20 вересня 2016, 17:16

«Я запропонував би повне оновлення земельного законодавства»

Опубліковано в №38 (536)

Олександр Поліводський
Олександр Поліводський «Софія» адвокат, партнер правничої фірми
Анна Родюк
Анна Родюк «Юридична газета» заступник головного редактора

Євроінтеграція законодавства нашої країни не могла не вплинути на аграрне та земельне право. Однак, як часто трапляється в нашому житті, втілення обіцянок на практиці відбувається набагато повільніше, ніж проголошення гучних заяв та обнадійливих обіцянок. Про останні тенденції та актуальні проблеми земельного права читайте в нашому інтерв’ю

IMG_1122

- Пане Олександре, як Ви оцінюєте стан земельного законодавства в Україні, особливо у світлі євроінтеграційних прагнень нашої держави?

- Вітчизняне земельне законодавство гармонізується з європейським не так, наприклад, як торговельне. Але загальні принципи ті ж самі. Стосуються вони прозорості, правової визначеності, захисту права власності. А земля – це основа права власності.

З приводу того, як його оцінити, варто відзначити, що наше законодавство є доволі строкатим. Це пов’язано з історією його розвитку. Спочатку землю взагалі забороняли мати у власності. Але наразі йде того, що в нашій країні буде ринок землі, у зв’язку з чим проблеми вирішувалися поступово. Якщо говорити про те, що являв собою Земельний кодекс, який діє сьогодні, то він більше схожий на основи земельного законодавства, ніж на кодекс, яким він мав би бути. Після його підписання вже було прийнято кілька десятків нових законів, які по-своєму намагалися врегулювати кожну окрему проблему несистемним шляхом і, відповідно, нагромадили великий масив земельного законодавства, що став складним у користуванні та дещо незрозумілим. Цей фактор дещо заважає застосовувати його на практиці юристам і представникам бізнесу.

- Виступаючи зі щорічним посланням у Верховній Раді України, Президент Петро Порошенко зазначив, що відсутність в Україні ринку землі стримує інвестиції в аграрну сферу. Тому закликав Верховну Раду працювати у напрямку поступового відкриття ринку землі. Яким є Ваше ставлення до цього питання?

- В цілому, я згоден. Але питання в тому, що саме треба робити, аби вирішити це питання. У нас протягом останніх 15-16 років активно обговорюється питання про мораторій – скасовувати його чи ні. Воно так складно дається нам усім, що не видно перспектив у його скасуванні. Більш ймовірним є його продовження, яке відповідає острахам суспільства щодо цієї проблеми. Я запропонував би повне оновлення земельного законодавства. Оновлений земельний кодекс має стати законом про ринок земель, і він повинен бути прийнятий. Необхідно, щоб оновлений кодекс містив положення чинних на сьогодні земельних законів та відповіді питання: хто повинен мати землю у власності, які максимальні та мінімальні обсяги землі, які максимальні та мінімальні строки оренди, як має охоронятися земля тощо. Так от, якщо все це звести в одну систему, в один кодекс, визначивши роль іноземців, які можуть чи не можуть набувати право власності, а також розробити такий нормативно-правовий акт, то питання мораторію просто втратило б сенс.

Не в останню чергу ринок землі «не дається» ще й тому, що люди не довіряють правовій та, зокрема, судовій і правоохоронній системам. Щорічні осінні історії про те, що хтось один вирощував, а інший прийшов і забрав врожай з обробітку, – не на користь нікому, в тому числі й ринку землі. Якщо такі випадки трапляються, то це означає, що в нашій країні не існує ні правоохоронної, ні судової системи, де можна було б захистити такі права; це означає, що суть питання не лише в мораторії, в Земельному кодексі, а трохи ширше – у відсутності правових гарантій, які повинні бути.

Отже, зрозуміло, що за таких умов не прийде жоден іноземний інвестор (ні дрібний, ні середній). Великі інвестори ще інколи з’являються, але нашим завданням є залучення також дрібного та середнього інвестора, а їх немає. Був період, коли до нас приїздили іноземні фермери, починали працювати, але зараз, на жаль, нічого подібного не відбувається.

Присутність малих та середніх інвесторів – це своєрідний показник. Якщо вони є, то це означає, що можна сподіватися на нормальне функціонування правової системи.

- До речі, з приводу інвестицій в аграрну сферу. Чи правда, що навіть на сьогодні аграрний сектор є найбільш привабливим в Україні для інвестицій?

- Аграрна сфера є привабливою для великого інвестора. Через те, що вони розміщують IPO, мають доступ до міжнародного капіталу, через ці системи фінансування мають кращі умови, ніж малий та середній бізнес, краще конкурентне середовище, навіть у порівнянні з європейським бізнесом. Чому? Тому що у нас є дешевша робоча сила, більш-менш не затратне виробництво, можливість випускати великі обсяги продукції, експортувати за кордон (а Україна сьогодні входить до переліку лідерів експорту зернових, меду, горіхів, олії та інших видів сільськогосподарської продукції). Таку продукцію можна продавати за валюту, що дає можливість для заробітку. Норми прибутків галузі, які отримують в Україні, для багатьох іноземних інвесторів є досить прийнятними. У цьому напрямку може рухатися великий капітал, але треба залучати ще й малий та середній. Щоправда, тут трохи інша ситуація…

Економіку треба будувати диверсифіковано, а не олігархічно. Тобто це має бути економіка і великого, і малого, і середнього бізнесу.

- У квітні цього року набули чинності зміни до Земельного кодексу в частині проведення земельних торгів. Як Ви їх оцінюєте?

- Взагалі, я їх оцінюю позитивно, оскільки спостерігається тенденція до того, що вже можна отримувати земельні наділи у користування на більш-менш прозорих умовах. Однак ми повинні розуміти, що земельних ділянок державної та комунальної власності залишається не дуже багато, тому це лише одна зі складових частин земельного ринку, а отже, це доволі малий крок. Таких кроків має бути більше, аби привабити інтереси та показати відкритість змін, що у нас відбуваються.

- А які зміни Ви могли б запропонувати? У якому напрямку варто рухатися?

- Земельна галузь – це лише одна зі сфер сільського господарства. Тут варто приділити увагу ще й харчовій промисловості. Наприклад, питання контролю та безпечності продукції. У сільському господарстві існує низка дуже специфічних сфер (приміром, органічна продукція або продукція, яка містить ГМО). Перспективними для юристів є саме такі напрямки, але аграрне законодавство має бути гнучким. Необхідно зробити кроки для того, щоб ця ланка, яка в Європі називається «Від лану до столу», реалізовувала себе і в правовому розумінні.

IMG_1114- Відомо, що Держгеокадастр планує запровадити онлайн-аукціони з продажу земельних ділянок. Як забезпечити прозорість проведення таких процедур, уникнувши корупційної складової?

- Протягом довгого періоду часу земельна галузь в нашій країні була найбільш корумпованою. Звісно, що будь-яке запровадження відкритості та прозорості має схвалюватися. Але питання полягає у тому, на якому рівні повинні запроваджуватися такі зміни (на рівні підзаконних нормативних актів, інструкцій Держземагентства). Ці зміни необхідно впроваджувати на рівні законів. А які ж закони регулюють сферу публічних торгів? Ніякі, лише кілька статей Земельного кодексу. Тому всі ці ідеї повинні наповнюватися змістом на рівні закону. Але самі ініціативи, звичайно, хороші.

- Земельні спори в України: які їх ключові особливості можна спостерігати сьогодні?

- Якщо дивитися з суто академічної позиції, то не можна чітко визначити, що таке земельні спори. Тут постає низка питань. Але якщо говорити про практичні аспекти, то спори щодо землі – це спори про орендну плату, про паї та невитребувані землі, про спадкування землі та відумерлу спадщину, про користування землею, про договори щодо реєстрації, про вчинення або не вчинення державними органами правомірних чи неправомірних дій стосовно реєстрації, дозволів, проведення торгів тощо. Це одна група питань.

Інша група – це питання, пов’язані з рейдерством, зокрема незаконне захоплення земель, що відбувається в Україні. Кожного разу, коли це трапляється, можна простежити, як зловмисники або недобросовісні люди використовують недоліки, що існують в законі. Сьогодні система реєстрації прав є набагато кращою, ніж була раніше, але спори щодо реєстрації тривають. І не в останню чергу через те, що законодавство говорить про неможливість одномоментної реєстрації, а через лише певний суттєвий строк (наприклад, через 14 днів).

Також щодо землі можуть виникати спори, коли існують технічні неузгодженості, одна на іншу накладаються межі земельних ділянок різних власників. Це приклад ситуації, в якій винна лише держава. Крім того, є низка таких питань як господарські дороги (що з ними робити, хто за них повинен платити), сплата податку, пов’язана із землею та ін.

 - Яка Ваша думка з приводу актуальності та нагальності прийняття нового Земельного кодексу?

- В загальному розумінні кодекс, як документ, потрібен для зручності користування на практиці та для вирішення проблем, які виникають. Кодекс, як і всі інші закони, має прийматися з метою зручності у застосуванні. Сьогодні в земельній сфері у нас є 25-30 законів, деякі з яких врегульовують питання одним чином, деякі – іншим. Це можуть бути непринципові питання, а лише колізії, які заважають бізнесу. Очевидним є те, що їх потрібно звести докупи, тобто вирішити всі проблеми в одному нормативному акті. Якщо говорити про мораторій, маємо проблему щодо того, як точно вирішити питання, пов’язані з іноземцями, з користуванням землею, із захистом прав на землю та захистом землі. А якби усе це вирішити одночасно, в одному документі, підлаштувавши його під потреби суспільства та бізнесу, то питання зняття мораторію вирішувалось би в аспекті кожної конкретної проблеми.

- Хочу також зупинитися на темі юридичного бізнесу. Розкажіть, які останні тенденції існують в практиці земельного права?

- Земельне законодавство є невіддільним від бізнесу, який ведеться. Наприклад, якщо працює агрохолдинг або малі підприємці, то їхня мета – не лише використання землі, а й вирощування продукції, її продаж та отримання прибутку. Тому земельне законодавство також варто розглядати як складову аграрного бізнесу. У зв’язку з цим у власників, фермерів, середнього та великого бізнесу зараз зростає зацікавленість на такі речі як безпечність продукції, органічна продукція, вимоги щодо торгівлі окремими продуктами (у тому числі гармонізація із законодавством ЄС).

Також актуальним в цьому плані є законодавство про економічну конкуренцію (зокрема, що стосується повідомлення про товар). Так, згідно із законодавством ЄС, разом з будь-якою продукцією, на вимогу покупця, повинна йти інформація про шлях цієї продукції «Від лану до столу». Наприклад, за таким принципом споживачеві має бути надана інформація про те, які домішки використовувалися для годування корови, з молока якої виготовлено кефір, придбаний в супермаркеті. Ці підходи для нас є незвичними, вони дещо ламають нашу економічну систему. Тобто, якщо якась бабуся здавала молоко молокоприймальним установам, звичайно ж, вона не може надати таку інформацію. Але законодавство ЄС вимагає не лише наявності такої інформації, а ще й потребує забезпечення доказів дотримання встановлених правил на всій ланці виробництва. Для бабусі у селі, яка продає молоко постачальнику, зробити це не реально.

Тому для нас це своєрідна «ломка», і тут є багато роботи для юристів. До чого тут законодавство щодо економічної конкуренції? Пояснюю: якщо інформація-повідомлення про товар є неправдивою, а спосіб зібрання інформації не відповідає зазначеним підходам, то за це може наставати відповідальність за законодавством про економічну конкуренцію.

Крім того, серед виробників продукції та, відповідно, серед юристів є попит на законодавство про економічну конкуренцію, в тому числі на антимонопольне в частині «злиття та поглинання», а також на законодавство в частині міжнародної торгівлі (зокрема, угоди про Асоціацію з ЄС, угоди ВТО та інші норми європейського законодавства).

У чинному на сьогодні законодавстві про безпечність продукції вперше запровадили відсилочні норми до європейського законодавства. Раніше такого уявити не можна було, це навіть є прецедентом для всіх інших галузей права. Для виробників – це новела, більшість з них і не підозрюють про подібне, а для юристів – це можливість показати свої знання, своє розуміння не лише на загальних речах у законодавстві ЄС, але й на специфічних вимогах. Наприклад, одне з останніх питань, яке з’явилося у нашій роботі, полягає у наступному. Чи може продаватися в Україні харчова продукція, вироблена в Україні, та згідно із законодавством ЄС визнана такою, що є органічною (відповідно, приймається як органічна в ЄС), якщо при цьому законодавством України вона такою не визнавалася? Відповідь на це питання не таке просте, як здавалося б, тому існують проблеми з тим, чи є підстави застосовувати санкції до виробника. На практиці нерідко виходить так, що наше законодавство говорить одне, а принципи й підходи, які містяться в законодавстві ЄС, є трохи іншими. Однак все це дає широкі можливості для юристів.

- Чи змінився за останній час рівень вибагливості клієнта до юридичних радників? Наскільки сприятливими є умови в нашій країні для ведення юридичного бізнесу?

- Насамперед, юридичний ринок був та залишається конкурентним. На ринку знаходиться багато юристів різного рівня та різного профілю, і кожен з них, як правило, є яскравим представником. Але у клієнтів рівень вибагливості підвищується, тому трапляються ситуації, коли замовник диктує умови юристам, обираючи найкращого з-поміж великої кількості правників. Щоправда, трапляються випадки, коли питання нішеві, й у них розуміється невелика кількість юристів. Юристів, охочих працювати в аграрній практиці, також багато, але ж це сфера, яка потребує багато специфічних знань. Сьогодні вона потребує досвіду роботи з європейським законодавством, а також обізнаності в актуальних змінах за останній період.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати