Захист викривача від негативних заходів
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до ч. 1 ст. 53-4 Закону України «Про запобігання корупції», викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено у прийнятті на роботу, їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.
До негативних заходів також належать формально правомірні рішення і дії керівника або роботодавця, які носять вибірковий характер, зокрема, не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/або не застосовувалися до працівника у подібних ситуаціях раніше.
Врахувати формальний характер дій роботодавця
Аналіз судової практики дає підстави стверджувати, що все частіше зустрічаються справи, в яких викривачі оспорюють своє незаконне звільнення з посади. Відповідно зростає і відсоток цивільних й адміністративних справ, у яких суди першої або апеляційної інстанції вирішують такі спори, роблячи свої висновки в судових рішеннях на підставі статей КЗпП України, не враховуючи формальний характер рішень і дій роботодавця щодо проведення реорганізації на підприємстві та відповідно штучного скорочення посади викривача та наступного за ним звільнення. До певного часу довести свою правоту викривачу було складно з причини відсутності судової практики доведення статусу та імунітету викривача, попри ст. 53-3 Закону України «Про запобігання корупції». Проте Верховний Суд на цей час заповнив цю прогалину, виклавши свої висновки у постановах.
Тепер суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи справи викривачів, можуть посилатися зокрема на висновок Верховного Суду в постанові від 06.10.2021 по справі № 361/8080/18. Отже, можна довести такі обставини: наявність зв`язку між звільненням позивача і поданням ним заяви до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК); наявність у викривача, гарантованого Законом імунітету від звільнення; обізнаність керівництва підприємства на час здійснення процедури скорочення штату про набуття позивачем статусу викривача; вибірковий характер наказу про зміни в організації виробництва та праці, інші дії роботодавця, що спрямовані на порушення його прав та інтересів викривача на підприємстві.
Врахувати вибірковість дій роботодавця до викривача
Суди першої та апеляційної інстанцій у певних випадках ігнорують факти вибіркового характеру дій роботодавця до викривача при скороченні його посади та помилково посилаються на правові висновки Верховного Суду, викладені, наприклад, у постановах від 16.01.2018 у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06.02.2018 у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12.06.2019 у справі № 297/868/18 (провадження № 393св19) р. Отже, суди вважають, що «суд не може вдаватися в обговорення та оцінку питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення».
Зазначимо, що правовідносини у справі за позовом викривача про поновлення його на посаді у зв’язку з незаконним скороченням його посади, та у вищезазначених справах, не є подібними, оскільки предметом позову не є звільнення за пунктом ст. 40 КЗпП України, а звільнення у зв’язку з викривацькою діяльністю, і, відповідно, не є подібними права й обов’язки суб’єктів.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій застосовують правові висновки Верховного Суду, які не підлягають застосуванню, обґрунтовуючи свої рішення таким чином: «оскільки роботодавцем виконано покладені на нього частиною другою статті 40, статтею 49-2 КЗпП України обов`язки під час звільнення позивача із займаної посади, а, відтак, доводи позивача щодо незаконного його звільнення з посади є необґрунтованими».
Врахувати наявність у викривача імунітету
Проте у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 по справі № 826/3388/18 (провадження № К/9901/11406/19), висновок якого підлягає в цьому випадку застосуванню, втім, як і у Законі України «Про запобігання корупції», зазначено:
«До негативних заходів також належать формально правомірні рішення і дії керівника або роботодавця, які носять вибірковий характер, зокрема, не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/або не застосовувалися до працівника у подібних ситуаціях раніше. Викривачу, його близьким особам, права яких порушені всупереч положенням частин першої–третьої статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», гарантується поновлення їх порушених прав».
Відповідачі у справах викривачів зосереджуються тільки на обставинах, які не предметом позову, а саме — на законності реорганізації на підприємстві. Суди першої та апеляційної інстанцій зі свого боку, хоча і погоджуються з наявністю у ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції» положень про імунітет викривача, розглядають тільки ті обставини, які пов’язані з реорганізацією на підприємстві, не посилаючись на висновки Верховного Суду щодо наявності у позивача імунітету викривача від скорочення його посади, так само як і від інших негативних вибіркових заходів впливу на позивача, які не застосовувалися до інших працівників, та формального виконання закону про працю при звільненні.
Що оскаржує викривач
Тим часом викривач не оскаржує формальне виконання роботодавцем своїх обов’язків, яким було б дотримання процедури скорочення, а лише — незаконне звільнення, за наявності у нього, як викривача, імунітету від скорочення його посади та від звільнення.
При підході, що застосують суди, не беручі до уваги аргумент формального виконання відповідачем своїх обов’язків, нівелюється значення ч. 3 ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції» щодо наявності імунітету у викривача від звільнення, який стає нікчемним, якщо до суд враховує лише обставини щодо виконання відповідачем норм КЗпП.
Відтак у справах про поновлення на посаді викривачів, правильним буде застосування судами підходу з надання оцінки формальним діям роботодавця при звільненні викривачів. Це надало б змогу суду першої інстанції зробити висновок про те, що позивач був звільнений всупереч гарантіям імунітету викривача, які передбачені ч. 3 ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції».
Висновок
Отже, при розгляді судами справ викривачів за позовами про незаконне звільнення їх з посади на підставі повідомлення ними про корупційне правопорушення роботодавця, не достатньо встановлення лише обставин, що роботодавцем виконано покладені на нього ч. 2 ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України обов`язки під час звільнення позивача із займаної посади, оскільки це не є предметом позову у справах викривачів.
З урахуванням висновків Верховного Суду, судам першої або апеляційної інстанції у справах викривачів обов’язково треба дослідити, чи не було таке рішення роботодавця формальним виконанням закону про працю, спрямованим на порушення їх прав та інтересів.