Широко анонсовані Кабінетом Міністрів України зміни податкової системи вже стали предметом обговорення громадськості та в експертних колах. Урядовий проект Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України (щодо податкової реформи)» стосується всіх без винятку податків та зборів, у результаті чого кардинально зміниться вся система оподаткування.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У рамках зменшення кількості податків з 22 до 9 під скорочення потрапляє і плата за землю. Зазначимо, що таке скорочення є досить умовним, оскільки сам податок і далі буде стягуватися, однак як складова податку на майно (до нього також будуть входити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і транспортний податок). Таким чином, можна говорити про три рівні в структурі плати за землю:
1. Земельний податок та орендна плата за землі державної та комунальної власності – як форми плати за землю;
2. Плата за землю як складова податку на майно;
3. Податок на майно як місцевий податок.
Законопроектом планується віднести новостворений податок на майно до місцевих податків. Тобто місцеві ради в межах повноважень в обов’язковому порядку будуть встановлювати податок на землю в частині плати за землю, з визначенням ставки податку в межах, передбачених ПК України. У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення плати за землю, податок справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Щодо зміни ставок податку, то вони істотно зросли та стали більш універсальними.
Так, ставка за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку (далі – НГО) яких проведено, становить:
– до 3% – загальна ставка;
– до 1% – для сільськогосподарських угідь;
– до 12% – за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної власності).
Отже, урядовці винайшли новий інструмент змусити суб’єктів господарювання приватної форми власності, що користуються земельними ділянками на праві постійного користування, оформленому до 2002 року, переоформити таке право на оренду – багатократне (до 12 разів) збільшення земельного податку. Відповідно до законопроекту застосування нової ставки повинно обмежуватися тільки суб’єктами господарювання в розумінні ГК України.
Ставка податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, НГО яких не проведена, становить не більше 5% від НГО ріллі по АР Крим або по області.
Інші ставки податку за земельні ділянки залежно від цільового призначення та інших критеріїв, що передбачені ст.ст.276, 278, 279 чинного ПК України, пропонується виключити.
Законопроектом пропонується залишити без змін пільги зі сплати земельного податку для фізичних осіб, а для юридичних осіб – скасувати. Водночас за органами місцевого самоврядування залишається право своїми рішеннями встановлювати пільги зі сплати земельного податку юридичним та фізичним особам.
Позитивно слід оцінити намір уточнити суперечливе положення п.287.6 ПК України, згідно з яким на сьогодні при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) встановлюється обов’язок сплачувати податок за землю, на якій знаходиться такий об’єкт, з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Проектом закону цілком слушно пропонується сплачувати земельний податок у вказаних випадках на загальних засадах з моменту державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.
Зміни торкнуться і ставок орендної плати за землі державної та комунальної власності. Пропонується відійти від їх диференціації з метою підтримки певних галузей економіки (об’єкти енергетики, що виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел, аеродроми), встановивши єдині ставки – 3–12% від НГО.
Законопроект не усуває всіх недоліків нормативного регулювання плати за землю, що містяться в чинному ПК України.
Наприклад, без змін пропонується залишити норму п.286.1. ПК України, згідно з якою підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Однак обов’язок зі сплати податку пов’язується не з юридичним фактом занесення даних про земельну ділянку до кадастру, а з виникненням у платника речових прав на земельну ділянку (земельну частку (пай) – власності або постійного користування.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастр – єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Виходячи з аналізу норм ст.30 вказаного закону інформація про земельні ділянки є первинною для земельного кадастру, а про речові права на такі ділянки – вторинною, оскільки вона отримується від органу, що здійснює державну реєстрацію таких прав.
У зв’язку з цим підставою для нарахування земельного податку мають бути дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Некоректно викладена норма п.288.1. ПК України, відповідно до якої підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди.
Однак для існування повноцінних орендно-земельних відносин (а отже, і для виникнення обов’язку зі сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності) укладення договору недостатньо. Адже виникнення речового права на землю пов’язується з юридичним фактом його державної реєстрації. Тому підставою для нарахування орендної плати за землі державної та комунальної власності має бути договір оренди землі, право оренди за яким зареєстровано у встановленому законом порядку.
У цілому, при аналізі законопроекту виявляється відсутність системності та послідовності змін, відчувається поспішність та спрямованість на формальне виконання декларацій Уряду. Наприклад, плата за землю як податок не скасовується. Однак пропонується його приховати у більш загальному податку на майно, який містить доволі неоднорідні складові, що мають різні елементи податку та підлягають регулюванню різними податковими нормами. У зв’язку з цим навряд чи можна говорити про якісь спрощення в адмініструванні податку в разі прийняття законопроекту.
Документ не містить визначення податку на майно. Дію низки норм, що на сьогодні регулюють відносини нарахування та сплати плати за землю (земельного податку та орендної плати), пропонується поширити тільки на земельний податок. Натомість ПК України в редакції законопроекту не буде містити норм про об’єкти оподаткування та бази оподаткування орендною платою.