Популярні матеріали

22 червня 2018, 16:58

Стигматизація + дискримінація. Проблеми людей що живуть з ВІЛ/СНІДом з юридичної точки зору

Експерт Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Наталя Козаренко по те, що таке стигматизація/стигма з юридичної точки зору, як ця проблема відображена в національному законодавстві, та чому людина, що живе з ВІЛ/СНІД, особа уразлива до ВІЛ або хвора на туберкульоз зазнала стигматизації, повинна захистити свої права.

Наталя Козаренко

Слово «стигма» виникло ще за часів Давньої Греції (грец. Stigma – тавро, пляма), де ізгоям ставили тавро розпаленим залізом так, щоб люди могли образу бачити тих, хто зганьбилися своєю поведінкою. Але зараз цей термін набув іншого значення. Його використовують, коли говорять про принизливий, ганебний статус людини. Американський психолог Гордон Олпорт писав: «ярлики діють на нас так само, як пронизливий звук сирени, і ми стаємо глухими до всіх тонких звуків, які у спокійних обставинах обов’язково помітили б».

Стигматизація завжди неухильно призводить до дискримінації, яку ще часто називають стигматизацією в дії. Під терміном «дискримінація» розуміють навмисне обмеження прав частини населення, окремих груп чи індивідів за певною ознакою. У нашому випадку такою ознакою є ВІЛ-інфекція, яка може стати причиною того, що людину звільняють з роботи, не надають належної медичної допомоги, дитину виключають зі школи тощо. Стигма, яка пов’язана з ВІЛ/СНІДом, може мати різні прояви:

  • неприйняття та уникання людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом або є представником спільноти людей, уразливих до ВІЛ;
  • примусове тестування на ВІЛ без попередньої згоди та недотримання конфіденційності;
  • насильство над людьми, які живуть з ВІЛ-інфекцією;
  • ізоляція людей, які живуть з ВІЛ, тощо.

В українському законодавстві передбачена кримінальна відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками – ст. 161 ККУ. Але на думку багатьох експертів, довести в суді факт дискримінації дуже складно. Мабуть тому люди, які стикаються з цієї проблемою, не хочуть звертатися до суду. Змінити цю ситуацію – завдання спільного проекту УГСПЛ та БО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД». З початку проекту до наших приймалень вже звернулося більше 350 осіб за наданням правої допомоги. У ведення юристів Центру стратегічний справі УГСПЛ знаходиться більше десятка справ, які, на нашу думку, зможуть змінити існуючу ситуацію. Наприклад, справа про розголос медичної інформації про стан батьків, через що сім’я практично була змушена виїхати з рідного села. Або справа про незаконну відмову у наданні медичної допомоги породіллі через її статус ВІЛ.

– Чому людина, що живе з ВІЛ/СНІД або хвора на туберкульоз, яка зазнала стигматизації, повинна захистити свої права?

Наталя Козаренко – Дискримінація людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом є порушенням прав людини, бо всі люди мають право на пошану і гідність незалежно від стану здоров’я. На жаль, стигматизація та дискримінація ЛЖВ розпочалася з моменту виникнення самої хвороби, через що в суспільство сформувалось певне відношення до людей з ЛЖВ. Люди намагаються приховати свій статус, взагалі не проходять обстеження, уникають лікування, і це стає суттєвою перешкодою у подоланні епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні.

Людина, яка зазнала порушення своїх прав, якщо вона хоче змінити ситуацію, повинна їх захищати. Не можна просто чекати, поки ситуація зміниться. І для цього є різні механізми – інформування суспільства про проблему, надання скарг, позовів до судів, проведення адвокаційних кампаній.

В 2018 році УГСПЛ виступила партнером Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в проекті, метою якого є створення правової мережі захисту прав людей, які зазнають дискримінації та утисків через свій статус. Безоплатну правову допомогу люди, що живуть з ВІЛ/СНІД, уразливі до інфікування ВІЛ та хворі на туберкульоз можуть отримати у мережі громадських приймалень Української Гельсінської спілки у 10 містах України.

– Чи є в УГСПЛ досвід захисту прав людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, осіб уразливих до ВІЛ та хворих на туберкульоз та чи траплялися звернення щодо стигматизації?

– У 2012 році УГСПЛ та ХПГ створили мережу правової допомоги для ЛЖВ та наркозалежних, ХПГ опікується її розвитком з 2013 року. Сьогодні ця мережа охоплює 10 областей, адвокати цієї мережі захищали інтереси представників цільових груп у 428 судових справах у національних судах та більше 40 заяв до ЄСПЛ протягом 5 років. Незважаючи на відсутність прямого фінансування на розвиток мережі у 2015-2017 рр., мережу вдалося зберегти та підтримувати останні три роки. На даний момент в Європейську суді з прав людини прийнято до розгляду близько 30 заяв проти України, які стосуються порушення прав осіб із захворюваннями ВІЛ/СНІД, туберкульоз та гепатит, частина з них підтримуються адвокатами УГСПЛ та ХПГ. У цих справах заявники скаржаться переважно на неналежне медичне лікування, відсутність доступу до власної медичної документації, погані умови утримання в установах пенітенціарної системи, що призводить до погіршення стану здоров’я хворих ув’язнених чи смерті, відсутність ефективних засобів захисту на національному рівні.

Центр стратегічний справ УГСПЛ має значний досвід роботи із захисту прав осіб, хворих на ВІЛ/СНІД, туберкульоз, гепатит, та осіб у закритих установах, що потребують медичної допомоги. Зокрема, юристи УГСПЛ та ХПГ мають успішні справи в ЄСПЛ, які стосуються:

  • тривалого ненадання антиретровірусної терапії та медичної допомоги у СІЗО та ІТТ хворим на СНІД (Savinov v. Ukraine, Kats and Others v. Ukraine, Konovalchuk v. Ukraine) та інші (статті 2 та 3 Конвенції);
  • порушення безперервності та схеми лікування особи, хворої на туберкульоз (Petukhov v. Ukraine, Petukhov v. Ukraine № 2) – (стаття 3 Конвенції);
  • ненадання медичної допомоги в СІЗО особам, що мають хвороби серця (Aleksandrovskaya v. Ukraine), та вагітним (Glishchinskaya v. Ukraine) – (стаття 3 Конвенції);
  • неналежного медичного обстеження та лікування осіб, яким завдали тілесні ушкодження правоохоронці (Zagorovka v. Ukraine, Nina Kutsenko v. Ukraine) – (статті 2 та 3 Конвенції);
  • медичного втручання в тілесну цілісність неавторизованими особами (Yuriy Volkov v. Ukraine) – (стаття 8 Конвенції).

Ми також успішно запитували в ЄСПЛ застосування термінових заходів до осіб, що потребували термінової медичної допомоги в місцях несвободи.

– Відомо, що однією з причин стигматизації людей, що живуть з ВІЛ/СНІД та хворих на туберкульоз, є слабка обізнаність про свої права. Які права найчастіше порушуються?

– Люди, які живуть із ВІЛ стикаються зі стигматизацією та дискримінацією у всіх сферах повсякденного життя, зокрема в отриманні медичних послуг, житла, освіти, роботи. Порушення стосуються розкриття ВІЛ-статусу у медичних, освітніх закладах, звільненні з роботи і т. ін. Найвагоміші зловживання включають фізичне та психологічне насильство з боку правоохоронних органів, незаконне затримання тощо.

Які рішення ЄСПЛ щодо стигматизації є знаковими для України і чому?

Z проти Фінляндії судове рішення від 25 лютого 1997 р.знакове рішення Європейського суду, який розглянув та роз’яснив питання співвідношення важливості збереження поваги до особистого життя та суспільної безпеки.

Опис справи: Заявниця – пані Z, фінська громадянка – була одружена з паном Х. Обидва ВІЛ-інфіковані. Суд міста Гельсінкі засудив пана Х за замах на ненавмисне вбивство шляхом зараження на ВІЛ-інфекцію і за зґвалтування в цілому до семи років тюремного ув’язнення. Були проголошені лише резолютивна частина судового рішення та його стисле обґрунтування. Суд вирішив, що повний виклад судового рішення і матеріали справи повинні залишатися закритими протягом десяти років, незважаючи на прохання пана Х і його жертв про триваліший термін секретності.

Вищеназвані міркування особливо важливі щодо захисту таємниці відомостей про ВІЛ-інфікованих. Розголошення таких відомостей може вирішальним чином вплинути на їх особисте або сімейне життя, а також соціальний стан і професійну діяльність і піддати їх ризику остракізму. У певної частини людей це може мати наслідком ухилення від діагностики або лікування, що підриває превентивні зусилля суспільства у боротьбі з пандемією.

Висновок суду: таким чином не було порушення ст. 8 Конвенції щодо розпоряджень, що вимагають свідчень від лікарів заявника, і щодо вилучення її історії хвороби і залучення її до матеріалів слідства. З іншого боку, Суд вважає, що якщо так станеться, що відповідні медичні відомості стануть надбанням гласності вже в 2002 р., це буде порушенням ст. 8 Конвенції, оскільки мало місце порушення щодо публікації повного імені заявниці і медичних даних про її захворювання у рішенні Апеляційного суду.

Чи є у Вас інформація про те, наскільки активно національні суди користуються практикою Європейського суду з прав людини у справах про стигматизацію?

– В українській судові практиці не так багато справ, в яких розглядалися питання стигми та дискримінації ЛЖВ. Перша справа, яка була пов’язана з дискримінацією ВІЛ інфікованої особи – це справа справа Олексія Волошина (справа про відшкодування моральної шкоди). Олексій не побоявся розкрити свій ВІЛ-статус і добився в суді компенсації за заподіяні йому моральні страждання, спричинені звільнення з роботи через його стан здоров’я.

Ще одна справа – справа про захист права на освіту. У 1997 році родина Л. утворила прийомну (фостерну) сім’ю, взявши на виховання дворічного ВІЛ-позитивного хлопчика з притулку, де він перебував після того, як біологічна мати залишила його в пологовому будинку. Родина Л. звернулась до ВІЛ-сервісної організації.

Ознайомившись з відповіддю з обласного відділу РАЦСу, правозахисник підготував позов до суду. Ситуація обтяжувалась тим, що жодного разу протягом 35 років справи проти обласного відділу РАЦСу не були виграні.

Посилання правозахисника на Конвенцію з прав дитини 1989 р., та деякі статті Декларації та Плану дій «Світ, сприятливий для дітей», прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 10 травня 2002 року, відіграли вирішальну роль в ухваленні позитивного рішення, на підставі якого було отримане нове свідоцтво про народження. Відтак були розв’язані штучно створені проблеми ВІЛ-позитивної дитини, яка тепер успішно навчається.

(За матеріалам видання «Захист прав ВIЛ-інфікованих осіб у суді». Науково-практичний посібник для суддів. За редакцією професора, доктора юридичних наук, члена-кореспондента Академії правових наук України М. В. Буроменського КИЇВ – 2009)

Що потрібно для того, щоб знизити рівень стигматизації людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, осіб уразливих до ВІЛ та хворих на туберкульоз в Українї? Адже профільне законодавство в Україні розроблене, інформаційно-роз’яснювальна робота серед цільових аудиторій проводиться, ситуація з захворюваннями знаходиться під контролем міжнародних організацій. 

– Все це так, але, мабуть, не достатньо, якщо рівень стигматизації ЛЖВ в Україні зростає, зростає і відсоток захворюваності. Запитайте на вулиці у людей – хто і коли проходив обстеження на ВІЛ? А це ж безкоштовно і швидко. З одного боку маємо недостатньо інформоване населення, з іншого – відсутність сталої судової практики притягнення до відповідальності осіб, які порушують прав ЛЖВ. На мою думку, роботу слід вести одночасно по декількох напрямках:

  • інформація і освіта населення для досягнення кращого розуміння проблеми. Сьогодні рівень медичних послуг досягнув того рівня, коли людини з ВІЛ за умови прийняття ліків, може жити повноцінним життям і не бути джерелом захворювання;
  • правовий захист людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом. Успішні практики судового захисту можуть не тільки навчити не порушувати права, але й стати прикладом для тих, хто ще не наважується стати на свій захист;

Наразі Благодійна організація «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» (Мережа ЛЖВ) за підтримки USAID впроваджує глобальний проект HealthLink: Прискорення зусиль з протидії ВІЛ/СНІДу в Україні, частиною якого є навчання медичних працівників зі зниження стигми і дискримінації до людей, які живуть з ВІЛ, як одного з основних бар'єрів на шляху до тестування на ВІЛ та лікування. Мета – створити суспільство толерантних і мотивованих медичних працівників.

Довідково:

ВІЛ передається через біологічні рідини організму – кров, сперму, піхвовий секрет і грудне молоко. (Людина не може заразитися СНІДом – вона може заразитися ВІЛ. Тому слід використовувати термін «передача ВІЛ», а не «передача ВІЛ/СНІДу»).

Передача може відбуватися такими шляхами:

  • незахищений статевий акт з інфікованим партнером;
  • від матері до дитини під час вагітності і пологів (якщо не дотримується режим профілактики) або через грудне вигодовування;
  • через кров (переливання інфікованої крові, пересадка інфікованих органів чи тканин, при спільному користуванні зараженим ін’єкційним інструментарієм).

ВІЛ не може передаватися через випадковий фізичний контакт будь-якого типу, як, наприклад:

  • поцілунки, обійми, рукостискання;
  • укуси комарів чи інших комах;
  • кашель, чхання, плювання;
  • спільне користування туалетом або умивальником;
  • використання посуду або споживання їжі та напоїв, яких торкалася людина, інфікована ВІЛ.
0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати