Судова реформа триває. 30 вересня набирає чинності закон про внесення змін до національної Конституції в частині правосуддя. З цього моменту заробітна плата володарів мантій істотно зросте. Та поряд із цим, служителі Феміди будуть обтяжені новими обов’язками, зокрема в частині доведення своєї доброчесності, а також опиняться під Дамоклевим мечем підсиленої відповідальності. Реформатори переконані, що саме ці три вектори змін не лише очистять українську судову систему, а й зроблять її конкурентоспроможною серед судових систем країн Старого Світу. Самі судді відносяться до майбутніх пертурбацій із великою обережністю, побоюючись, що вони потягнуть за собою зменшення обсягу їхніх прав, що суперечитиме і поки що чинній Конституції, і міжнародним стандартам. А от що думають про зміни інші особи, втягнуті у сферу судочинства, зокрема адвокати? Із цим питанням «ЮГ» звернулася до партнера ЮК FCLEX, адвоката Олега Маліневського.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Чи виправдаються побоювання критиків судової реформи? Яку винагороду мають отримувати володільці мантій? Чи впораються із суддівською роботою адвокати та науковці? Про це та про інше розповідає О. Маліневський
- Верховна Рада проголосувала законопроекти про внесення змін до Конституції в частині правосуддя, а також про судоустрій. Таким чином в Україні розпочалась новітня судова реформа, яка після завершення, на переконання її ініціаторів, таки має впровадити у державі європейські правові стандарти. Водночас багато фахівців залишаються незадоволеними новоприйнятими документами та говорять про їхні численні недоліки. Зокрема, йдеться про те, що саме юридичне середовище є нездоровим, тож впровадження реформи на цьому тлі не принесе очікуваного результату. Опоненти такої думки переконані, що саме реформа і має стати довгоочікуваною пігулкою для «хворої» системи. А як вважаєте Ви?
Я переконаний, що Україна є світовим лідером за кількістю часу, проведеного в пошуку оптимальної системи судочинства. Адже судова реформа в загальному сенсі є перманентним явищем для всього періоду незалежності нашої держави. Варто згадати, що Концепція судово-правової реформи була затверджена Постановою Верховної ради України у вже далекому 1992 р., запустивши процеси копіткої та, як виявилося, довготривалої праці політиків, науковців і громадськості щодо формування інститутів у сфері правосуддя. Результатом такої роботи ставали поступові зміни законодавства у сфері судочинства, які досить часто були неповними та не отримували свого логічного завершення, або ж не доводили свою ефективність на практиці. Тому сьогодні існує потужний запит на остаточне завершення реформаторських процесів, отримання цілісного й досконалого продукту у вигляді системи судочинства, здатної ефективно захищати права громадян та бізнесу.
Це питання, через особливу суспільну актуальність, значною мірою заполітизоване, а в окремих аспектах взагалі містить недопустиму долю популізму. Іноді складається враження, що під тиском невдоволеного суспільства та міжнародної спільноти політики влаштували змагання щодо радикальності поглядів на глибину реформ системи правосуддя, починаючи з повної люстрації всіх суддів і закінчуючи ліквідацією окремих судів та навіть спеціалізацій. Тож розуміючи невідворотність реформаторських процесів, юристам варто відійти від п'янких політичних гасел та тверезо сфокусувати увагу на суті змін.
Говорячи про суть реформи, вважаю, що вона повинна торкатися всіх аспектів, які є визначальними для функціонування незалежного та ефективного правосуддя в Україні., а саме: хто здійснюватиме правосуддя – інституційний аспект, за якими правилами воно здійснюватиметься – процесуальний аспект, наскільки вільним та незалежним буде розсуд судді при прийнятті рішень у справі – психологічний аспект. На мою думку, відновлення довіри до судової влади можливе лише за умови наведення ладу у всіх трьох вказаних напрямках.
Саме тому залишаю за собою деяку стриманість в оцінках нещодавно прийнятих змін до Конституції та законодавства України в частині правосуддя. Адже, по-перше, поки що вказані Вами новели стосуються, в основному, інституційного і певного мірою психологічного аспекту реформи правосуддя: ліквідація трьох та створення нових двох спецсудів, переформатування Верховного суду України, зміна правил формування суддівського корпусу, підвищення окремих гарантій суддів. Ці зміни хоча й внесуть важливі кадрові корективи, проте не зможуть виправити процесуальні колізії та прогалини, тобто виключити можливість для зловживань. По-друге, запорукою успіху судової реформи є не лише системність і повнота пропонованих змін, а й адекватність строків їх реалізації. Реформа повинна мати чіткі, прийнятні часові рамки проведення, в іншому випадку є ризик втрати актуальності навіть найпрогресивніших ідей та перетворень.
- Відповідно до положень документів, робота судді стане однією з найбільш високооплачуваних. Сьогодні більшість пересічних громадян обурюються з цього приводу. На Вашу думку, чи достатньою буде заробітна плата судді, аби убезпечити володільця мантії від корупційних спокус, чи справа не у грошах?
- Беззаперечно, суддя повинен отримувати гідну заробітну плату. І питання навіть не у зниженні рівня корупційних спокус (створення законних альтернатив). Головною запорукою якісного правосуддя, на мою думку, є професіоналізм (знання, досвід) та високі моральні якості суддів (чесність, порядність, закоханість у свою професію). При цьому гідний рівень грошового забезпечення підвищить конкурентність та економічну привабливість суддівської професії для високопрофесійних і високоморальних юристів. Гарантування державою високого рівня грошового забезпечення суддів і підвищення якості правосуддя є передумовою для економічного зростання країни та, як наслідок, сприятиме значному покращенню рівня добробуту кожного українця. За таких обставин обурення суспільства матиме тимчасовий характер і, сподіваюся, з часом отримає належне розуміння. До речі, певне несприйняття населенням такого рівня оплати суддівської праці певною мірою навіть може посприяти досягненню цілей судової реформи, слугуючи додатковим фактором для підвищення суспільного контролю за роботою суддів, стимулюючи останніх дотримуватися найвищих стандартів якості правосуддя. Хоча в цьому питанні присутній і фактор ризику – неефективність у проведенні реформаторських заходів, особливо в кадровому питанні, значно посилить розчарування з боку суспільства, поглибивши кризу довіри до судів, яка існує нині.
- Деякі опоненти реформаторів говорять про те, що усі спроби реформувати правову систему залишаться безплідними через нестачу висококваліфікованих фахівців. У такій нестачі спеціалісти звинувачують начебто неякісну юридичну освіту, неспроможну забезпечити студента належною підготовкою до праці в царині юриспруденції. Чи вважаєте Ви це твердження справедливим, та яке враження у Вас складається від випускників юридичних ВНЗ, що наразі шукають роботу за фахом?
- Якщо «реформою» вважати пропозицію окремих політиків якнайшвидше замінити всіх суддів, правоохоронців та інших фахівців новими кадрами, то дійсно в процесі таких «перетворень» ми можемо відчути гостру нестачу юристів-професіоналів. Тому, якщо така ідея все ж знайде свою реалізацію, можливий кадровий дефіцит буде штучним та зумовлюватиметься не вадами сучасної юридичної освіти, а відсутністю далекоглядності подібних «реформаторів». Адже тотально витісняючи під різними приводами зі своїх посад досвідчених правників-професіоналів, не піднімаючи при цьому престиж таких посад, годі й сподіватися на те, що їм на заміну прийдуть більш якісні та кваліфіковані юридичні кадри. При цьому на юридичному ринку праці достатньо фахівців, здатних виконувати найскладніші та найвідповідальніші юридичні завдання на благо суспільству. Питання лише у створенні та подальшому забезпеченні належних умов для залучення необхідних кадрів.
Говорячи про специфіку вітчизняної юридичної освіти, не буде секретом сказати, що вона спрямована, головним чином, на формування у студентів теоретичної бази у сфері права. При цьому досить часто випускникам юридичних ВНЗ бракує практичних знань щодо правозастосування, які стають доступними, як правило, вже після працевлаштування. Тож беручи на роботу працівника прямісінько зі студентської лави та передаючи необхідні йому практичні знання і досвід, роботодавець повинен усвідомлювати, що стає невіддільною частиною системи юридичної освіти. В цьому я не бачу нічого поганого. До того ж на особистому досвіді переконався, що поєднання академічного та практичного навчання на останніх курсах навчання не лише не заважає, а навпаки сприяє засвоєнню теоретичного матеріалу, поглиблює розуміння його практичного значення.
- Серед іншого, в Законі про судоустрій йдеться про оновлення суддівського корпусу через адвокатів та науковців, що мають відповідний стаж. Цікавим є те, що «за бортом» опинилися юрисконсульти, які теж працюють у правничій царині. Скажіть, яка Ваша думка з цього приводу?
На мою думку, це одна з найбільш сміливих та дискусійних кадрових новел. У питанні набуття статусу судді Верховного суду України законодавець юридично прирівняв суддівський стаж та, по-перше, стаж наукової роботи у сфері права осіб, які мають науковий ступінь у сфері права, по-друге, досвід професійної діяльності адвоката щодо здійснення представництва в суді та (або) захисту від кримінального обвинувачення. Крім того, для обрання на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності особі, замість 3-річного суддівського стажу, достатньо мати 5-річний досвід «представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного)» або ж адвоката щодо здійснення «представництва в суді у справах з питань інтелектуальної власності». При цьому кваліфікаційні вимоги для судді Вищого антикорупційного суду фактично пропонується прирівняти до загальних вимог судді першої інстанції з єдиним оціночним застереженням «здатність здійснювати правосуддя у Вищому антикорупційному суді». Окрім неприпустимого оціночного характеру вказаних кваліфікаційних вимог, що, найпевніше, призведе до проблем з їх практичним застосуванням, також маю значний сумнів у доцільності надання особам без суддівського досвіду можливості здійснювати правосуддя на рівні касаційної інстанції.
- Чи зможе адвокат/науковець якісно здійснювати судочинство?
Взагалі, можу дати стверджувальну відповідь на це питання. До речі, чинне законодавство передбачає таку можливість – досвід відповідної діяльності може бути включений до необхідного стажу для отримання доступу до суддівської професії. Однак маю застереження проти надання адвокатам чи науковцям можливості бути призначеним одразу до суду касаційної інстанції без отримання попереднього суддівського досвіду на нижчих ланках системи судоустрою. Парадоксально, але суддею апеляційного суду без отримання суддівського досвіду вказані особи стати не можуть. Повірте, людина може бути блискучим адвокатом, мудрим науковцем, проте втратити свої визначні риси в рутині розгляду численних справ та пов'язаного з цим документообігу.
- Що робити адвокату, який представляє інтереси сторони у процесі, якщо суддею у справі виступатиме його колишній колега? Чи не буде тут конфлікту інтересів?
- Насправді, cитуації, коли колишній адвокат вдягає суддівську мантію, часто трапляються і зараз, адже велика кількість суддів вийшла з лав адвокатури. Тому наявність конфлікту інтересів та можливість розгляду справи таким суддею повинні вирішуватися за загальними правилами розгляду відводів.
Щодо наведеного Вами випадку, то все залежить від змісту поняття «колега». Так, якщо це колишній співробітник чи партнер по адвокатській діяльності, безумовно, тут відбудеться конфлікт інтересів. Якщо ж мова йде про «колегу» по адвокатському цеху, найпевніше, за відсутності інших важливих обставин такого конфлікту не буде.
- А чи не хотіли б Ви самі одягти суддівську мантію? Якщо так, то за яких умов?
- Попри мою глибоку шану до суддівської професії, повагу до професіоналізму та мудрості багатьох її представників, бажання одягти мантію і вершити правосуддя в мене не виникало. Ще зі шкільних років я вирішив стати адвокатом. Потім ця шкільна мрія кристалізувалася під час навчання на юридичному факультеті КНУ ім. Т. Шевченка та знайшла своє практичне здійснення з початком власної судової практики – перший самостійний процесуальний досвід я отримав вже на ІІІ курсі університету. Окрім реалізації шкільної мрії, наразі адвокатська практика приносить мені професійне задоволення, є надцікавою та створює широкі можливості для професійного самовдосконалення. Тому питання зміни адвокатської мантії на суддівську поки не на часі.
- Ще одним мінусом змін до Конституції окремі правники вважають впровадження адвокатської монополії. Точніше, саму ідею вони сприймають схвально. Водночас вказують на те, що українська адвокатура має купу власних проблем, які повинні бути вирішені до набрання законом чинності. Зокрема, у зв’язку з напрацюванням нової редакції «адвокатського» закону не досить ясними залишаються позиції самоврядних органів, фінансування самоуправління адвокатури, безоплатної правової допомоги тощо. Чи не потрібно було б спочатку вирішити ці питання, а вже потім вводити монополію?
- Питання монополії, як не дивно, є дуже дискусійним і в середовищі адвокатів. Адже, з одного боку, будуть сформовані єдині стандарти судового представництва, забезпечено професійність судових баталій та, відповідно, належність захисту інтересів клієнта буде виведено на якісно новий рівень. З іншого боку, це звужує вибір клієнта щодо способів представництва своїх інтересів в суді та, як наслідок, обмежує доступ до правосуддя. За таких обставин варіант з поступовим введенням монополії адвокатури на судове представництво є виправданим, оскільки таким чином відповідна концепція матиме час на апробацію.
- Яке Ваше ставлення, як адвоката, до впровадження нових судових установ – антикорупційного суду та суду з інтелектуальної власності?
- На фоні пропонованої законодавцем ліквідації вищих спецсудів (господарського, адміністративного, загального) та передання їхніх повноважень Верховному Суду України, створення двох нових спецсудів виглядає, щонайменше, непослідовним.
Якщо відкинути політичну складову, а я переконаний, вона домінує, особливо в частині антикорупційного суду, то за такої логіки можна створити й Вищі кримінальний, земельний, податковий та інші галузеві суди. У такому випадку судова реформа не спростить, а навпаки ускладнить систему судоустрою.
До того ж подібним чином штучно створені юрисдикції зазвичай призводять до проблем у правозастосуванні, особливо в частині визначення підвідомчості справ.
- Коли, на Вашу думку, українське судочинство та національна правова система в цілому відповідатимуть стандартам Старого Світу?
- Не вдаючись до конкретних часових прогнозів, вважаю, що головне на цьому етапі – втримати обраний законодавцем темп реформаторських перетворень. Я переконаний, що демонстрована останнім часом єдність політичних еліт в необхідності якісних змін у вітчизняному правосудді є запорукою для їх успішного втілення, що надає суспільству та бізнесу вагомий привід для оптимізму.
На мою думку, довгоочікуваним наслідком численних законодавчих змін у сфері правосуддя має стати відновлення довіри до вітчизняних судів. Це, у свою чергу, зробить нашу державу інвестиційно привабливою та безпечною правовою гаванню для ведення бізнесу. Тим самим буде примножено економічні перспективи нашої країни, зумовлені її особливим географічним розміщенням, природними ресурсами, науково-технічним та людським потенціалом.