Хто може вважатися правим радикалом? Чому головними цілями для агресії з боку праворадикальних груп є саме ЛГБТ та феміністська спільнота? В чому додаткова небезпека злочинів на ґрунті ненависті? Чи може база символів ненависті допомогти в боротьбі зі злочинами? На всі ці питання відповідає дослідниця праворадикальних рухів Анна Гриценко.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Такі видання як Радіо «Свобода», Центр прав людини ЗМІНА та «Громадський Простір» називають Вас дослідницею правих радикальних рухів. Чому так вийшло та як довго Ви працюєте у цій сфері?
Вперше я почала працювати з цією темою у 2010 р. для дослідження мови ворожнечі в інтернет-ЗМІ для проєкту «Без кордонів» ГО Центр «Соціальна дія». У 2012 р. я стала авторкою розділу в книзі «Гендер, релігія та націоналізм в Україні», де аналізувала погляди українських праворадикалів на гендерні питання. Я фокусуюся на антигендерних рухах — ця назва має критику в науковому середовищі, але загалом розуміють мова йде про тих, хто виступає проти так званої «гендерної ідеології». Це конспірологічна концепція, оскільки право на вільний вибір способу свого приватного життя так не називається, так само і боротьба проти дискримінації за ознаками СОГІ не є »ідеологією», а тим паче «гендерною».
- До сфери Ваших інтересів також входять гендерні питання та права ЛГБТКІ. В чому полягає, на Вашу думку, небезпека дискримінації за ознакою СОГІ та гендеру?
Безперечно, дискримінація небезпечна за будь-якою ознакою, проте станом на сьогодні в Україні праворадикальні групи активно ціляться саме в ЛГБТ та феміністську спільноту. Для цього є різні причини. Зокрема, це пов'язано з радянською гомофобною спадщиною, на противагу прикладу Нідерландів, де політичні рухи правого спрямування не мають гомофобного виміру, адже загалом у нідерландському суспільстві рівень гомофобії надзвичайно низький.
Частково причиною є активність церковних організацій та груп, які вкладають зусилля і ресурси у нав'язування гетеросексуальної концепції сім'ї як єдино можливої, а також певною мірою готові співпрацювати з праворадикальними групами. Нещодавно стало відомо, що євангелістська церква «Емануїл» з Лисичанська оплачує судовий збір Чернівецької обласної ради, яка виступає відповідачем у судовій справі щодо дискримінації ЛГБТ-спільноти. Також відомо, що священник Православної церкви України Ярослав Кулик прямо закликав громити учасників Маршу рівності в межах щорічного Київпрайду.
Також передумовою є те, що історія націонал-соціалізму демонструє нам неприйняття чоловічої та жіночої гомосексуальності, заборону на сексуальну освіту і просування концепції моногамної гетеросексуальної родини з дітьми. У 1933 р., одразу ж після приходу націонал-соціалістів до влади в Німеччині, у Берліні був розгромлений Інститут сексуальних наук, а його книги були публічно спалені. Гомосексуальних чоловіків відправляли до концентраційних таборів, де частина з них зазнавала хірургічної кастрації, а гомосексуальних жінок примушували сексуально обслуговувати солдат та офіцерів. Погляди на гетеросексуальну родину тоді базувалися на реаліях XIX сторіччя, де жінка мала бути домогосподаркою і займатися вихованням якнайбільшої кількості дітей. Під час вибору пари рекомендувалося застосовувати принципи «расової гігієни».
Коли сучасні праворадикали говорять про «традиційні сімейні цінності», які необхідно захищати, вони також мають на увазі дуже вузьке поняття того, якою має бути сім'я, здійснюють чи пропагують насильство щодо тих, хто практикує щось інше. Наприклад, якщо боротьба з антисемітизмом після 1945 р. велася дуже активно в усьому світі, а в Україні він значною мірою вже подоланий і вважається непристойним, то з гомофобією і трансфобією ще є дуже багато простору для роботи. Сучасні праворадикали активно фокусуються саме на цій темі.
- Чи погоджуєтеся Ви з твердженням, що злочин на ґрунті ненависті є крайнім проявом дискримінації?
Під «злочином на ґрунті ненависті» найчастіше розуміють саме насильницькі дії, зумовлені тим, що постраждала особа належить до вразливої категорії. Отже, він вважається таким, що має більшу суспільну небезпеку у порівнянні з аналогічним злочином на побутовому підґрунті, оскільки додатково просуває ідею нерівності. Водночас насильницькі дії на ґрунті ненависті є більш шкідливими ніж ненасильницькі дії на аналогічній підставі (такі як відмова у прийнятті на роботу). Тому, насправді, це твердження небезпідставне.
В Україні поширеною проблемою є те, що злочини на ґрунті ненависті не караються належним чином, а тому їх часто здійснюють одні й ті самі особами, яких всі знають в обличчя та на ім’я.
- Яке місце, на Вашу думку, займають праві радикальні групи у списку тих, хто вчиняє злочини на ґрунті ненависті щодо вразливих груп населення загалом та ЛГБТКІ зокрема?
Якщо побутова дискримінація вразливих груп населення чи якісь спонтанні одиничні прояви агресії вчиняють звичайні люди, то коли йдеться про злочини з попередньою підготовкою, особливо систематичні, майже завжди їх здійснює праворадикальна група або окрема особа праворадикальних поглядів. В Україні поширеною проблемою є те, що злочини на ґрунті ненависті не караються належним чином, а тому їх часто здійснюють одні й самі особи, яких всі знають в обличчя та на ім’я. Мені відомо про випадок, коли нападати на правозахисний захід прийшла особа, яка вже перебувала в поліцейському розшуку. Присутні на місці одразу ж вказали поліції, що ця особа перебуває розшуку. Мовляв, можете вважати, що ви її знайшли. Однак поліція тоді не відреагувала.
- Як Ви вважаєте, чому так відбувається, адже існують різні погляди на цю проблему?
Поняття «праві радикальні групи» складається з двох частин – «праві» та «радикальні». З радикалізмом все зрозуміло — це поняття найчастіше наповнюють так, що радикали вважають за можливе виходити за межі дотримання прав людини задля досягнення своїх політичних цілей, а отже, практикують, пропагують чи бодай виправдовують насильство. Натомість поняття «правий» у побуті наповнюється досить-таки довільно. Як дослідниця, я спираюся на роботи Норберто Боббіо, який визначає «правих» як таких, що вважають людей радше нерівними, ніж рівними (а лівих як таких, що вважають людей радше рівними, ніж нерівними). Тому злочини, спрямовані не на побутову вигоду, а на утвердження ідеї нерівності людей за тими чи іншими ознаками, потрапляють до правого політичного спектра.
- Чи відомий Вам алгоритм роботи правоохоронців зі злочинами на ґрунті ненависті?
Наразі в Україні злочини на ґрунті ненависті найчастіше кваліфікуються як хуліганство та не враховується мотив ненависті. Така практика сприяє тому, що більша суспільна небезпека таких злочинів жодним чином не проговорюється на рівні судових рішень і не відображається в тяжкості вироку. Окрім того, далеко не в усіх випадках справа рухається від заяви про злочин до вироку, часто вона «застрягає» на якомусь з етапів.
- Що потрібно, щоб злочин кваліфікувався як такий, що вчинений з мотивів ненависті на всіх етапах слідства та в суді?
Станом на сьогодні у нас існує окрема ст. 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії». Мотив ненависті відображається лише в цій статті, але якщо найтяжчий термін покарання відповідно до ст. 161 ККУ становить від 2 до 5 років ув'язнення, то покарання за умисне вбивство за ст. 115 ККУ становить 7 до 15 років. Ця стаття могла б ефективно застосовуватися до більш м'яких випадків порушення рівноправності громадян, але у випадку тяжких злочинів, очевидно, вона не може претендувати на те, щоб карати людей тяжче, ніж за такий самий злочин на побутовому підґрунті. Можливо, істотні зміни до усього кримінального кодексу, які проводили б мотив ненависті як обтяжувальну обставину через низку статей, спрацювали б краще.
- Чи покращило б ситуацію запровадження бази символів ненависті?
Запровадження бази символів ненависті корисне для загального розвитку, але потрібно розуміти, що пряма заборона на ті чи інші символи призводить до їх заміни на інші. Зокрема, широка заборона на свастику в усьому світі породила те, що з цим же позначенням почав використовуватися кельтський хрест. Інший приклад — як символи ненависті використовуються скандинавські руни, але вони мають історичну, культурну та релігійну цінність для осіб, які не практикують правого радикалізму, а їх апропріація праворадикалами не скасувала застосування за основною метою. Зрештою, завжди існує контекст висловлювання, а застосування того чи іншого символу як і тієї чи іншої риторики може бути саркастичним, спрямованим на підняття обізнаності про небезпеку тощо. Для мене це означає, що такі бази повинні мати радше консультативний характер, аніж визначати вичерпний перелік неприйнятних символів з юридичними наслідками для тих, хто їх використовує.
- Хто повинен робити експертизу таких символів?
Дослідники праворадикальних рухів можуть виступати експертами в судових процесах, якщо суд вирішить, що у такій експертизі є потреба.
- На Вашу думку, така база повинна бути з відкритим доступом громадськості чи лише для службового використання правоохоронцями?
Я вважаю, що база символів ненависті має значення для громадськості та журналістів, щоб було легше і зрозуміліше стежити за перебігом судових справ та орієнтуватися у ступені поширення ненависті в суспільстві. Однак вона також може допомогти поліції для запобігання злочинам. Не всі праворадикальні групи починають з насильницьких злочинів, часто вони ведуть сторінки в інтернеті та поширюють свої ідеї. Питання про межі свободи слова в інтернеті є темою окремої тривалої розмови. Варто зазначити, що соціальні мережі, як правило, забороняють пряму пропаганду ненависті та погрози. Це означає, що вони залишають за собою право видаляти такі сторінки й таких користувачів, а через знайомство із символікою та риторикою можна шукати такий вміст і вимагати його видалення. Водночас такі сторінки можуть давати багато матеріалу для спостереження і дослідження, тому на неодмінному видаленні я не наполягаю.
- Як цю базу можна було б використовувати?
Такі бази, а також інша інформація завжди може використовуватися як для якихось прикладних цілей з протидії ненависті, так і для загального розвитку.
- Хто мав би розробляти базу символів ненависті та навчати правоохоронців і представників громадянського суспільства нею користуватися?
Дослідники праворадикальних рухів та громадськість з-поміж вразливих груп мають найсвіжішу і найдостовірнішу інформацію щодо того, які символи зараз застосовуються на практиці. Саме вони мають наповнювати та вчасно оновлювати базу і навчати нею користуватися.
Інтерв’ю Максим Петров (УГСПЛ)
Підготовлено за підтримки Freedom House в Україні.