Статтею 4’bis Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (далі – Конвенція) встановлено: «Патенти, заявки на які подані у різних країнах Союзу громадянами країн Союзу, є незалежними від патентів, одержаних на той самий винахід в інших країнах, які входять або не входять до складу Союзу. (2) Це положення треба розглядати без будь-яких обмежень, а саме в тому значенні, що патенти, заявки на які подані протягом строку пріоритету, є незалежними як з точки зору підстав визнання їх недійсними і припинення дії прав, так і з точки зору визначення нормального строку їх дії.». (Україна приєдналась до згаданої Конвенції 25 грудня 1991 року.).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Таким чином, дія патенту (патентних прав) має територіальний характер та поширюється виключно на територію держави, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності (далі – Установа) якої було видано патент на визначений об’єкт промислової власності.
Проте відсутність уже виданого Установою певної держави патенту не гарантує отримання його. Оскільки відповідно до ст. Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», зокрема ст. 6, ст. 465 Цивільного кодексу України та положень Конвенції, правова охорона виключних прав інтелектуальної власності на об’єкти промислової власності виникає з моменту подання заявки на отримання патенту та діє протягом певного строку. Такий строк встановлюється Міжнародними договорами та національним законодавством держави до Установи якої було подано заявку. Моментом подання заявки вважається дата отримання Установою матеріалів, що відповідають вимогам національного законодавства, Конвенції, інших Міжнародних договорів.