На додачу до звичайних труднощів професії адвокатам наразі доводиться працювати в умовах відвертої пропаганди репресій, зневаги до принципу презумпції невинуватості, широкого використання кримінального провадження для переслідування політичних опонентів влади. Так вважає Ігор Головань, керуючий партнер Адвокатського об'єднання «Головань і Партнери», який розповів «Юридичній Газеті» про небезпеку «суспільного запиту» на «посадки», особливості роботи органів досудового розслідування та органів прокуратури в наш час.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Ігорю, чи змінився останнім часом попит на практику кримінального права? Чи відчувається якесь пожвавлення в цій практиці після приходу нової влади?
- З висоти 24 років адвокатської практики (до речі, достатньо різнопланової) можу сказати, що саме практика у сфері кримінального права є чемпіоном стабільності. Інвестиції влада здатна зупинити, а кримінальне переслідування — ні. Навіть сумнозвісний вірус і карантин зупинили у світі майже все, але не слідчі дії та не судові засідання в Україні. Тому не можу сказати нічого нового стосовно попиту на правову, точніше професійну правничу допомогу у кримінальному процесі.
Інша справа — не надто забуте старе. В Україні вперше з радянських, скажу навіть більше — зі сталінських часів, поширюється відверта пропаганда репресій. Цим займається влада. До того ж чинне керівництво держави отримало владу значною мірою саме завдяки неприкритим обіцянкам влаштувати терор проти політичних опонентів.
- В чому проявляються репресії?
- Всі ж пам'ятають про «саджати будемо». Зауважу, не судити, а «саджати», тобто намагалися вплинути на найбільш примітивні інстинкти та комплекси людей. Вплинули успішно.
Навіть зараз нам продовжують мало не з кожної праски розповідати про «суспільний запит на посадки». Все це наш народ вже бачив. Були багатолюдні мітинги, на яких приймали резолюції на кшталт «розстріляти ворогів народу, як скажених собак». Чим не суспільний запит (який і в ті часи заохочувала влада)? Влада як тоді, так і сьогодні намагалася репресіями якщо не приховати, то виправдати нездатність забезпечити народу гідний рівень життя.
Хотілося б усім нагадати (передусім, тим, хто створює «суспільний запит» на швидкі «посадки» за будь-яку ціну) зміст ст. 62 Конституції України. Особа вважається невинуватою, доки вину не буде доведено і встановлено обвинувальним вироком суду. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини — одна із загальних засад кримінального провадження (ст. 7 КПК України).
Ми бачимо, що публічний простір переповнений новинами про кримінальні провадження. Однак наскільки часто ті новини про судові вироки, виправдувальні чи обвинувальні, або хоча б про судовий розгляд по суті? Суспільство годують новинами про слідчі та розшукові дії, особливо популярні допити й обшуки. Нам розповідають про підозри. Суспільство іноді радо сприймає ці новини, не надто переймаючись кричущими фактами порушень малозрозумілої презумпції. Це величезна суспільна проблема.
- А як ситуація виглядає насправді?
- Якщо новини та репортажі стосуються судів, найчастіше мова йде про обрання запобіжного заходу. Виглядає таким чином, що у свідомості нашого суспільства сумнозвісні «посадки» асоціюються не з обвинувальними вироками, а саме з триманням під вартою. Багато хто з чиновників органів досудового розслідування і прокуратури вбачають своє головне завдання в тому, щоб запроторити людину під варту за ґрати. При цьому докази, вирок суду — це все для них справа другорядна.
На жаль, багато хто у нас забуває, що тримання під вартою на стадії досудового слідства за своєю суттю є ув'язненням особи без обвинувального вироку. Бажати такого, радіти таким новинам — сумнівна чеснота для нормальної людини й громадянина. В наших умовах це часто перетворюється на захоплення слідством заручників. Взяли під варту — і забули про слідство взагалі. Особа може місяцями перебувати під вартою, але за її участю протягом місяців жодної слідчої дії. Слідство просто чекає, поки людина здасться, визнає провину незважаючи на те, чи дійсно вона в чомусь винна, щоб тільки не перебувати безстроково під вартою. Навіть затяті прибічники «посадок» швидко починають цінувати презумпцію невинуватості, коли «машина слідства і державного обвинувачення», прикриваючись «проведенням слідчих дій», починає їх переслідувати або їхніх близьких. Адвокати постійно спостерігають таку зміну ставлення до проблеми.
У нас і раніше було не все гаразд з принципом презумпції невинуватості. Однак презентація підозри (не вироку, навіть не обвинувального акта, а лише підозри!) на брифінгу за участю Генпрокурора, Міністра внутрішніх справ і Глави держави (гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина!) — наразі це рекордне «досягнення» у сфері зневаги до прав людини та основоположних свобод.
Отже, на додачу до звичайних труднощів професії адвокатам сьогодні доводиться працювати в умовах відвертої пропаганди репресій, зневаги до принципу презумпції невинуватості, широкого використання кримінального провадження для переслідування політичних опонентів влади.
- Які зміни в КПК, з‑поміж тих, що відбулися, Ви можете назвати позитивними?
- Сьогодні прихід свідка на допит у супроводі адвоката — справа звичайна, передбачена КПК. Багато хто навіть не пам'ятає, що так було не завжди. Право кожного (зокрема, свідка) на правову допомогу саме нашому адвокатському об'єднанню понад 10 років тому довелося захищати в Конституційному Суді України. Я говорю про Рішення Конституційного Суду України у справі про правову допомогу від 30.09.2009 р. Багато хто (наприклад, представники Генпрокуратури) активно заперечував проти реалізації права свідка на правову допомогу. Адже тиснути на людину під час допиту без адвоката значно зручніше. Знадобилися роки, щоб вирішити проблему «адвоката свідка».
- Що ще потребує доопрацювання?
- Сьогодні ми працюємо над подальшим удосконаленням реалізації права на захист, а саме намагаємося унеможливити зловживання слідчими правом викликати особу для допиту як свідка. Не секрет, що слідчі вважають за можливе допитувати як свідків осіб, щодо яких здійснюється кримінальне провадження. Мовляв, про підозру формально не оголошено, будемо хоч щодня викликати як свідка. Це такий метод тиску, частина ганебного спадку «совка».
Однак у практиці Європейського суду з прав людини поняття обвинувачення не ставиться у залежність від нюансів національного процесуального законодавства, а охоплює весь комплекс процедур: від початку досудового розслідування стосовно особи до винесення остаточного рішення.
Ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Тому особа, щодо якої здійснюється розслідування, відповідно до практики ЄСПЛ та принципу верховенства права, має такі ж процесуальні права, як і сторона захисту, в тому числі право на отримання професійної правничої допомоги, право подавати докази, клопотання, вимагати закриття кримінальних проваджень у зв'язку з відсутності події кримінальних правопорушень тощо.
Не дивно, що слідчі та прокурори не бажають випускати з рук хоча й протиправний, але такий зручний засіб тиску як безкінечні виклики на допити, а тому активно перешкоджають нашій роботі. Однак ми успішно напрацьовуємо практику реалізації прав сторони захисту (наприклад, заявляти клопотання) особами, щодо яких здійснюється досудове розслідування, незалежно від наявності формального процесуального статусу підозрюваного. Вже маємо цілу низку судових ухвал, якими слідчих зобов'язують розглядати клопотання таких «свідків».
- Які саме права свідка порушуються?
- Завдання привчити українських слідчих поважати права свідків все ще залишається актуальним. Свідок зобов'язаний прибути за викликом і надати правдиві показання. Проте це не означає, що свідок щось винен особисто слідчому. Це також не означає, що слідчий не повинен поважати свідка, його інтереси та його час. Закон надає свідку певні права. Ці права мають реалізовуватися не формально, а відповідно до норм Конституції та просто здорового глузду.
Свідок має право знати, у зв'язку з чим та в якому кримінальному провадженні він допитується. Лише повідомлення номера провадження тут абсолютно недостатньо. Слідчий повинен надати свідку інформацію про провадження в обсязі, достатньому для реалізації передбачених законом прав. Свідок має право у передбачених законом випадках відмовитися надавати показання, в тому числі у випадку, якщо показання можуть стати підставою для підозри у вчиненні ним, його близькими родичами та членами сім'ї кримінального правопорушення. Для того щоб прийняти рішення про те, чи варто відмовлятися від показань, свідку потрібна достатня інформація про суть провадження.
Слідчі часто відмовляються завчасно надавати свідкам перелік питань, мовляв, КПК цього не передбачає. Однак КПК передбачає право свідка користуватися нотатками й документами. Звідки свідку знати, які саме нотатки слід підготувати та які документи взяти з собою, якщо слідчий відмовляє у наданні переліку питань? Заперечення слідчих про те, що завчасно надані питання можуть завдати шкоди розслідуванню, не можна вважати обґрунтованими. Адже свідок — це партнер слідства, а за розголошення даних розслідування закон передбачає кримінальну відповідальність. Тому слідчий може завчасно надати свідку перелік питань без жодних проблем.
Інша справа, якщо слідчий вважає свідка потенційним підозрюваним (про це я вже говорив). У такому випадку слідчий взагалі не повинен допитувати особу як свідка, щоб не порушувати право на захист. До того ж немає сенсу в такому допиті, оскільки докази, отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним, все одно є недопустимими (ст. 87 КПК України). Сподіваюся, що достатньо скоро повага слідчих до прав свідка стане буденністю, як вже стала присутність на допитах свідків адвоката.
- Розкажіть про свої найцікавіші кейси.
- Сьогодні важливою сферою роботи нашого адвокатського об'єднання є правова допомога громадянам та юридичним особам, потерпілим від злочинів, скоєних учасниками збройних формувань держави-агресора на окупованих територіях. Формально, як представники потерпілого, у таких кримінальних провадженнях ми начебто знаходимося на боці сторони обвинувачення. Парадокс, але в реальності саме сторона обвинувачення часто виступає головним опонентом потерпілих у кримінальних провадженнях щодо злочинів, скоєних на окупованих територіях.
Причина — потерпілі заважають владі загравати з окупантами. Адже наявність у провадженні потерпілого (особливо потерпілого, якого представляє професійний та активний адвокат) значно звужує можливості слідчих і прокурорів щодо виконання дуже сумнівних з позиції законності побажань чиновників, спрямованих на задоволення вимог і навіть примх окупантів.
Яскравим прикладом є справа «голови центральної виборчої комісії ДНР» Лягіна. Не захист, а саме сторона обвинувачення (слідчий, прокурор) робить все можливе, щоб не допустити нашого клієнта (Фонд «Ізоляція») до участі у провадженні як потерпілого. Мова йде про збройне захоплення у 2014 р. та організацію окупантами у приміщеннях «Ізоляції» справжнього концтабору, де роками мордують і вбивають людей!
Сумно, але для захисту інтересів постраждалих від окупації, а тим більше для відшкодування завданої шкоди, спочатку потрібно подолати опір українського чиновництва. Однак нічого страшного, подолаємо!