Закриття апеляцією провадження у зв’язку зі смертю обвинуваченого: судова практика

Однією з підстав для закриття кримінального провадження є смерть обвинуваченого. Коли вирок оскаржується в апеляції, суд (якщо не стоїть питання реабілітації), скасовує цей вирок та постановляє відповідну ухвалу. Як суди застосовують норми закону у таких випадках, — спробуємо розібратися.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Відповідно до п. 2 ч. 10 ст. 284 КПК суд до постановлення ухвали про закриття кримінального провадження направляє одному з близьких родичів або члену сім’ї або захиснику обвинуваченого копію клопотання прокурора про закриття кримінального провадження із роз’ясненням права заявити клопотання про непогодження із таким рішенням. Якщо у 10-денний строк такого клопотання не надходить, суд має закрити провадження. Водночас, відповідно до ст. 417 КПК, суд має також скасувати обвинувальний вирок. На це звернув увагу Верховний Суд у справі №371/1351/19, у якій апеляційний суд лише закрив провадження, але не скасував вироку.

Втім, за змістом згаданих норм скасовується лише обвинувальний вирок чи ухвала. Як зазначила об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 (справа № 761/33482/16-к), закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю особи, щодо якої здійснюється це провадження, крім випадків, коли воно є необхідним для реабілітації померлого, по суті означає припинення процесуальної діяльності щодо встановлення винуватості особи у вчиненні певного злочину та відмову держави від притягнення її до кримінальної відповідальності і призначення їй покарання. Припинення кримінального переслідування особи, яка померла, дозволяє уникнути надмірного витрачання ресурсів держави, адже продовження такого переслідування виключно заради формального визнання померлого винуватим у вчиненні злочину, як правило, не має жодного практичного сенсу. Тож за змістом ст.ст. 284, 417 КПК при вирішенні питання про закриття кримінального провадження через смерть обвинуваченого в апеляції, скасування виправдувального вироку не передбачено. Адже реабілітувати особу тут не потрібно.

Касаційний суд також не розглядатиме скаргу стосовно особи, яку було виправдано. У справі № 461/9197/14 обвинувачений помер, проте за заявою його матері розгляд кримінального провадження продовжився. Суд першої інстанції виправдав особу і цей вирок апеляція залишила без змін. Верховний Суд відмовив стороні обвинувачення у відкритті провадження, бо вважав, що подальший розгляд справи буде безпредметним: застосування до особи, яка померла, кримінально-правових наслідків діяння є неможливим.

Суд звернув увагу на те, що положення п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК за своїм змістом є імперативними та зобов`язують суд закрити кримінальне провадження у разі смерті обвинуваченого, підозрюваного, за винятком необхідності його реабілітації. Під реабілітацією особи розуміється її виправдання або закриття кримінального провадження на реабілітуючих підставах. Надалі, пославшись на позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду ВС в постанові від 16.01.2019 (справа № 761/33482/16-к), також зазначив, що за відсутності процесуальної необхідності у реабілітації померлого скасування виправдувального вироку та ухвали апеляційного суду, поставленої щодо такого вироку буде суперечити завданням і загальним засадам кримінального провадження. Аналогічного висновку ВС дійшов у справах № 554/1848/19 та № 761/36227/17. В останній справі суд наголосив на відсутності підстав для продовження апеляційного розгляду з метою реабілітації особи, оскільки оскаржуваним рішенням його вже реабілітовано шляхом постановлення виправдувального вироку.

Утім, практику ВС навряд можна назвати однорідною. Для прикладу можна згадати постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 у справі № 710/466/16-к.

Вироком суду першої інстанції обвинуваченого було визнано невинуватим у вчиненні злочину та виправдано через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою апеляційного суду кримінальне провадження було закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку зі смертю обвинуваченого.

Коли в ВС аналізували справу за касаційною скаргою прокурора, високі судді дійшли висновку, що апеляційний суд закрив провадження, але не виконав вимог ст.ст. 370, 404, 419 КПК. Зокрема, не надав відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора, що фактично призвело до існування нескасованого судового рішення у закритому кримінальному провадженні. Апеляція, на думку ВС, мала розглянути апеляційну скаргу прокурора щодо незаконності ухвалення виправдувального вироку, дати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги щодо наявності у діях обвинуваченого складу злочину та постановити рішення, передбачене одним із п.п. 1, 2, 5, 6 ст. 407 КПК, з урахуванням приписів ст.ст. 284, 417 КПК.

За підсумками розгляду, у ВС вирішили скаргу прокурора задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду було скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

У цій справі троє суддів не погодилися із висновками та висловили окрему думку. Вони виходили з того, що у випадку смерті обвинуваченого виправдувальний вирок не може бути скасований, а підстави для продовження провадження відсутні. Бо у разі продовження провадження буде неможливо дотриматися низки загальних засад кримінального провадженням таких як доступ до правосуддя, право на захист, змагальність сторін, безпосередність дослідження доказів, розумність строків та інші. А з огляду на практику ВС це вважається істотним порушенням КПК та є підставою для скасування судових рішень. Також акцентовано увагу на тому, що право користуватися допомогою захисника є лише однією зі складових права на захист, яка не заміняє і не може підмінити собою решту прав, які нероздільно пов`язані з особою підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого. Обвинувачений підлягає обов`язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища (ст.401 КПК).

Основоположна норма кримінального права про те, що кримінальна відповідальність не зберігається відносно померлої особи, яка вчинила злочинні діяння, є гарантією презумпції невинуватості, закріпленої у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно, її ст. 6 буде порушена, якщо заявник не був підданий суду і був засуджений посмертно.

Ці судді дійшли думки, що у випадку оскарження ухваленого судом першої інстанції вироку, якщо виправданий помер до закінчення апеляційного перегляду й надалі продовження здійснюється не з метою реабілітації померлого, кримінальне провадження в суді апеляційної інстанції є неможливим. Воно тягне за собою значну кількість порушень КПК. Тож за таких обставин правильним було б закрити апеляційне провадження.

Із цією думкою неможливо не погодитися, оскільки навіть при наявності захисника решту прав померлого обвинуваченого забезпечити буде неможливо.

Зі свого боку підстави для закриття кримінального провадження мають суттєве значення, оскільки нереабілітуючі підстави позбавляють можливості спадкоємців померлого в порядку Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» отримати відшкодування шкоди, яке переходить до них.