Нестабільна ситуація в економіці, війна та як результат — нестабільність ринку вимагають від бізнесу пошуку нових варіантів для убезпечення себе від можливих недобросовісних постачальників. Такий інструмент, як банківська гарантія, протягом останніх трьох років стала користуватися попитом серед підприємців, адже вона забезпечує спокій щодо оплати товару, послуг або робіт.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Але чи дійсно на практиці цей інструмент є дієвим способом захисту замовників/покупців? Та чи не зловживають замовники своїм правом щодо вимоги сплати банківської гарантії?
На основі аналізу судової практики за останні роки можна зробити декілька висновків щодо застосування та використання такого інструменту, як банківська гарантія.
1. Зловживання правом стягнення коштів за банківською гарантією
Відповідно до ст. 200 Господарського кодексу України встановлено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов’язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов’язання або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Також відомо, що зобов’язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони та гарантія є безумовною і безвідкличною.
Гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов’язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.
Замовники з огляду на те, що гарантія є безумовною і безвідкличною та не потребує вимог щодо подання підтверджуючих документів або виконання будь-яких інших вимог, намагаються зловживати своїм правом на захист і ще до будь-якого факту невиконання/неналежного виконання зобов’язання постачальником/виконавцем звертаються до банку (або іншої кредитної установи) про виплату гарантійної суми, вказавши у вимозі коротке пояснення причин невиконання зобов’язання.
Банк, який не має законних підстав вимагати підтверджуючі документи, здійснює оплату гарантійного платежу та звертається до постачальника/виконавця з регресною вимогою оплати.
Станом на сьогодні вже є усталена практика розв’язання цього питання. Досить інформативною та знаковою можна назвати Постанову Верховного Суду у справі №910/8955/22 від 7 березня 2024 року, у якій банк зміг стягнути безпідставно набуті замовником кошти. Саме ця прогалина у законодавстві, на думку суддів, стала причиною судового розгляду: «При цьому в частині змісту вимоги та доданих до неї документів законодавцем чітко встановлено, що обов’язковим є зазначення у вимозі або у доданих до неї документах того, у чому полягає порушення боржником основного зобов’язання, забезпеченого гарантією. Проте обов’язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, закон не містить, тобто законодавець залишив на розсуд особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії певного переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією (аналогічний висновок міститься у п. 8.4 Постанови Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі №910/1674/20)».
2. Вихід банківськими установами за межі відносин гарант-бенефіціар, передбачених самою гарантією
З огляду на практику зловживання замовниками своїми правами щодо стягнення банківської гарантії без наявних законних підстав з’явилася практика виходу банками за межі своїх повноважень та здійснення перевірки законності вимог замовника щодо настання гарантійного випадку. Суд визнав законним такий вихід банками за межі своїх повноважень.
У Постанові Верховного Суду у справі №910/9397/20 від 8 червня 2022 року вказано: «Відмовляючи Адміністрації у виплаті коштів за гарантією, Банк посилався на те, що вимога Адміністрації не відповідає п. 36 Положення №639, а саме критерію достовірності (гарантійного випадку), так як за отриманою від Товариства в порядку ч. 1 ст. 564 ЦК інформацією мало місце прострочення кредитора (припинення Товариством послуг за Договором є вимушеним і має похідний характер від первинного порушення Адміністрацією своїх зобов’язань з оплати наданих послуг).
У вимозі, яку Адміністрація направила Банку, стверджувалося про порушення договору, втім до вимоги не було надано жодних підтверджувальних документів. Водночас банківська гарантія не передбачала переліку документів, якими Адміністрація мала би підтвердити порушення принципалом договору. Через це, перевіряючи наявність гарантійного випадку, Банк був змушений по суті вийти за межі відносин гарант-бенефіціар, передбачених самою гарантією, ст. 655 ЦК та пунктами 36–37 Положення №639.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що при вирішенні спору про існування обов’язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов’язку — гарантійного випадку (порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією (подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №910/3500/19, а також у постановах від 27.11.2019 у справі №910/20306/17, від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, на які посилається скаржник)».
3. Серед більш стандартних причин судових спорів між сторонами щодо банківської гарантії є:
- неправильно оформлена вимога, тобто підпис особи, яка не мала права на цю дію;
- подача вимоги поза межами строку дії банківської гарантії;
- подача вимоги без будь-якого зазначення підстав невиконання чи неналежного виконання стороною своїх зобов’язань по договору.
З огляду на аналіз судової практики можна зробити висновки, що банківська гарантія — надійний спосіб захисту замовників. Запроваджуючи такий підхід у своїй роботі, ви матимете можливість убезпечити свою організацію від фінансових ризиків, безнадійної дебіторської заборгованості та довгих судових процесів. Однак для постачальників цей інструмент може бути загрозою щодо безпідставного стягнення коштів і подальших судових спорів для відновлення порушених прав.