Селянське фермерське господарство звернулося до суду з позовом про визнання недійсними змін до статуту ТОВ щодо зміни місцезнаходження та скасування державної реєстрації цих змін.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником нерухомого майна, за адресою якого значиться юридична адреса відповідача, і відповідач не узгоджував з ним питання щодо зміни свого місцезнаходження за адресою належного позивачеві майна, що порушує права позивача як власника майна.
Читайте також: "Судді ВС презентували огляд практик США у сфері судового адміністрування".
Верховний Суд, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність вимог позивача, зазначив, що, вважаючи порушеним своє право власності, позивач має право звернутися за захистом цього права способами, визначеними ст. 16 та главою 29 ЦК України.
Колегія суддів підкреслила, що статут ТОВ є установчим документом та за своєю правовою природою - актом, яким визначає правовий статус юридичної особи, обов’язки учасників, посадових осіб товариства та інших працівників, порядок затвердження та внесення змін до статуту. Отже, будь-які дані статуту відповідача, в т.ч. і внесення змін до нього, не стосуються позивача та, відповідно, не можуть порушувати його права.
Здійснивши аналіз норм ч. 1 ст. 87 ЦК України, частин 4, 5 ст. 56, ч. 10 ст. 82 ГК України, ч. 6 ст. 4 Закону України "Про господарські товариства", п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 р. №1182, якою затверджено Модельний статут товариства з обмеженою відповідальністю, суд дійшов висновку, що інформація про місцезнаходження не відноситься до обов’язкових відомостей статуту ТОВ, не містить таких відомостей і модельний статут.
Отже, позивач заявив позовну вимогу про визнання недійсними змін до статуту ТОВ щодо зміни місцезнаходження, тобто акта юридичної особи, прийняття та існування якого не підтверджується матеріалами справи.
Недоречними є і посилання в касаційній скарзі на порушення судами роз’яснень, викладених у постановах Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" та Пленуму Вищого господарського суду України від 26 лютого 2016 р. №4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", оскільки між сторонами спору немає корпоративних правовідносин.