«Народні депутати повинні розуміти, що КСУ захищає Конституцію, та спокійно реагувати на наші рішення», – Станіслав Шевчук

Про судову реформу, відповідальність суддів, політичну нейтральність, судовий активізм та переосмислення ролі Конституційного Суду України «ЮГ» розповів голова цього суду Станіслав Шевчук

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

– Пане Станіславе, КСУ – це більше про право чи про політику?

– Завдання Конституційного Суду – гарантувати верховенство Конституції у правовій системі країни. Нагадаю, що це акт найвищої юридичної сили. Водночас майже всі питання, які розглядає КСУ, мають публічний інтерес. Тобто вони впливають на основи нормативного врегулювання суспільних відносин (особливо в контексті нещодавно запровадженої конституційної скарги). Людина, звертаючись до нас, скаржиться на закони. Звичайно, цілком логічно, що коли ми ухвалюємо рішення про неконституційність законів, це має величезний політичний ефект. Однак діяти ми можемо лише в юридичних межах. Все ж таки ми суд, тому маємо дотримуватися певних критеріїв, які визначені Конституцією та профільним законом.

– Якою має бути роль КСУ в межах судової реформи? Чи відбуваються ці зміни на практиці?

– Судова реформа принесла дуже багато важливих речей. По-перше, щоб стати суддею КСУ, потрібно пройти конкурс. Це важливий елемент суддівської незалежності, оскільки громадськість знає, який склад конкурсної комісії та хто є кандидатами. Таким чином, суспільство може визначитися ще до рішення комісії, що це за кандидат, щоб не було кота в мішку, щоб до суду не потрапили люди, які нічого не розуміють у конституційному праві, авторитет яких у суспільних та академічних колах наближається до нуля. Далі, коли конкурсна комісія формує список осіб на одну посаду, суб’єкт призначення робить свій вибір. Як нещодавно показав конкурс (за президентською квотою), голова держави з шести претендентів обирав двох. Це також важливий момент.

По-друге, з Конституції та законів прибрали таке формулювання як звільнення судді КСУ «за порушення присяги». Відтепер підставою для звільнення може бути лише суттєве дисциплінарне порушення, яке визначається судом і потребує для свого ухвалення 12 голосів кваліфікованої більшості. Зараз нас 16 осіб, тому щоб звільнити колегу потрібно прийняти рішення майже усім фактичним складом. Загалом, звільнення судді за порушення присяги було якоюсь середньовічною дикістю. Адже що таке порушення присяги? Це стародавня традиція омажу, тобто акту укладення угоди, після якого особа, яка його принесла, ставала «людиною» свого сюзерена (тобто була до нього лояльною). Безперечно, цим користувалися всі гілки влади при звільненні суддів.

Третій важливий елемент судової реформи – це введення конституційної скарги. Четвертий – полягає в тому, що з КСУ зняли функцію офіційного тлумачення законів.

– Щодо конкурсного відбору суддів на посаду КСУ, можливо, є сенс зробити цей конкурс за аналогією до конкурсу до ВС?

– По-перше, КСУ формується за квотою Президента, Парламенту та З’їзду суддів. Це Конституційне положення неможливо обійти. По-друге, щодо масштабності, тобто всеукраїнського конкурсу, звучить цікаво, але в Україні я на пальцях однієї чи двох рук можу перелічити тих людей, які варті обіймати посаду судді КСУ. У нас мало спеціалістів з конституційного права, оскільки це дуже специфічна галузь, яка не була у нас розвинута. Протягом тривалого часу воно викладалося як пострадянське право: ми просто вивчаємо текст і не розуміємо тих ідей та цінностей, які за ним стоять. Це головна проблема, що конституційне право намагаються звести лише до розуміння тексту. Це також важливо, але ця значущість лише 1% чи 2% від загального обсягу конституційного права.

– Як узгоджуватиметься вимога щодо політичної нейтральності й тим, що ми маємо три суб’єкти призначення?

– Судді Верховного Суду США також призначаються Президентом після схвалення Сенату. Це питання розподілу влади, а судова влада – це теж, вибачте за тавтологію, влада. Коли мова йде про призначення на такі високі посади, звичайно, є елементи політичного впливу. Сенат надає свою рекомендацію відповідно до поглядів, хтось більше консерватор, хтось – ліберал тощо. Це здоровий компроміс, хоча політичний елемент не може домінувати. Адже якщо політики починають домінувати у питаннях призначення, а тим паче у питаннях відкликання суддів, тоді це більше не суд, а політичний орган.

– У зазначеному контексті, чи вважаєте Ви коректними зустрічі суддів КСУ з представниками різних гілок влади та політичних сил?

– Я запропонував таку ініціативу як зустріч з головами парламентських фракцій. На сьогодні 4 чи 5 голів відвідали КСУ, але ми не обговорювали питання про те, як вирішувати справи. Оскільки я новопризначений голова суду, і у нас триває конституційна реформа, ми обговорювали наше спільне завдання – захист Конституції. До того ж під час моєї каденції було прийнято два рішення щодо неконституційності законів у цілому через порушення процедури їх розгляду та ухвалення. Таке відбувається вперше, якщо не брати до уваги рішення стосовно закону №2222 (щодо внесення змін до Конституції). У нас виникає багато питань, 90% законів ми можемо визнати неконституційними. Хоча в наших рішеннях ми прописали, що тільки грубе та істотне порушення призводить до визнання законів неконституційними. Отже, такі зустрічі – це питання представницьких функцій голови, хоча я розумію, що в інших країнах ці питання не так часто обговорюють у такий спосіб. Однак знову повторюю, що мова йде про зміцнення авторитету Конституційного Суду і розуміння того, що він у нас є.

– Що потрібно змінити у статусі/підходах до роботи КСУ?

– Безперечно, основи були закладені конституційною реформою. Окрім олівця і паперу, у нас немає нічого. Хоча рішення мають величезний ефект, адже ми можемо визнати закон неконституційним. Уявіть, яка це відповідальність! Зворотний бік цієї відповідальності – це незалежність суду. Ці два елементи пов’язані між собою, тому потрібно зробити так, щоб суддями КСУ ставали люди з позитивною репутацією, відповідальні та професійні. Основи для цього вже закладені. Наступний крок – це розвиток доктрини. На жаль, конституційне право у нас розвивається за радянською парадигмою, в якій Конституція – це лише текст. Однак, з позиції сучасних підходів, це не лише текст, але й принципи та цінності, на яких здійснюється конституційне правосуддя. Звісно, не можна залишати без уваги політичну культуру і конституційні традиції. Народні депутати повинні розуміти, що КСУ виконує свою роботу – захищає Конституцію, та спокійно реагувати на наші рішення.

– Чи мають судді КСУ передбачати наслідки ухвалених ними рішень, незалежно від співвідношення законності та справедливості?

– Звичайно! До того ж такий пошук балансу відбувається в кожній справі. Повірте, ухвалювати рішення – це не так просто. Раніше нас критикували через те, що ми приймали мало рішень, а зараз, що занадто активні в цьому питанні. Завжди повинна бути золота середина, але я не можу сказати, скільки рішень ми маємо ухвалити за рік. Найголовніше – це мотивація наших рішень. Ми не можемо просто зазначити, що порушена та чи інша норма, ми повинні донести до суспільства концептуальні речі та ідеї, які призвели саме до такого рішення. Не останню роль в цьому відіграють ЗМІ, які несуть у суспільство певні меседжі та формують думку людей з багатьох питань.

Як приклад, можна навести визнання неконституційними пенітенціарних слідчих при Мін’юсті. Це порушення позитивного обов’язку держави гарантувати право на життя та заборону катувань. Сутність позитивного обов’язку полягає в тому, що має бути забезпечена незалежність слідства. Якщо слідство підпорядковується Міністерству юстиції, до органів якого входить пенітенціарна система, воно не може забезпечувати незалежний фактор розслідувань щодо катувань та смертей людей, які знаходяться під наглядом держави, в цих приміщеннях (наприклад, СІЗО). Також варто згадати неконституційність ст. 315 КПК України, яка передбачала автоматичне продовження запобіжного заходу без клопотання сторін. На практиці це виглядало так, що коли справа передається в суд, а клопотання на продовження не було, то цей строк продовжувався суддею автоматично. Хоча це не є справою суду. Ми сформулювали прихований принцип, якого немає в Конституції, але він існує, виходячи з природи судової влади, оскільки в КУ записано, що судді є незалежними, а ми ще записали, що судді є безсторонніми. Це також відображено в міжнародних стандартах. Коли суддя продовжує термін перебування під вартою без клопотання прокурора, він не є безстороннім та фактично стає на сторону обвинувачення.

– Чи очікуєте Ви змін у більшій активності щодо надходження конституційних подань від омбудсмена та ВС(У), адже саме вони одні з перших дізнаються про порушення прав людини, що пов’язані з неконституційністю акту або некоректним його трактуванням?

– Дійсно, у мене є питання щодо реформи процесуальних кодексів. Чинні реакції охоплюють достатньо прості випадки, коли закон є неконституційним з позиції буквального розуміння. Однак більшість випадків, навпаки, є складними та вимагають розвитку через рішення Конституційного Суду. Раніше було чудове положення в законі про КСУ: якщо суддя бачить, що норма неконституційна, він призупиняє процес і передає це питання через ВС до КСУ. Хоча, по-перше, це має відбуватися безпосередньо, а не через ВС, а по-друге, це має бути прописано у профільному законі та процесуальних кодексах. Зараз цього немає. Власне, через це у мене виникає питання. Проте наразі є інститут конституційної скарги, коли людина після проходження всіх інстанцій може звернутися до КСУ, але поки це станеться, судді можуть допустити певну конституційну несправедливість.

– На які процеси в країні вплине запровадження конституційної скарги? Чи не вбачаєте Ви ускладнень у доступі громадян до правосуддя КСУ?

– КСУ не є класичним органом правосуддя. У своїх рішеннях ми фіксуємо зміст прав людини, які містяться в Конституції. Певні ідеї, які ми розуміємо, критерії обмеження на права людини, ми встановлюємо, конституційні вони чи ні. Ми судимо не людей, а закони. Ми маємо зовсім іншу публічну функцію. Хоча через конституційну скаргу ми все більше наближаємося до судів загальної юрисдикції.

– Це нормальна тенденція? Так має бути?

– Як і в усьому світі, де є демократія та інститут конституційної скарги.

– Чи релігійна Ви людина? Якщо так, то чи візьмете самовідвід у разі розгляду справи щодо ст. 35 Конституції? Наприклад, щодо конституційності заборони укладати одностатеві шлюби та/або конституційності релігійних шкіл, які вже утворені релігійними організаціями відповідно до ЗУ про освіту 2015 р.?

– На перше питання моя відповідь – так. Я не визначався щодо своєї позиції стосовно одностатевих шлюбів. Відвід мав відбутися, якби я висловився, що як католик чи греко-католик я засуджую одностатеві шлюби. Однак судді не можуть дозволити собі такі висловлювання, оскільки тоді не залишиться суддів Конституційного Суду, які зможуть розглядати справи не лише в такому, але й в багатьох інших випадках.

– Чи не вплинуть релігійні переконання на Вашу об’єктивність?

– У кожної людини свої переконання. Мої переконання жодним чином не впливають на ті рішення, в розгляді яких я беру участь. Коли я писав монографію про судову правотворчість, то вивчав питання судового активізму. Загалом, я дійшов висновку, що кожен суддя має свою систему поглядів. Хтось – консерватор, хтось – ліберал, хтось – соціаліст тощо. Це загальний принцип, що не впливає на рішення, які ухвалюються. У нас судді не мають спільних поглядів, тому є професійні суперечки. Це нормально. Головне, щоб суд виважено приймав рішення, враховуючи всі можливі нюанси.

Щодо освіти, дійсно, це цікаве питання, що лежить у площині відокремлення церкви від держави. Свого часу в Італії точилися дискусії щодо причастя у школах. Спочатку Європейський суд визнав, що це є неконституційним. Відбувалися численні демонстрації та протести. Згодом велика палата цього ж суду зайняла протилежну позицію. Однак я не можу висловлювати свою думку з цього приводу, тому що у разі розгляду такої справи (і це було б достатньо цікаво), я буду змушений заявити самовідвід.