Популярні матеріали

27 березня 2018, 12:33

«Іноді в суддівському середовищі почуваюся прибульцем із космосу»

Олена Кібенко
Олена Кібенко Суддя Великої Палати Верховного Суду

Суддя Великої Палати Верховного Суду Олена Кібенко розповіла «ЮГ» про особливості роботи Верховного Суду, про труднощі, з якими зіштовхується Велика Палата, а також про плюси й мінуси в роботі суддів та як до них потрібно адаптуватися

Олена Кібенко – Ви працюєте у Великій Палаті Верховного Суду. Це абсолютно нова інституція, якої раніше не існувало. Чи виправдане її створення?

– Часто Велику Палату за аналогією зі старим ВСУ вважають «четвертою інстанцією», яка нібито переглядає рішення касаційних судів. Хочу звернути увагу на те, що як касаційні суди, так і Велика палата – це єдиний Верховний Суд. Велика Палата не може переглядати чи скасовувати рішення касаційних судів. Система побудована таким чином, що певна частина справ, замість того щоб бути розглянутою в касаційних судах, має бути передана на розгляд Великої Палати. Як правило, це найскладніші справи, які стосуються питань розмежування юрисдикцій або необхідності відійти від наявної правової позиції (висновку) Верховного Суду чи ВСУ, вирішення виключної правової проблеми. Тому важко переоцінити роль і значення Великої Палати для формування єдиної та сталої судової практики.

Враховуючи кількість і складність справ, що надходять до Великої Палати, не можна назвати доречними пропозиції щодо її роботи в режимі «ad hoc», тобто коли така палата збирається періодично для вирішення конкретної справи, а у звичайному режимі її судді працюють у своїх касаційних судах. Хочу нагадати, що сьогодні Велика Палата є постійно діючим органом, який складається з 16 суддів, делегованих до її складу чотирма касаційними судами, та Голови Верховного Суду, що входить до Великої Палати за посадою.

Досить цікавим є досвід розгляду справ усім складом Великої Палати. Є відоме прислів’я: «Двоє юристів – три думки», а тут ми маємо 17 висококваліфікованих і досвідчених юристів. При чому кожен зі своїм бекграундом, світоглядом, системою цінностей, розумінням права, досвідом. Початок роботи був достатньо важким. Навіть сьогодні, після певного професійного «притирання» протягом 3-х місяців, все ж таки дуже часто не вдається домовитися та знайти компроміс.

Незважаючи на зазначені труднощі, вважаю, що поєднання всіх чотирьох юрисдикцій під єдиним дахом є ефективним, має на меті досягнення єдності судової практики, а саме це змушує «господарників», «адмінщиків», «цивілістів» та «кримінальників» шукати єдиний підхід і домовлятися. Таке міждисциплінарне обговорення справ часто дозволяє подивитися на певні речі зовсім під іншим кутом та зрозуміти, що певна правова позиція, висловлена у цивільній справі, матиме наслідки під час розгляду кримінальних справ чи вирішення цивільних спорів. Ці правові наслідки не можна ігнорувати.

Для ефективного виконання Великою Палатою функції забезпечення єдності практики терміново потрібен сучасний механізм пошуку та аналізу наявних правових позицій. Мова йде про створення відповідного IT-продукту та про налагодження роботи аналітично-пошукового департаменту Верховного Суду відповідно до сучасних вимог. Адже сьогодні вся ця робота виконується суддею самостійно, в ручному режимі, що значно впливає на якість. Суддя чи його помічник може просто не знайти, не побачити ту чи іншу правову позицію або не дізнатися, що подібну справу паралельно розглядає інша колегія його суду. Для цього в судах усього світу вже давно використовують «штучний інтелект». Беручи до уваги, що судді Верховного Суду розглядають значно більшу кількість справ, ніж їхні закордонні колеги, такий підхід (автоматизація правового пошуку та аналізу) є вкрай необхідним.

– Які справи розглядає сьогодні Велика Палата?

– Можна виділити три основні категорії справ, які розглядає Велика Палата. По-перше, що для мене було досить неочікувано, ми розглядаємо велику кількість заяв про перегляд рішень національних судів за виключними обставинами – внаслідок прийняття рішення ЄСПЛ, яким встановленні порушення прав заявника під час розгляду його справи в судах України.

Коли я йшла працювати до Великої Палати, в мене було уявлення, що заяви про перегляд судових рішень після отриманого заявником на свою користь рішення ЄСПЛ будуть поодинокими (можливо, один-два десятки на рік). Однак вже за перший місяць роботи ми отримали більше ніж 70 таких заяв. Слід визнати, що такий бум є трохи штучним, адже значну роль у його виникненні зіграло відоме рішення ЄСПЛ від 12.10.2017 р. у справі «Бурмич та інші проти України» щодо тривалого невиконання в Україні рішень національних судів. Парадокс полягає в тому, що це рішення взагалі не є підставою для вжиття державою заходів індивідуального характеру, зокрема для перегляду судових рішень, ухвалених національними судами у справах заявників.

У справі Бурмич ЄСПЛ виключив з реєстру 12 148 заяв без їх розгляду по суті. Ці заяви були передані Комітету Міністрів Ради Європи для вжиття заходів загального характеру, зокрема щодо надання відшкодування за невиконання або тривале виконання рішень національних судів і сплати боргу за цими рішеннями. Проте після прийняття такого рішення на Велику Палату «посипався» шквал заяв із посиланням на справу Бурмича. При чому багато заявників зверталися про перегляд судових рішень у справах, в яких вони взагалі не зверталися до ЄСПЛ, а до справи Бурмич були приєднані заяви цих осіб, які подавалися в інших справах. Це стало можливим через ту обставину, що у справі Бурмича майже неможливо встановити, яким був предмет звернення заявника до ЄСПЛ, адже Європейський суд, виключивши заяви з реєстру, жодним чином не ідентифікував справи, за якими подавалися ці заяви (у додатках до рішення є лише номер заяви, поданої до ЄСПЛ, і дата її подання). Більшість цих справ вже розглянута Великою Палатою. Заявникам було відмовлено у задоволенні чи взагалі закрито провадження.

Другою поширеною категорією справ є справи адміністративної юрисдикції, переважна більшість яких – це розгляд скарг на рішення щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів та прокурорів.

Третя категорія – це касаційні скарги, в яких скаржник оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції. За цією категорією скарг справи майже автоматично передаються касаційними судами на розгляд Великої Палати. Іноді заявники вже починають цим маніпулювати, навмисно додаючи до своїх аргументів у скаргах юрисдикційні питання. Адже Велика Палата все ж таки має меншу кількість справ у провадженні, тому така скарга може бути швидше розглянута, ніж скарги, які розглядають касаційні суди в загальному порядку. Поки що процесуальне законодавство не дає змоги ефективно протидіяти таким зловживанням.

Інших справ від касаційних судів нам передається набагато менше, що зумовлено, зокрема, не дуже чітким механізмом передання касаційних скарг колегією касаційного суду на Велику Палату. Наприклад, у кодексах не визначено, що таке виключна правова проблема, за наявності якої касаційна скарга може бути передана на розгляд Великої Палати. Також не дуже зрозумілим є механізм передачі справи, коли колегія суддів касаційного суду має намір відступити від наявної правової позиції Верховного Суду або Верховного Суду України.

Чи має зазначатися в ухвалі, як саме колегія хотіла відступити (але у такому разі виникає парадоксальна ситуація – тим самим колегія нібито вже фіксує, яким буде зміст судового рішення щодо скарги на стадії прийняття заяви, тобто без її розгляду по суті)? Чи пов’язана Велика Палата цим наміром? Що відбуватиметься, коли Велика Палата дійде висновку, що не йдеться про відступ від наявної правової позиції? Існує ще безліч інших запитань. Судді касаційних судів, зіштовхнувшись з такими питаннями, а ще й після низки повернень справ назад до касаційного суду внаслідок того, що Велика Палата не знайшла підстав, щоб взяти їх до свого провадження, вже почали більш стримано ставитися до можливості передачі справ з посиланням на відповідні обставини.

– Які Ваші перші враження від роботи суддею? Що було найскладнішим у перші місяці роботи? Ви перейшли з приватної практики до суддівства, чи є різниця у підходах?

– Щодо перших вражень від роботи суддею, чудово пам’ятаю той день, коли помічники принесли та поклали мені на стіл мою першу справу – 5 томів. Я сіла і дивилася на неї. Чесно кажучи, я не дуже розуміла, з якого боку підступитися, з чого саме почати. Будь-яка професійна діяльність передбачає певний алгоритм дій, який створюється та відшліфовується саме у процесі такої діяльності. Хоча я багато років практикую право, але не в судах, тому робота суддею по суті стала для мене опануванням нової професії. Зараз вже такі професійні алгоритми потроху напрацьовуються, я починаю почувати себе більш впевнено.

Для мене було важливо визначитися з функцією помічників, адже саме вони виконують низку важливих дій з підготовки справи до розгляду, включаючи вивчення справи, написання проектів рішень тощо. На початку роботи, коли ти ще не розумієш рівень кваліфікації помічників, їхні сильні та слабкі сторони, достатньо важко розподіляти роботу та контролювати якість. Заважає також відсутність будь-яких програм для планування роботи та постановки завдань. Мене вразила відповідь помічниці на питання про те, як контролюється дотримання процесуальних строків – це робиться в ручному режимі. Враховуючи рівень завантаженості судді та кількість справ, вважаю, що це просто нонсенс. Сьогодні навіть невеличкі юридичні фірми використовують різні програми для планування роботи, постановлення завдань, відстежування їх виконання та рівня навантаження на юристів. Відсутність таких програм у суді дуже заважає.

Я переглянула своє ставлення до судових засідань. Я завжди була прибічницею письмового провадження, особливо якщо йдеться про касаційну інстанцію та господарські спори. Однак практика показала, що інформація та враження, які ти отримуєш на засіданні, можливість поставити запитання учаснику справи, може мати істотне значення для ухвалення справедливого рішення. Вже були випадки, коли завдяки виступу представника на засіданні змінювалася думка щодо того, як потрібно вирішити спір.

У перші місяці роботи мене дуже вразила кількість усних обговорень та рівень професійної дискусії. На попередній роботі я звикла більше писати, ніж говорити. Якщо потрібно було щось пояснити, то завжди це робилося простою, як зараз модно казати, «людською» мовою. Проте я зіштовхнулася з тим, що в професійному суддівському середовищі такий підхід не дуже сприймається, тому спочатку було важко доводити свою думку суддям, які напам’ять майже дослівно цитували старі та нові процесуальні кодекси, а також правові позиції судів. Іноді в суддівському середовищі я почуваюся прибульцем із космосу – такий собі «чужий» з власним сленгом, незвичним одягом та нестандартною поведінкою.

Коли я брала участь у конкурсі, мене «залякували» тим, що після роботи у приватній юридичній практиці буде важко звикнути до того, як працюють у державних установах. Однак я хочу сказати, що реальність виявилася набагато більш позитивною, ніж попередньо сформовані очікування. Я не бачила від персоналу байдужого ставлення до роботи чи небажання щось зробити. Все, що було потрібно зробити для налагодження роботи, робилося достатньо швидко і професійно.

Трохи заважало, що зі складними справами я звикла працювати вдома, а не в офісі. Але ж багатотомні судові справи додому не привезеш. Тому довелося звикати до офісного режиму роботи. З цим пов’язаний ще один цікавий момент – змінився ритм життя. Я завжди вважала себе «совою», а не «жайворонком». Мені було зручно працювати вночі, коли нічого не відволікає, пізніше засинати й пізніше вставати. Проте зараз на роботі я так втомлююся, особливо у дні судових засідань, що лягаю спати раніше, але прокидаюсь у проміжку десь від 2 до 5 ранку, щоб працювати. Раніше я чула багато рекомендацій, що це корисніше для організму. Отже, зараз є можливість це перевірити. Родина і друзі ще не можуть звикнути, що вже о 9 вечора я «зникаю з радарів».

Після власного сучасного і просторого офісу було трохи важко звикнути до кабінету розміром у 25 метрів, оформленого у стилі 70-х років минулого століття. Однак у кабінеті є все необхідне для роботи. Після невеличкого ремонту та викидання зайвих речей (килимок, холодильник та ін.) кабінет мені вже дуже подобається. Не стала позбавлятися лише старого радіоприймача, мені він сподобався, це вже майже раритет.

Трохи заважає у роботі кількість різноманітних публічних заходів, у яких доводиться брати участь. Це офіційні зустрічі з міжнародними організаціями та іноземними делегаціями, участь у конференціях, семінарах, виступи з публічними лекціями. Якщо у перші тижні роботи Верховного Суду, коли ще не було такої кількості справ і судових засідань, ми всі мали можливість виділяти більше часу на ці заходи, то зараз дуже складно підтримувати такий рівень публічності. Для себе я вже вирішила, що необхідно обмежити кількість заходів, у яких я братиму участь. Часто пропозиції є дуже цікавими, але наразі я повинна вирішувати багато складних професійних завдань саме як суддя, це завжди має бути на першому місці. Водночас взагалі виходити з комунікацій, випадати з публічного поля також не можна. Вважаю, що суспільство має знати про кожен крок нового Верховного Суду, тому потрібно шукати золоту середину.

Після того як багато років я працювала не лише як юрист, але й по суті як топ-менеджер юридичної фірми, у Верховному Суді я відчула неймовірне полегшення від того, що нарешті можу займатися безпосередньо правом, не розмірковувати над фінансовими, маркетинговими, побутовими та іншими організаційними питаннями, які кожного дня змушений вирішувати керівник юридичної фірми. Хоча іноді цього не вистачає. Важко відмовитися від звички керувати організацією, налагоджувати процеси, планувати. Всюди ходиш і дивишся не як звичайний працівник, а «хазяйським оком». Хочеться щось перебудувати, змінити, покращити, налагодити по-іншому. Скажу чесно, я вже активно займаюся цим як координатор групи з судового менеджменту.

– Ви є координатором робочої групи з менеджменту у Верховному Суді. Розкажіть докладніше, що це за група, для чого вона створена? Чи є вже якісь результати її діяльності?

– Група була створена на першому Пленумі Верховного Суду 30.11.2017 р. До групи увійшли судді з різних касаційних судів. Спочатку було бачення, що група має виробити єдиний стратегічний документ, який буде затверджений Пленумом. Проте сталося так, що після початку роботи суду виникло стільки поточних питань, які вимагали термінового втручання та реакції, що фактично група стала допоміжним постійно діючим органом.

Перший робочий план ми затвердили вже на початку січня. Першочергово постали питання внутрішньої та зовнішньої комунікації, оскільки у цій площині на початку року спостерігався повний провал. Зусиллями членів групи був проведений аудит сайту, налагоджена система його наповнення, формування новин для сайту та сторінки у Фейсбук. Спочатку судді власноруч писали всі новини та інші інформаційні матеріали, допоки не був сформований мінімальний штат до прес-служби суду. Зараз сторінка у Фейсбуці має вже більше ніж 13 тис. підписників та активно розвивається.

Наступним був проведений аудит фронт-офісів Верховного суду з метою з’ясування стану дотримання мінімальних стандартів комфортності для відвідувачів. Також було проведено опитування відвідувачів з метою визначення, які головні речі мають бути присутніми у фронт-офісі. Наприклад, на перші місця вийшли такі потреби: наявність розеток для зарядки мобільних пристроїв та ноутбуків, кімнати для роботи адвокатів з можливістю скористатися принтером, ксероксом, наявність гардеробу та інформації про призначені судові засідання. За наслідками аудиту був складений звіт та визначені основні вимоги, які мають бути дотримані у фронт-офісах.

Значну увагу група приділила роботі контакт-центру Верховного Суду, який сьогодні, на жаль, викликає багато нарікань. За допомогою Асоціації правників України було проведено тестування роботи контакт-центру, виявлені основні проблеми. Наразі шукаємо шляхи їх вирішення. Також планується проведення навчань для операторів контакт-центру.

Оптимізація роботи апарату Верховного Суду також є одним з пріоритетів. Для проведення такої оптимізації плануємо застосувати програму обліку часу для працівників, яка давала б швидку та корисну аналітику про витрати часу кожного працівника, департаменту чи відділу, про види робіт та проекти.

– Ви також створили біговий клуб суддів Верховного Суду Supreme Run. Чи вистачає у суддів часу на біг?

– Для того щоб витримувати те навантаження, яке мають сьогодні судді Верховного Суду, і при цьому не хворіти, не втрачати рівновагу, обов’язково потрібно займатися спортом. Я просто дуже люблю біг, тому в мене виникла ідея пропагувати здоровий спосіб життя шляхом створення такого неформального бігового клубу для суддів. У нас поки ще не дуже багато суддів-бігунів, тренуємося кожні вихідні на різних локаціях (Труханів острів, Ботанічний сад, Оболонська набережна). Зазвичай, на таке тренування приходять 3-4 суддів. Ми не тільки бігаємо, але й п’ємо трав’яний чай після закінчення тренування, іноді разом ходимо поснідати. Сподіваюся, що коли на вулиці стане тепліше, наш біговий клуб значно зросте. Ми плануємо вже перший організований командний забіг Верховного Суду на півмарафоні Нової пошти у квітні цього року.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати