Поняття недобросовісності з’являється в законодавстві України як на рівні загальних актів (зокрема, ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України говорить про недобросовісність здійснення особою свого цивільного права), так і на рівні спеціального регулювання (йдеться, зокрема, про недобросовісну конкуренцію, визначену ст. 1 та главами 2–4 Закону України № 236/96-ВР від 07 червня 1996 року «Про захист від недобросовісної конкуренції», та про недобросовісну рекламу, визначену ст.ст. 1, 10 Закону України № 270/96-ВР від 03 липня 1996 року «Про рекламу»). При цьому відповідно до законодавства та судової практики при вирішенні питання про недобросовісність здійснення особою своїх прав, визначальним є наявність вини в діях особи, а також презумпція невинуватості: дії особи вважаються добросовісними доти, доки протилежне не встановлено судом; з іншого боку, даний принцип нівелюється при вирішенні питання про недобросовісність реклами: рекламодавці зобов’язані надавати докази добросовісності реклами (отже, докази відсутності в їхніх діях правопорушення) на вимогу органів державної влади, на які згідно із законом покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про рекламу»). Очевидно, загальні положення про недобросовісність, передбачені Цивільним кодексом України, не застосовуються до правил про недобросовісність реклами.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Розміщення недобросовісної реклами є правопорушенням, оскільки порушує вимоги законодавства України.