В Україні гостро стоїть проблема невиконання судових рішень Європейського суду з прав людини. Яскравим тому підтвердженням є вдруге виграна проти нашої держави справа 97-річної тернополянки Марії Бочан. Адже рішення, винесене у 2007 році на її користь через порушення прав на справедливий суд (ч. 1 ст. 6 Конвенції) Верховний суд, послуговуючись надуманими обставинами, відхилив. У результаті, вперше в нашій історії саме Велика палата ЄСПЛ зобов’язала Україну задовольнити право заявниці на справедливий судовий розгляд її справи, що стало дуже серозним судовим прецедентом.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Судова тяганина
Йдеться про майнову суперечку, яка триває понад 10 років. Протягом цього періоду Марія Бочан намагається у судовому порядку довести своє право на квартиру у приватному будинку, яку зайняв сторонній чоловік. Адже міський та обласний суди підтримали її вимоги, а Верховний – ні. Він тричі повертав справу на дорозслідування. Востаннє її передали до Чемеровецького райсуду Хмельницької області, де Марія Бочан програла справу. Хоча і зверталася з клопотанням до ВСУ перенаправити її матеріали до іншого суду, оскільки їй через поважний вік та стан здоров’я складно брати участь у слуханнях за межами рідного міста. Верховні судді 25.02.2001 р. відхилили його. А 01.03.2001 р. Хмельницький обласний суд залишив без змін рішення Чемеровецького райсуду.
У вересні 2001 р. заявниця звернулася з касаційною скаргою, яку майже через Судову палату у цивільних справах ВСУ залишила без задоволення. Тому Марія Бочан поскаржилася на несправедливість розгляду її спору в національних судах до ЄСПЛ. У своїй заяві вона вказала на відмову суду викликати у судове засідання свідків, на письмових свідченнях яких ґрунтувалися рішення. Також зазначала, що ВСУ не повідомив про підстави перенаправлення її справи до Чемеровецького райсуду Хмельницької області, тому вона не мала змоги надати свої зауваження з цього питання.
Факт ненадання ВСУ обґрунтування свого рішення щодо зміни територіальної підсудності, на думку ЄСПЛ, свідчить про те, що побоювання заявниці щодо суддів ВСУ, враховуючи заступника голови суду, які мали попередньо сформовану позицію щодо результату розгляду справи, та що судді, яким було передано справу, розглядатимуть її, відповідно до висновків ВСУ, є об’єктивно обґрунтованими. Адже повноваження цього суду з перегляду справи повинно здійснюватися для виправлення юридичних та судових помилок, а не змінювати оцінку фактів судів нижчих інстанцій.
ЄСПЛ також зазначив, що національні суди не дали жодної відповіді на доводи заявниці щодо надійності показань свідків і достовірності документів, які були вирішальними для результату справи. Тому 03.05.2007 р. вирішив, що право заявниці на справедливий судовий розгляд справи було порушено, зобов’язавши уряд України виплатити їй компенсацію у розмірі 2 тис. євро.
Самоуправство ВСУ
Після цього національні суди повинні переглянути майнову справу Марії Бочан, отримавши відповідну резолюцію ВСУ. Тому заявниця звернулася до нього із проханням скасувати на підставі виграної проти України справи попередні рішення судів. Але отримала відмову. Оскільки верховні судді, замість виправлення судових помилок, 14.03.2008 р. вирішили, що вони мают право трактувати на свій розсуд рішення ЄСПЛ. І зробили це, на диво, безпардонно.
Адже під час, так би мовити, пояснення своєї відмови у задоволенні вимог заявниці посилалися на відхилення ЄСПЛ її скарги на дискримінацію щодо реалізації права власності, відповідно до ст. 14 Конвенції, в поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. І це тоді, коли саме рішення ЄСПЛ було прийнято на користь заявниці.
Попри це, 97-річна Марія Бочан не розгубилася і повторно звернулася до ВСУ із вимогою розглянути справу по суті у контексті висновків ЄСПЛ за ст. 6 § 1 Конвенції. І знову наштовхнулася на свавілля верховних суддів, які 05.06.2008 р. чітко дали зрозуміти, що вони не помилися, відмовляючи їй у задоволенні вимог. Це їхня позиція, прийнята шляхом колегіального розгляду справи «світилами» українського судочинства.
Можливо, у такий брутальний спосіб вони намагалися поставити крапку у цьому спорі, сподіваючись на розчарування та небажання старенької заявниці рухатися далі. Але прогадали, бо ж незламна бабця вирішила не миритися із таким потуранням правом на справедливий суд і вдруге подала заяву проти України до ЄСПЛ.
Вердикт Великої палати ЄСПЛ
У результаті її скарга, як така, що містить нову інформацію, була узята до розгляду Великою палатою ЄСПЛ, яка розглядає тільки найважливіші і резонансні справи, по-новому формуючи або змінюючи практику цього суду. Виконання ж рішень ЄСПЛ зазвичай покладається на державу, проти якої була виграна справа, а контроль за цим здійснює Комітет міністрів Ради Європи.
Проте у справі Марії Бочан Велика палата ЄСПЛ, до якої входять 17 членів, зокрема й голова суду, його заступник та очільники секцій, вирішила втрутитися у цей процес, розглянувши її другу заяву. Оскільки порушене нею нове питання, яке ЄСПЛ компетентний розглядати, не посягаючи на прерогативу держави-відповідача та Комітету Міністрів, відповідно до ст. 46 Конвенції, «стосується нібито несправедливого розгляду за заявою про перегляд судових рішень у цій справі, а не його результату, як такого, і впливу цього розгляду на належне виконання рішення Суду від 03.05.2007 р.» Тому Велика палата ЄСПЛ дійшла висновку, що ст. 46 Конвенції не перешкоджає розгляду нової скарги заявника на несправедливість розгляду, що завершився рішенням Верховного Суду від 14.03.2008 р.
Аналізуючи його, судді Великої палати ЄСПЛ не пошкодували гострих слів та оцінок. Зокрема вони зазначили, що у своєму рішенні ВСУ «грубо спотворив висновки Суду (тобто ЄСПЛ), викладені в рішенні від 03.05.2007 р.» Тому воно може розглядатися тільки, як «надзвичайно довільне» та таке, що «тягне за собою відмову в правосудді». Адже викривлене уявлення рішення ЄСПЛ 2007 р. У першій справі заявниці «звело нанівець її спробу домогтися розгляду її майнових вимог у світлі рішення Суду (ЄСПЛ) з її попередньої справі в рамках процедури касаційного типу, передбаченої національним законодавством».
Беручи до уваги висновки щодо характеру та наслідків несправедливості ухвали ВСУ від 14.03.2008 р. Велика палата ЄСПЛ 05.02.2015 р. вирішила, що оскаржуваний розгляд не відповідав вимозі «справедливого судового розгляду», відповідно до ст. 6 § 1 Конвенції, і що було порушення цього положення. Тому Марії Бочан було присуджено грошову компенсацію за відшкодування нематеріальної шкоди у розмірі 10 тис. євро, тобто вп’ятеро більше, ніж минулого разу. Так, держава виплачуватиме ці кошти за те, що ВСУ відмовляє заявниці у справедливому, об’єктивному та неупередженому розгляді майнового спору.
Системна проблема
На думку юриста Української Гельсінської спілки з прав людини Максима Щербатюка, порушене у рішенні ЄСПЛ питання – надзвичайно актуальне й більш ніж серйозне, оскільки ВСУ фактично намагається самостійно тлумачити рішення ЄСПЛ. «Це призводить до того, що є рішення ЄСПЛ проти України, які так і не виконуються. Приклад цієї справи є дуже яскравим. Також серйозності їй додає і те, що це питання виявилося настільки важливим, що ЄСПЛ вирішив розглядати цю справу Великою палатою», – пояснює Максим Щербатюк.
За його словами, навіть сама по собі ця справа може стати хорошим прецедентом для зміни судової практики розгляду ВСУ спорів, за якими є рішення ЄСПЛ. Адже це – далеко не перший такого плану випадок. Відомо, що у 2009 р. УГСПЛ присудила ВСУ антипремію «Будяк року» за відмову скасувати на підставі рішення ЄСПЛ у справі «Яременко проти України» обвинувальні вироки національних судів.
Якщо ВСУ й надалі діятиме у такому самому дусі, то піддаватиметься нищівній критиці з боку ЄСПЛ. Унаслідок чого ми не лише втратимо авторитет правової держави, а й десятки тисяч євро з держбюджету на виплату компенсації постраждалим від такої політики верховних суддів.