Інтерв’ю з партнерами юридичних компаній набувають нових барв, адже велика війна змінює їх звичне життя. Євген ГРУШОВЕЦЬ, голова Громадської антикорупційної ради при Міноборони, адвокат, партнер Ario Law Firm, поділився з нами, як допомагав звільняти острів Зміїний, за яких обставин довелося доводити СБУ, що не є диверсантом, за що полюбив пиріжки з капустою та про що прохав Олексія Резнікова на початку повномасштабного вторгнення рф.
— Євгене, розпочнемо наше інтерв’ю з воєнного блоку, тому що це найважливіша тема сьогодні для всіх українців. Нам відомо, що ви були серед тих, хто звільняли острів Зміїний — місце, де з’явився головний мем війни. Розкажіть про це, за яких обставин ви опинилися там?
— На початку широкомасштабного вторгнення я вступив до ТрО. Зокрема, разом зі своїми клієнтами займався аеророзвідкою, корегував артилерію. Після звільнення Київщини від російських окупаційних військ ми їздили по звільнених територіях і місцях скупчення ворога, на які наводили артилерію та корегували вогонь. Дивилися, наскільки ефективними були ті дії, шукали підбиту техніку, вцілілі склади боєприпасів ворога. Так ми проїздили по лісах і посадках близько двох тижнів. А потім я почав шукати, де б зміг використати набутий досвід аеророзвідника.
Через знайомих військових домовився, що мене та ще двох моїх клієнтів відрядять на місця, де ведуться бойові дії. Так і познайомився з єдиним на той час розрахунком «Богдани» (САУ — ред.), хлопцями, які від самого початку брали участь у випробуваннях цієї установки. Отже, ми почали з ними працювати спочатку на Криворізькому напрямку. Мені подобалося те, що ми робимо — щодня вражати цілі та й взагалі працювати з «Богданою». І ось одного дня мені подзвонив знайомий військовий, який був в курсі, що я корегую «Богдану», з таким запитанням: «Женю, а ми зможемо влучити з відстані 40 км у ділянку орієнтовно 400 на 400?». Він жодного слова не сказав, про яку місцевість йдеться, але я одразу зрозумів. Відповів, що зможемо, адже було підтвердження ураження від «Богдани» на відстані 42 км. Ми поїхали з військовими на Одещину для проведення рекогностування, тобто вибору бойових позицій, де стоятиме установка. Це зайняло немало часу, було обрано декілька місць, проведені заходи для маскування та відвернення уваги ворога, адже авіація по нас працювала дуже активно. Окрім «Богдани», по Зміїному працювали ще й інші артилерійські установки.
Мені здається, що за перший день стрільби по острову я скинув кілограми три. По-перше, в нас вийшов з ладу один механізм, що впливав на стрільбу. По-друге, коригувати вогонь по Зміїному для мене було набагато важче, ніж будь-де в іншому місці. Складність коригування вогню по острову полягає у тому, що якщо снаряд не долетів до суші, то зрозуміти, де він впав, вкрай непросто. Принаймні це набагато складніше, ніж бити по землі, де утворюється вирва, підіймається дим тощо.
Проблему з ремонтом запчастини нам вдалося розв’язати досить швидко: як кажуть, багато деталей «Богдани» можна виготовити з кувалди та молотка. І це правда. Отже, на наступний день ми знову почали вражати цілі ворога. Після пристрілки «Богдана» почала бити дуже влучно. Зокрема, ми засікли ураження ЗРК «Тор», ЗРГК «Панцир». Від розвідників наступного дня отримали супутникові знімки і побачили, що нам вдалося вразити. У мене навіть карта є, де я позначав, де й що ми знищили. Звісно, що довго там ми не могли знаходитися й одразу після виконання завдання мали змінити позицію, адже російська авіація гатила дуже сильно. Ми залишили декілька снарядів для того, аби коли ворог почне евакуацію з острова на гелікоптерах, ми могли зупинити цю «акцію». Власне, так і зробили. Враховуючи що до операції на Зміїному з «Богданою» ми завжди працювали на відстані, то тут вперше ми були з нею поруч. Я навіть зробив з неї один постріл, який було відзнято на коптер, а кадри в результаті облетіли весь світ.
— Чи є в команді Ario ті, хто під час повномасштабної війни також долучилися до лав ЗСУ і ТрО?
— Напевно, чи не в кожного чи кожної велика війна вкрала дещо цінне. Наша фірма не виняток. Два наші круті спеціалісти — юрист Олександр Суханов і радник Владислав Грищенко — сьогодні замість судових батлів приймають набагато страшніший бій… Один із цих людей — мій колега по практиці, радник. Напевно, один із найкращих чи навіть найкращий адвокат з кримінального права в Україні.
— Які рішення щодо роботи Ario довелося ухвалювати насамперед під час повномасштабного вторгнення? Чи довелося скорочувати штат, налагоджувати роботу колег за кордоном тощо? Як відбуваються корпоративні, організаційні процеси зараз?
— Питання скорочення взагалі ніколи не стояло. Навпаки, одним із головних завдань для нас було зберегти колектив, попри те, що у перші тижні широкомасштабного вторгнення життя було паралізоване. Ми шукали варіанти. Напередодні великої війни відкрили офіс у Львові, і він став прихистком для тих колег, які вирішили залишитися в Україні. Значна кількість наших колежанок виїхали до Польщі. Ми не стали зволікати. Завдяки допомозі одного з колишніх клієнтів відкрили офіс і там, аби надавати юридичну допомогу українцям, які так само виїхали від війни. Займалися буквально всім: міграційними питаннями, реєстрацією бізнесу, допомогою з питаннями оподаткування тощо.
Серед команди Ario я був чи не єдиним чоловіком, хто мав право виїхати за кордон як батько трьох дітей. Тому в мене був приблизно такий графік: декілька тижнів — аеророзвідка, тиждень — закордонні відрядження для організації роботи польського офісу, переговорів з потенційними клієнтами в Європі тощо. Ніхто на початку не знав, скільки все це триватиме. Але партнери не могли зволікати і чекати на диво. Нам потрібно було робити все можливе, аби у колег була робота. Однак польський офіс проіснував недовго — декілька місяців. Після звільнення Київщини ніхто з наших юристок не захотів лишатися за кордоном. Усі повернулися додому. Натомість офіс у Львові розвивається та зростає і сьогодні. Всі корпоративні та організаційні питання наразі вирішуємо у тому самому режимі, як і до початку повномасштабного вторгнення. Обидва наших офіси працюють офлайн.
— Чого навчили вас понад 600 днів війни?
— По-іншому розставили акценти в житті. Взагалі до багатьох речей почав ставитися інакше, цінувати те, на що раніше, можливо, не звертав уваги. Наприклад, у мене зараз особливе ставлення до пиріжків з капустою. Ось чому. У перші дні великої війни в Боярці, де я живу і де був у ТрО, майже нікого не лишилося, бізнес зупинився, магазини не працювали. Єдина точка, яка не закрилася — щось на кшталт «Київської перепічки» — «віконце», де продаються пиріжки. І це все на плечах однієї сміливої жінки, яка під обстрілами продовжувала пекти й годувати людей. Пам’ятаю, як вперше їв ці пиріжки з капустою 27 лютого 2022 року. Заїжджаю за ними і до сьогодні. Інакше почав ставитися до заторів на дорогах. Знову ж таки, у перші дні, навіть місяці, коли Київ спустів, пам’ятаю, як з Боярки їздив на Печерськ за 20 хвилин і не зустрічав жодної машини. Коли життя повернулося в столицю, то затори став сприймати, як позитив, вони більше не дратують. Цінуєш, що є життя, люди працюють, їздять, поспішають, на майданчиках є діти.
— У квітні 2023 року вас обрали головою Громадської антикорупційної ради при Міноборони. Чи не було побоювань, сумнівів погоджуватися на цю посаду, адже до цього міністерства останнім часом багато запитань і нарікань як від влади, так і суспільства загалом?
— Жодних побоювань не було. Тоді, як, власне, і зараз вважаю, що вся Україна має працювати для Збройних сил. Щодо нарікань до Міноборони, то, повірте, в мене їх так само було немало, адже певний час я прожив з військовими. Мій перший контакт з МОУ відбувся ще 7 березня 2022 року, коли ми бачили великі колони ворожої техніки на Житомирській трасі, що збиралися рухатися на Київ. Проте в нас майже не було ресурсу, щоб ці колони вражати.
Тоді розлючений, за майже повної відсутності зв’язку, я написав Олексію Резнікову повідомлення про те, що наша аеророзвідка сім днів моніторить Житомирську трасу (Мотижин, Бузова, Ясногородка, Петрушки), і ми бачимо, що наша артилерія б’є не туди, а росіяни розстрілюють місця дислокації наших військових. У тому повідомленні я просив забезпечити наших хлопців мінометним розрахунком, що зможе вражати цілі на невеликій відстані. Відповіді тоді, звісно, не отримав. Тобто історія із запитаннями та наріканнями до МОУ мені дуже близька ще з того часу. І коли виникла ініціатива зі створенням антикорупційної ради, вагань щодо того, чи висуватися туди, не було.
Із квітня 2023 року Громадська антикорупційна рада запрацювала. Але через рік великої війни я вже знав стан багатьох речей, що нам не вистачає артилерійських установок і снарядів. Тому мої думки вже не були такі категоричні: мовляв, там-то не вистачає мінометного розрахунку, терміново поставте його такій-то бригаді.
— Що вже зроблено за ці місяці для покращення роботи МОУ, які прогалини вдалося усунути? Що в планах змінити надалі?
— Відповідно до положень Громадська антикорупційна рада при МОУ (ГАР МОУ) повинна надавати рекомендації Міноборони. Влітку після нашого моніторингу ми надали Міністерству перші рекомендації щодо прозорості закупівель — створення конкурентних умов, якісної державної політики планування, щодо Агенції оборонних закупівель, яка на той момент ще не була розпорядником державних коштів, пов’язаних із закупівлею саме озброєння.
Ми створили експертні групи за напрямами діяльності, долучилися до створення політик щодо закупівлі продуктів харчування, напрацювали механізм щодо підвищення контролю якості цих продуктів. Все це на основі здійснених нашими колегами візитів до військових частин, пунктів прийому цих продуктів тощо. Ми розбираємось і в публічних скандалах. Наприклад, щодо історії із зимовими куртками — за власною ініціативою відправили куртки на експертизу. Наразі очікуємо результатів.
За пів року ми провели близько 30 засідань (проходять щосереди), нині готуємо звіт за шість місяців. Думаю, що якусь частину цього звіту оприлюднимо. Усю важливу інформацію ГАР публікує у себе на Facebook-сторінці. Також не можу не згадати, що ми вже декілька разів зверталися до правоохоронних органів, коли десь вбачали корупційні ризики чи навіть можливе заволодіння державними коштами. Зокрема, йдеться про компанії, які, отримавши державні кошти, вже понад рік не можуть поставити озброєння. Підсумовуючи, можу сказати, що сьогодні м’яч — на боці Міноборони. Тому ключове запитання: чи виконуватиме оборонне відомство наші рекомендації?
— Що наразі зі сферою закупівель у Міноборони, до якої так багато запитань і звинувачень у корупції?
— Умовно закупівлі Міноборони можна розділити на два великі блоки. Це речове та летальне забезпечення. Закупівля озброєння є найбільш закритою та витратною частиною оборонного бюджету. І сьогодні ми намагаємося звернути увагу Міноборони на те, що Агенція оборонних закупівель має змінити підходи. Тобто для всіх учасників цього ринку мають працювати зрозумілі та однакові правила.
Нині у питаннях закупівлі озброєння є декілька основних проблем. Перша — це дефіцит озброєння у світі, у зв’язку з чим зростає його вартість. Друга — підступність ворога, який робить усе можливе, аби Україна не отримувала це озброєння. Третя — матеріально-технічна допомога, що надається Україні, береться на тих самих складах, що контрактує МОУ, а тому ми повертаємося до проблеми №1 — брак озброєння у світі. Четверта — брак коштів. Тобто умовно, якби в Україні було вдосталь коштів, то це б не розв’язало проблему дефіциту боєприпасів, хоча зробило б її менш критичною. А отже, Україна постійно стоїть перед надскладним вибором: яку зброю та снаряди закуповувати, коли є дефіцит усього і все потрібно у надвеликій кількості.
— Євгене, на вашу думку, чи реально взагалі усунути корупційні ризики у сфері закупівель?
— Впевнений, що їх точно можна мінімізувати шляхом встановлення зрозумілих конкурентних, прозорих правил роботи для всіх учасників. На мій погляд, на сьогодні таких правил для сфери летальних закупівель немає. Що ж стосується речового забезпечення, то ми працюємо над тим, щоб кількість лотів на тендерах була більшою та розділена на більшу кількість учасників. Наразі це відбувається так, що певний пул компаній-посередників виграють тендери Міноборони. Ми ж хочемо, щоб лоти були розділені, наприклад, за категорією продуктів: молочка, хліб, м’ясо, вода тощо. Тобто щоб виробники безпосередньо могли брати участь у таких тендерах. Нещодавно було створено окреме ДП «Державний оператор тилу», яке займатиметься цими закупівлями. При зустрічі з ними ми рекомендували спільне напрацювання механізмів, які б змогли вплинути на підвищення конкурентності, прозорості та ефективності цих закупівель.
— Що відбувається із судовими спорами з недобросовісними постачальниками?
— Спорів насправді дуже багато. Це десятки, якщо не сотні постачальників як з України, так і з інших держав; як з приватного, так і з державного сектору. Є спори і в міжнародних комерційних арбітражах, є в українських судах. На мою думку, на майбутнє потрібно робити все, щоб не допускати виникнення подібної ситуації. Тобто докладати максимум зусиль, щоб правильно відбирати контрагентів.
— Євгене, як велика війна змінила розгляд кримінальних проваджень? Як ви оцінюєте рівень правосуддя в Україні під час воєнного стану саме у кримінальних справах?
— Розкажу про один цікавий випадок, як повномасштабна війна хоч ненадовго, але зупинила навіть кримінальну практику. Під час окупації Київщини у березні 2022 року один із наших клієнтів, на моє переконання, незаконно перебував в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ). Хоча про це не прийнято говорити, але в перші дні повномасштабного вторгнення з усіх судів у Києві працював лише ВАКС. Я обривав телефони та месенджери кому тільки міг, щоб все-таки відбулося якесь правосуддя і ми б змогли звернутися з клопотанням про зміну запобіжного заходу. Врешті-решт ми домоглися проведення засідання, клієнта звільнили з-під варти. Однією з підстав цього рішення стало те, що він надав добровільну згоду на вступ до ЗСУ. З цим рішенням я одразу поїхав в ІТТ, аби забрати клієнта. Керівник ізолятора навіть не повірив, що в мене є відповідна ухвала суду, адже зараз усім «не до цього». Проте я віддав цю ухвалу, забрав клієнта, й ми поїхали. Проїхали десь метрів 200, і нас зупинила СБУ. У клієнта з собою, зрозуміло, не було жодних документів, нас поклали на землю. Близько двох годин ми доводили співробітникам Служби безпеки, що не є диверсантами. З цим клієнтом ми надалі займалися аеророзвідкою, до речі. Власне, саме так працювало кримінальне правосуддя в столиці у перші дні повномасштабної війни.
А ось перші клієнтські запити до кримінальної практики почали надходити десь у травні. Звісно, тоді ще їх було обмаль. Якщо говорити про сьогодення, то за інтенсивністю та кількістю роботи ми не просто вийшли на довоєнний рівень, а й подекуди навіть його випереджаємо. Щодо якості правосуддя. На мій погляд, якість і справедливість значно знизилися. З досвіду представництва та захисту клієнтів ми стикаємося з численними випадками зловживань з боку правоохоронних органів. Під егідою «боротьби з російським слідом» деякі правоохоронці нерідко створюють додатковий тиск на бізнес, а слідчі судді, на жаль, не надто зацікавлені в тому, аби глибоко занурюватися у проблему. Це одна з головних причин, чому попит на юристів кримінальної практики сьогодні дуже високий. Навантаження наразі таке, що ми в Ario значно розширили практику кримінального права та WCC. Хоча, як я вже зазначав, велика війна забрала від нас на фронт одного з найкращих юристів з кримінального права.