Діяльність Антимонопольного комітету України у сфері фінансових послуг є особливо актуальною, адже ринок надання грошових коштів населенню перебуває під постійним наглядом з боку органів державної влади. Правове регулювання усіх аспектів цього сектору цілком виправдане, адже основне завдання державних органів у цій сфері — встановлювати правила гри для відповідних суб’єктів. При цьому органи державної влади могли застосовувати суб’єктивний розсуд до відносин за участю фінансових компаній, особливо у сфері реклами, через відсутність чітких критеріїв визнання реклами недобросовісною. Застосування суб’єктивного розсуду уповноважених осіб АМКУ при розгляді справ у сфері реклами за участю фінансових компаній може призвести до порушення положень Конституції, ЄКПЛ, Цивільного та Господарського кодексів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Зміни у вимогах до реклами фінансових послуг
Для того, щоб виключити суб’єктивний розсуд у сфері реклами фінансових послуг, НБУ запровадив нові вимоги до фінансових компаній у цій сфері. Наприклад, постанова НБУ від 05.10.2021 р. №100, якою було затверджено «Положення про інформаційне забезпечення фінансовими установами споживачів щодо надання послуг споживчого кредитування», серед іншого, визначає спосіб розміщення інформації у рекламі для її візуального сприйняття. Вказані зміни у сфері реклами фінансових послуг набули чинності з 08.01.2022 р., і з того часу всі фінансові установи повинні дотримуватись вимог щодо добросовісності реклами.
Відповідно до п. 3а.2 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про рекламу» та п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», недобросовісною вважається реклама, у якій спосіб викладення інформації про умови надання фінансових послуг ускладнює її візуальне сприйняття. Перелік ознак, які свідчать про те, що спосіб викладення інформації ускладнює її візуальне сприйняття, визначено вищевказаною постановою НБУ.
Такими ознаками є використання в рекламі фінансових послуг:
1) приміток, виділення тексту з використанням напівжирного шрифту та/або похилого накреслення, візуальних елементів, великих літер (уключаючи абревіатури), розміщених поруч, якщо такі способи виділення тексту реклами в сукупності становлять 40% та більше від загальної (го) площі/обсягу реклами;
2) кольорів тексту реклами, загальна кількість яких становить більше 3;
3) стилю цифр іншого, ніж арабські;
4) відстані між рядками тексту реклами, яка менша 120% від кегля шрифту;
5) відстані між літерами тексту реклами, яка менша за товщину обведення цифр і літер або більша за ширину однієї літери цього тексту;
6) пропорційного співвідношення між висотою великих і малих літер тексту реклами іншого, ніж 3:2;
7) побудови геометричних фігур з рядків тексту реклами;
8) розміщення тексту реклами на полях рекламної площини;
9) фону тексту реклами, колір якого є однаковим з кольором тексту, або використання як фону малюнків, фотографій або інших аналогічних зображень.
Скоріш за все, при розробці цього нормативно-правового акта НБУ виходив як з прикладів найбільш частих зловживань суб’єктами ринку фінансових послуг, так і з аналогічної за змістом постанови НБУ від 28.11.2019 р. №141, яка регулює інформаційне забезпечення банками клієнтів. Як наслідок, будь-яке недотримання фінансовими установами нових правил зумовить те, що реклама послуг буде визнана недобросовісною. Перелік органів державної влади, які уповноважені розглядати справи про порушення законодавства у сфері реклами, встановлено ст. 26 Закону України «Про рекламу». Такими органами у сфері реклами фінансових послуг можуть бути Держпродспоживслужба (стосовно порушення прав споживачів реклами), НБУ (щодо реклами на ринках фінансових послуг) та АМКУ (щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції).
АМКУ та ст. 15-1 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»
Найбільш цікавим з точки зору мети цієї статті є розгляд порушення законодавства про рекламу Антимонопольним комітетом. Відповідно до ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», одним з проявів недобросовісної конкуренції є поширення інформації, що вводить в оману. Критеріями інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб’єктом господарювання невизначеному колу осіб, у т.ч. в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб’єкта господарювання.
АМКУ уже розглядав справи за участю суб’єктів фінансових послуг за ст. 15-1 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції». Наприклад, навесні 2020 р. він наклав на АТ «Ідея Банк» штраф у сумі 4 088 066 грн за те, що цей суб’єкт господарювання розміщував у рекламі неповні, неточні та неправдиві відомості внаслідок обраного способу їх викладення. Нещодавно Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 9 листопада 2021 р. у справі №910/20506/20 залишив рішення АМКУ в силі.
Однією з останніх справ, які розглядав АМКУ за ст. 15-1 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції», була справа ТОВ «Лайфселл», у якій на компанію було накладено штраф у розмірі 10 467 543 грн. У цій справі ТОВ «Лайфселл» у своїх рекламних матеріалах розміщувала твердження про те, що компанія є лідером та №1 на ринку телекомунікаційних послуг. На думку уповноважених працівників АМКУ, внаслідок вибраного способу донесення інформації до споживачів ТОВ «Лайфселл» могла отримати неправомірні переваги на відповідному ринку послуг.
Отже, діяльність АМКУ у сфері поширення оманливих відомостей в рекламі досить активна, а розмір штрафів за недобросовісні дії є суттєвим та неочікуваним тягарем для суб’єктів господарювання, які порушили профільне законодавство.
Чи може АМКУ розглядати справи, у яких порушниками є фінансові компанії
У контексті розглянутих справ і діяльності АМКУ у сфері реклами виникає цілком слушне запитання: як вплинуть нові вимоги до реклами фінансових послуг на порядок розгляду відповідних справ Антимонопольним комітетом?
Виходячи з формального трактування положень ст. 26 Закону України «Про рекламу», органом, який уповноважений розглядати справи за порушення постанови №100, є Національний банк. Разом з тим, реклама фінансових послуг, яка порушує вимоги постанови №100, є недобросовісною. Однією з ознак, які визначають недобросовісність реклами, є наявність у ній елементів, які ускладнюють візуальне сприйняття інформації. Критерії, які визначають, що візуальне сприйняття інформації у рекламі фінансових послуг ускладнене, можуть бути використані і в контексті застосування ч. 1 ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Наприклад, внаслідок розміщення тексту, в т.ч. приміток, на полях рекламної площини реклама може вводити споживача в оману внаслідок обраного способу викладення формулювань. На підтвердження можна навести приклад названої вище реклами АТ «Ідея Банк», коли фінансова компанія наводила примітки до формулювань на полях рекламної площини. АМКУ у своєму рішенні вказав, що такий спосіб донесення інформації створює неправомірну конкурентну перевагу для АТ «Ідея Банк», а отже, йдеться про порушення законодавства у сфері захисту від недобросовісної конкуренції.
Таким чином, у випадку порушення фінансовою компанією вимог постанови НБУ №100 не лише Національний банк може ініціювати розгляд справи про порушення вимог законодавства про рекламу. АМКУ також має достатній перелік повноважень для того, щоб притягати фінансові компанії за прояв недобросовісності у рекламі.
Як відстояти свої права при розгляді справи АМКУ
Незважаючи на те, що в арсеналі АМКУ є достатньо правових механізмів, щоб контролювати прояви недобросовісної конкуренції серед фінансових компаній, орган державної влади мусить діяти виключно в межах, передбачених законодавством. Для того, щоб фінансова компанія могла відстояти свої права у випадку розгляду справи Антимонопольним комітетом, слід пам’ятати про наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ст. 8 Конституції передбачає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цьому кореспондує положення ст. 19 Конституції, яким передбачено, що суб’єкти господарювання не зобов’язані виконувати те, що не передбачено законодавством. Іншими словами, для суб’єктів господарювання діє загальнодозвільний принцип прав, а саме принцип «дозволено те, що не заборонено законом», про що додатково наголосив Верховний Суд у постанові від 23.06.2020 р. у справі №179/1043/16-ц.
Далі. Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, а відповідно до ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Зважаючи на правозастосовну практику, для аналізу та правильного застосування ст. 1 першого протоколу до Конвенції для поточної ситуації доцільно розглянути відповідні рішення ЄСПЛ. Так, у рішенні від 9 січня 2007 р. у справі «Інтерсплав» проти України» Суд вказав на порушення ст. 1 першого протоколу до Конвенції і зазначив, що «Суд вважає, що втручання у право власності заявника було непропорційним». Виходячи з обставин справи, відповідно до якої органи державної влади безпідставно покладали додаткові тягарі на суб’єкта господарювання, Суд підкреслив, що втручання держави в діяльність суб’єкта підприємницької діяльності порушує «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном.
У іншому рішенні, від 10 грудня 2009 р. у справі «Михайлюк та Петров проти України» зазначено, що втручання представника органів державної влади в господарську діяльність суб’єкта господарювання повинно мати підставу в національному законодавстві та відповідати принципу верховенства права. Виходячи з аналізу ст. 1 першого протоколу до Конвенції та правозастосування цієї статті ЄСПЛ, можна зробити висновок, що органи державної влади не можуть покладати додатковий тягар на суб’єкта підприємницької діяльності, а будь-яке їх втручання повинне мати підставу в національному законодавстві та відповідати принципу верховенства права.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, одним з ключових принципів цивільного законодавства є принцип свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Отже, законодавство України встановлює принцип, що суб’єкт господарювання може здійснювати будь-яку діяльність, яка не заборонена законом. Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України, одним з загальних принципів господарювання в Україні є, зокрема, заборона незаконного втручання органів державної влади у господарські відносини. Ч. 4 ст. 23 Господарського кодексу України забороняє незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади. Ці норми кореспондують проаналізованим вище ст. 1 першого протоколу до ЄКПЛ, практиці ЄСПЛ, ст. 8 та 19 Конституції України.
Отже, Антимонопольний комітет може розглядати випадки порушення фінансовими компаніями законодавства у сфері реклами, ґрунтуючись виключно на вимогах чинного законодавства. Будь-який суб’єктивний розсуд уповноважених осіб при розгляді справ у сфері порушення законодавства про рекламу є порушенням вищевказаної ст. 1 першого протоколу до ЄКПЛ, ст. 8, 19 та 42 Конституції, п. 4 ч. 1 ст. 3 ЦК України та ст. 6 і 4 ст. 23 ГК України.