерів із санкційними списками України.
В цьому контексті прикметною є поведінка головної країни у цій сфері — США. Новий уряд США ще на початку року скептично ставився до санкційних механізмів, а вже через пів року застосував давно очікувані санкції проти ключових компаній нафтового сектору агресора, а також криптоінфраструктури ворога. Докорінно трансформувався і сам об’єкт санкційного тиску. У фокусі уваги опинилися не лише окремі фізичні особи, а й розгалужені корпоративні структури, фінансові та логістичні посередники, а також інформаційні ресурси, що прямо чи опосередковано підтримують військову агресію проти України. Такий комплексний підхід зумовлює вплив на цілісні економічні та організаційні ланцюги, що дозволяє системно нівелювати ресурси, які забезпечують здатність ворога до ведення війни.
Водночас 2025 рік чітко продемонстрував, що критичним викликом залишається безпосереднє виконання санкційних обмежень. Практична реалізація санкцій виокремила пріоритетні завдання: визначення порядку реалізації обмежень, посилення оперативної взаємодії між державними органами та прискорення процедур адміністрування активів. Паралельно із цим зростання кількості судових оскаржень актуалізувало питання процесуальних гарантій, стандартів доказування та юридичної стійкості рішень у судовому порядку
Юлія КУЗНЕЦЬ, радниця VB Partners
Перша і найбільш масштабна прогалина, на мій погляд, — це відсутність кримінальної відповідальності за порушення та/або обхід санкцій.
В Україні інститут санкцій існує вже більше 10 років. Однак заборони порушувати санкції, так само як і кримінальної відповідальності за їх порушення та/або обхід, досі немає.
На початку 2025 року з’явилася надія, що нарешті ця прогалина буде усунена — Президент зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт №12406 зі статусом «невідкладний», який хоч і не ідеальний, однак усуває вказані вище прогалини.
Перші пів року ми спостерігали активну роботу в цьому напрямі — у червні законопроєкт прийнято за основу. У липні — підготовлено до другого читання. На жаль, у другому півріччі робота припинилася. Законопроєкт так і не був винесений на друге читання.
Отже, минув ще один рік, коли Україна, яка активно закликає іноземних партнерів застосовувати санкції, карати за їх порушення, не запровадила аналогічні механізми у своєму законодавстві.
По-друге, залишається відчутною відсутність прозорої, чітко регламентованої процедури застосування санкцій. Із інструменту захисту національної державності, боротьби із зовнішнім ворогом санкції перетворилися на інструмент політичної боротьби, притягнення до кримінальної відповідальності. Саме відсутність чіткої процедури застосування санкцій відкрила можливість для спотворення мети їх застосування.
По-третє, відсутність моніторингу ефективності застосованих санкцій. Доволі часто спостерігаємо, що санкції застосовуються механічно (без оцінки кожного виду санкції на предмет досягнення мети) на десятки років, іноді навіть безстроково. РНБО у своїх рішеннях зобов’язує Кабмін, СБУ та НБУ здійснювати моніторинг ефективності застосованих санкцій. Однак на практиці такий моніторинг у розрізі кожної підсанкційної особи не здійснюється.
У поєднанні з відсутністю реального судового контролю, на що вже вказав ЄСПЛ у справі «ТОВ «МСЛ» проти України», це фактично унеможливлює скасування санкцій навіть у разі втрати їх ефективності.
— Як ви оцінюєте ключові зміни в санкційній політиці України за останній рік?
— Насправді змін, яких очікувала вся правнича спільнота, не відбулося — кримінальну відповідальність за порушення та/або обхід санкцій не запровадили. Відповідно, Україна і надалі залишається позаду іноземних партнерів у цьому питанні. Водночас були і позитивні зміни.
По-перше, розширення суб’єктів, до яких можуть застосовуватися санкції. Тепер обмежувальні заходи можуть застосовуватися до суден, повітряних суден. Це важливо, оскільки росія активно використовує тіньовий і повітряний флот у війні проти України. У листопаді 2025 року перші санкції вже були застосовані до 56 морських суден.
По-друге, активні кроки до синхронізації санкцій. У червні цього року Президент України підписав Указ про синхронізацію санкційного тиску з міжнародними союзниками. Відтоді Україна вже частково віддзеркалила санкції США і ЄС. Однак, на моє переконання, синхронізація санкцій — це двосторонній рух. Ефективність буде лише тоді, коли іноземні партнери також будуть віддзеркалювати українські санкції. Для цього українські санкції мають бути належним чином обґрунтовані.
По-третє, перші кроки до виправлення помилок шляхом скасування безпідставно застосованих обмежень. Так, у жовтні Президент скасував санкції, застосовані до нашого клієнта — громадянина Франції. Це відбулося після того, як у лютому КАС ВС визнав санкції безпідставними, а указ про введення їх у дію незаконним. Через тиждень Президент скасував санкції щодо ще однієї особи, яка перебувала у цьому самому списку. З одного боку, визнання помилки — крок уперед. З іншого — помилка була очевидною ще з 2023 року. Санкції ж скасовано після двох років комплексної роботи адвокатів.
Отже, попри окремі позитивні аспекти, санкційна політика України і досі потребує суттєвих змін у частині прозорості в застосуванні санкцій, запровадження ефективної процедури їх скасування та перегляду в судовому порядку.
Валерія ГУДІЙ, адвокат, партнер ЮФ «Ілляшев та Партнери»
— Як ви оцінюєте ключові зміни в санкційній політиці України за останній рік?
— У 2025 році санкційна політика України зазнала певних змін. Частина підходів, які застосовувалися раніше, у середині 2025 року отримали окреслену правову форму.
Президент України 27 червня 2025 року ввів у дію рішення РНБО щодо синхронізації санкційного тиску на росію з боку України та її міжнародних партнерів. Основні положення документа передбачають, що санкції, затверджені державами-партнерами, мають бути синхронізовані в юрисдикції України шляхом їх подання на розгляд та затвердження РНБО не пізніше ніж на 15 день після набрання чинності відповідним рішенням держави-партнера або об’єднання держав.
Суть нововведень полягає у тому, що санкційний статус особи в одній юрисдикції має автоматично призводити до застосування санкцій до неї в Україні, і навпаки — українські органи влади мають працювати над поширенням українських санкцій у країнах-партнерах.
Оцінити ефективність таких змін наразі складно. Однією з головних проблем у юридичному аналізі рішень РНБО є відсутність у публічному доступі конкретних і достовірних підстав їх застосування. Верховний Суд у своїй практиці щодо оскарження санкційних указів Президента виходить із того, що вони належать до сфери національної безпеки, а тому фактично не підлягають перевірці по суті.
Такий підхід важко сприймати в умовах правової держави, де верховенство права гарантоване Конституцією України. Однак наразі судова практика залишається сталою — у спорах щодо оскарження санкцій суди відмовляють у задоволенні позову.
— Які тенденції визначатимуть розвиток санкційної практики України у 2026 році?
— Ймовірно, ключовий вплив на українську санкційну практику у 2026 році матимуть тенденції, що формуються у судах Європи. ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо санкцій, аналізує їх на предмет втручання у право на справедливий суд і право мирного володіння майном.
У своїх рішеннях Суд послідовно наголошує на таких підходах:
- втручання повинно ґрунтуватися на законі, який має бути доступним, передбачуваним та зрозумілим;
- втручання допускається, якщо воно здійснюється з метою забезпечення суспільного інтересу, але органи влади повинні діяти належним чином, правильно та з великою відповідальністю;
- необхідно забезпечити справедливий баланс між суспільним інтересом і правами окремої особи, щоб особа не несла індивідуального і надмірного тягаря.
Європейські інституції перевіряють, чи забезпечено право особи знати конкретні, підтверджені доказами причини застосування санкцій, чи підтверджені такі причини реальними доказами, а не лише посиланням на публікації в інтернеті, які можуть бути ненадійними.
Водночас законодавство України передбачає, що у випадку виявлення ЄСПЛ системних проблем держава має вживати заходів загального характеру, зокрема:
- внести зміни до законодавства й практики його застосування;
- змінити адміністративні процедури;
- забезпечити навчання правоохоронців, прокурорів та адвокатів щодо практики ЄСПЛ.
Тому наступного року слід уважно відстежувати рішення ЄСПЛ у санкційних справах: якщо будуть виявлятися системні порушення, Україна буде змушена адаптувати національну санкційну модель.