Нещодавно, спілкуючись з «ЮГ», один з експертів розповів, як фахівці зі Старого Світу ще у 2000 р., відвідуючи Україну, закликали судовий корпус до максимальної інформаційного відкритості. Вони наголошували на необхідності формування позитивного іміджу національного судочинства задля запобігання звинувачень в усіх недоліках інших гілок влади. Тоді, за словами експерта, судді не звернули належної уваги на такі рекомендації. Зараз же запізно надолужувати згаяне.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Редакції «ЮГ» вдалось поговорити з головою Комітету з питань комунікації (у тому числі ЗМІ) Ради суддів України Олександром Сасевичем про те, чи відповідає зазначене дійсності, та чи встигне вітчизняна Феміда на ходу «застрибнути» в інформаційний потяг, який дедалі пришвидшує свій рух.
Про інформаційну відкритість судів, вимоги до оприлюднюваних відомостей та значення оперативності надання коментарів розповідає О. Сасевич.
- Олександре Михайловичу, сьогодні забезпечення інформаційної відкритості є одним з пріоритетних завдань українського суддівства. Однак межі такої відкритості, та й власне сенс цього поняття трактується суддями досить по-різному. Скажіть, будь ласка, чи можна говорити про якісь критерії у цьому контексті?
- На мій погляд, критерії відкритості визначати не варто. Кожного разу потрібно виходити з резонансності справи. Ми знаємо, що наразі в Україні працюють близько 8 тис. суддів, які виносять сотні тисяч рішень. Чи слід аналізувати та коментувати їх усі? Не думаю. З іншого боку, є справи, що становлять значний суспільний інтерес. Про нього можуть свідчити запити, які приходять на адреси судів від засобів масової інформації; персоналії, залучені до справи; обставини справи; коло осіб, інтереси яких зачіпаються в її межах тощо. Безумовно, у такій справі потрібно «тримати руку на пульсі».
Прес-центри судів, судді-спікери, голови установ мають відслідковувати перебіг такої справи та надавати роз’яснення з тих чи інших питань, якщо з’явиться потреба. Однак РСУ на цьому неодноразово наголошувала: не потрібно вдаватися до коментування ступеня справедливості вердикту. Громадськості слід роз’яснити обставини, що передували його винесенню, а також викласти його суть мовою, зрозумілою для осіб, які не мають юридичної освіти.
В якості прикладу, зверну увагу на справу судді Макарівського райсуду Київської області Владислава Оберемка. У ЗМІ почала поширюватись інформація про те, що Подільський районний суд м. Києва незаконно закрив провадження у справі. Ми дослідили ситуацію і виявили, що працівник правоохоронних органів, який був одним з учасників пригоди, користуючись своїм процесуальним правом, відкликав заяву, й у цій частині провадження дійсно було закрите. Проте в інших епізодах воно і досі триває. Прес-центр суду оперативно підготував прес-реліз з відповідним роз’ясненням, і це запобігло поширенню неперевіреної інформації.
Інший приклад стосується інформації про буцімто поновлення на посаді голови Держслужби зайнятості Ярослава Кошуби тим же Печерським судом. Особисто у мене, як у представника саме адміністративного судочинства, одразу постало запитання, а чому поновленням на посаді займається районний суд, адже це підпадає під адміністративну юрисдикцію. РСУ разом із представниками Печерського райсуду дослідили ситуацію і виявили, що Я. Кошуба був відсторонений від посади в рамках кримінального провадження. Строк відсторонення закінчився, а оскільки клопотання про його продовження від прокуратури не надійшло, суд мав вжити необхідних заходів. Але це не було рішенням про поновлення на роботі в розумінні процесуального законодавства, про що і було належним чином повідомлено громадськість.
Інший момент, який становить інтерес для суспільства, полягає в окремих процесуальних аспектах. Скажімо, досить актуальним залишається питання обрання запобіжних заходів. Більшості громадянам (не юристам) складно зрозуміти, чому, розглядаючи це питання, суд вирішує не тримати особу в місцях несвободи. Тут ми повинні особливо наголосити на тому, що приймаючи рішення, суд діє виключно у межах законодавчого акту, тобто є виконавцем законодавчої волі й не може вчинити по-іншому.
Зважаючи на зазначене, зауважу, що за відсутності чітких критеріїв інформаційної відкритості, існує низка загальних вимог оприлюднення інформації, на кшталт повноти, зрозумілості та своєчасності, а подекуди й «гри на випередження».
- Наразі Ви говорите про судові рішення. А як щодо подій, які відбуваються всередині судової системи? Відомі кілька прикрих випадків негідної поведінки володільців мантій. Чи потрібно їх коментувати та хто це має робити?
- Безумовно, на будь-яку подію, що негативно відображається на авторитеті судової влади, має бути реакція професійної спільноти. Наразі складно визначити конкретних осіб, які повинні реагувати на подібні події в інформаційному контексті через те, що у відновленні довіри зацікавлене усе суддівство, тож і працювати над цим ми маємо разом. Звісно, передусім потрібно говорити про голів судів, суддів-спікерів та прес-центри судів.
До слова, тут є кілька проблемних аспектів. Наприклад, виникає питання з приводу участі в інформаційній політиці голів судів. Однак, якщо ми подивимось перелік їхніх повноважень, визначений законом «Про судоустрій і статус суддів», побачимо, що такі повноваження за головами закріплено. Інша проблема полягає у тому, що не всі судді готові взаємодіяти з журналістами. На жаль, окремі мої колеги не розуміють необхідності таких заходів. Але, якщо ми говоримо про відновлення довіри до судової влади, нам потрібні конкретні шляхи, і один з них я вбачаю саме в цьому.
Також участь в інформаційній політиці мають приймати й інші суб’єкти. Наприклад, у Запорізькій області стався прикрий випадок появи судді у громадському місці у стані алкогольного сп’яніння. З цього приводу були проведені збори суддів. Колектив засудив цей ганебний факт та висловив своє бачення ситуації. Подібні події обговорюються РСУ. Також у цьому напрямку працює прес-центр Судової влади.
Водночас, ми маємо визнати, що які б коментарі не надавали представники судової влади, громадськість очікує на конкретні результати. У цьому контексті цікавою виявилась моя нещодавня зустріч з литовськими колегами. Я поцікавився у них, як вирішуються подібні проблеми у Литві. На що мені відповіли, що у разі виникнення таких ситуацій, негайно проводяться усі необхідні заходи, аж до позачергових засідань органів, що формують суддівський склад, і порушник позбавляється своєї посади максимум протягом тижня. В Україні ж ми бачимо, що дисциплінарні провадження, відкриті стосовно персон, до яких прикутий інтерес громадськості, тривають місяцями, а то й роками. І саме це породжує невдоволення суспільства. На мою думку, відповідним органам необхідно звертати увагу на резонансність порушень і у деяких провадженнях оперативніше приймати рішення. Існують питання, які «консервувати» просто неприпустимо.
- Скажіть, чи РСУ спонукає до формування позитивного іміджу судової влади самих суддів? Наразі відомо, що володільці мантій беруть активну участь у багатьох соціальних та благодійних заходах: допомагають дітям, позбавленим батьківської турботи, надають допомогу українській армії тощо. Однак ця інформація викладається досить коротко й практично є невідомою суспільству.
- На жаль, потрібно констатувати, що формування іміджу судової гілки влади створюється, насамперед, загально-національними телевізійними каналами та інтернет-виданнями. Ми чудово розуміємо, що таке рейтинги ЗМІ. Суддям складно вийти на рівень загально-національних каналів, оскільки за кожним з таких медіа стоїть його власник, який має свої інтереси та своє бачення напрямків формування громадської думки. До того ж і самі канали можуть мати позови у судах. Зважаючи на це, ми намагаємося розглядати питання формування позитивного іміджу в комплексі.
Варто об’єктивно оцінювати ситуацію. Система не може змінитись за один день. Я пам’ятаю, що коли служив у військовому училищі (у 80-х роках), на контрольно-пропускному пункті висів перелік «офицеров, которые не перестроились». Ми не повинні доходити до подібного абсурду. Тому є нормальним, що підвалини для формування інформаційної політики закладаються поступово. Погляньмо лише на один сегмент інформаційної політики – соціальні мережі. Близько року тому у мережі Facebook була представлена досить незначна частка суддівства та судових установ. На сьогодні ситуація значно змінилась. Всі вищі суди, деякі апеляційні та навіть окремі суди перших інстанцій мають свої сторінки у мережі. Також істотно зросла кількість веб-сторінок суддів.
Так само ще рік тому представники судівництва зовсім неохоче спілкувалися з журналістами. Сьогодні таке спілкування у вигляді роз’яснень, брифінгів, прес-конференцій стає доброю традицією у Верховному Суді України, ВАСУ, ВСГУ, у РСУ тощо. Судді починають виходити в ефіри радіостанцій. Кожен громадянин отримав можливість бути присутнім на судовому засіданні, проводити його аудіо та відеофіксацію. А ми час від часу повертаємося до ідеї трансляції в Інтернет-просторі засідань у найбільш цікавих та резонансних справах. Звісно, деякі судді відзначають аспекти, які суперечать вимогам процесуальних кодексів. Однак ці проблеми мають вирішувати представники законодавчої гілки влади. Наскільки мені відомо, законопроект про внесення відповідних законодавчих змін вже знаходиться на розгляді у парламенті.
Потужним поштовхом в контексті інформаційної відкритості став З’їзд суддів, на передодні якого багато моїх колег спілкувалися між собою, обговорювали проблемні питання, у тому числі й щодо відновлення довіри до судової влади. Результатом цієї взаємодії стало створення двох асоціацій – Асоціації розвитку суддівського самоврядування України та Асоціація суддів адміністративних суддів. Ініціаторами створення виступили ініціативні, небайдужі судді, які розуміють важливість внутрішньої та зовнішньої комунікації.
- На останньому засіданні РСУ від охочих вступити до лав Громадської ради пролунали пропозиції зняти документальний фільм про РСУ, створити вісник РСУ. Як Ви до цього ставитеся?
- Думаю, що про такий фільм говорити зарано. Хоча документальні фільми вимагають тривалого збору інформації, тож, можливо, колись ми повернемося до цієї ідеї. Сьогодні ж не варто зосереджуватися на таких помпезних проектах. Слід популяризувати сьогодення, відзначати позитивні моменти судової системи та надавати роз’яснення щодо окремих негативних аспектів. Тим паче, що сьогодні у громадськості визріло багато питань з приводу доброчесності суддів, їхніх статків, поведінки тощо.
- У світі дуже різний підхід до відкритості судової влади. Наприклад, американські судді не мають право навіть писати наукові статті, доки вони відправляють правосуддя. В Європі судді є більш відкритими. Яка модель, який досвід більше підходить Україні?
- У Сполучених Штатах Америки ситуація істотно відрізняється. Там суд є беззаперечним авторитетом з одним з найвищих коефіцієнтів довіри суспільства. Серед іншого, такій довірі сприяє абсолютна прозорість суддівських статків. Декларації тамтешніх суддів та їхніх членів родини знаходяться у вільному доступі, а будь-який зацікавлений громадянин може до цента відстежити рух коштів на суддівських рахунках.
Європейці також пильнують за доброчесністю своїх суддів. Однак у Старому Світі панують інші традиції. Скажімо, у Польщі надзвичайно гостро поставлене питання конфлікту інтересів. Так, мій знайомий адвокат розповідав, що як тільки польський суддя з’ясував, що його племінник гаруватиме на адвокатську контору, одразу написав на ім’я голови суду заяву, в якій повідомляв про неможливість розглядати справи, до яких ця контора має безпосереднє або опосередковане відношення.
Цікавим є і приклад Швеції. Там кожен суддя зобов’язаний надавати коментар з приводу прийнятого рішення. У Голландії є судді-спікери. Взагалі, ідею запровадження інституту суддів-спікерів в Україні ми запозичили саме звідти. Зауважу, що цей інститут був розцінений як прийнятний для нашої держави, через те, що коли постала необхідність приймати відповідне рішення, РСУ провела ґрунтовний аналіз заходів, які можна було впровадити без залучення великих коштів. На момент, коли приймалось вказане рішення, прес-секретарів у судовій гілці влади було аж 26 чоловік. Це за умови, що існували вищі суди, Верховний і Конституційний суди та апеляційні спеціалізовані суди. Перша інстанція прес-секретарів практично не мала. Тож ми повинні були вирішувати цю проблему. Звісно, можна (як потім і було зроблено) запроваджувати посаду прес-секретаря у кожному суді, проводити навчання персоналу, запрошувати їх на тренінги тощо. Але все це вимагало часу, а нам потрібно було діяти негайно. Тож ми припустили, що коментувати те, що відбувається у судовій системі, мають саме судді, які є справжніми фахівцями у цій царині. До того ж, думаю, що не відкрию таємниці, коли зауважу, що серед моїх колег є багато тих, хто мають здорові амбіції та прагнуть публічності. Донедавна судді були позбавлені можливості вдовольняти ці амбіції у повному обсязі. Зараз така можливість їм надана.
- Як оцінюють європейські партнери стан інформаційної відкритості судів в Україні?
- По-різному. Наразі я вхожу до складу регіональної робочої групи країн східного партнерства з судової реформи. Коли я розмовляв про інформаційну відкритість із представником консультативної ради європейських суддів від Хорватії, він зауважив, що нам дійсно працювати не легко. І це при тому, що Хорватія вважається однією з про європейських країн, на яку розповсюджуються континентальні традиції судочинства.
- Деякі фахівці стверджують, що негативний імідж судової влади штучно створюється представниками інших гілок влади. Чи поділяєте Ви цю думку?
- Якщо так говорять експерти, мабуть, вони керуються якоюсь відомою їм інформацією. Я не виключаю, що таке може бути. Але в будь-якій ситуації судді повинні робити те, що залежить від них і не надавати приводів для поширення негативної інформації. Якщо ми не будемо надавати такі приводи, звідки вони візьмуться.
- Зараз РСУ переймається створенням Громадської ради. Перше засідання, присвячене формуванню її складу, відбулось 12 травня ц. р. На ньому були присутні деякі претенденти. Виступаючи перед РСУ, усі вони заявили про намір сприяти підвищенню авторитету судової влади. Як Ви вважаєте, чи впорається ГР з цим непростим завданням, та чи взагалі турбота про судовий імідж входить до її компетенції?
- Рішення про створення ГР приймалось ще у 2014 р. Тоді вона розглядалась, як орган, який з одного боку мав сприяти відновленню авторитету судової влади, а з іншого – забезпечити контроль за діяльністю РСУ. Дійсно, ми трохи затягли зі створенням ГР, однак на це були об’єктивні причини. До того ж деякі питання і досі залишаються невирішеними. Наприклад, не зрозуміло, як одна громадська організація контролюватиме іншу громадську організацію. Мені неодноразово доводилось чути порівняння ГР при РСУ з Радами при державних органах. Проте такі порівняння є недоречними через те, що об’єкти контролю у цьому разі мають різну правову природу.
Однак процес створення Ради був запущений і добігає логічного кінця. Наразі сформований список з 24 осіб, які вчасно подали необхідні документи. З них, відповідно до рішення РСУ, будуть обрані 11 осіб, які й складуть ГР. На мою думку, це повинні бути беззаперечні авторитети як серед судівництва, так і серед суспільства. Тож ефективність цього органу цілком залежатиме від того, які персони до нього увійдуть.