Нещодавно прийнятий Закон про медіацію — важливий крок, але це лише один з тисячі кроків до ефективної медіації в нашій країні. Розкол в український адвокатурі наразі так і не подоланий. Так вважає адвокат, керуючий партнер Glagos Дмитро ШАПОВАЛ. Про «перемогодобувну» концепцію компанії, власну «внутрішню нарадчу кімнату» і багато іншого — в його інтерв’ю «Юридичній Газеті».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Два роки минуло з моменту нашого останнього інтерв’ю. Що змінилось за цей час у Glagos?
— Це точно був цікавий і корисний період для Glagos. Ми завжди намагаємось ставати кращими для клієнтів, команди та ринку в цілому, і ці роки запишемо собі в актив. Ми провели ребрендинг, яким дуже задоволені, і отримуємо багато компліментів. Наш новий логотип з трикутником насправді дуже символічний. З одного боку, він символізує тріаду наших судових напрямів (господарські, адміністративні, цивільні справи), а з іншого — схожий на кнопку play, що закликає увімкнути захист. До речі, цікава історія. Насправді ми майже затвердили крапку замість трикутника, але потім вчасно згадали, що вже є відома фірма з зеленою крапкою в кінці лого — Deloitte, тому продовжили пошуки з дизайнерами і знайшли точно наш варіант. Дуже люблю нашу айдентику. В цілому правильніше було б сказати, що за ці роки між нашими інтерв’ю Glagos не змінився, а оновився. І мова не лише про лого й офіс — ми змінили концепцію сервісу в цілому і хочемо нести ці зміни глобально на ринок. Думаю, далі ми про це ще поговоримо.
До речі, не можу не згадати і про відкриття нашого першого регіонального офісу в Кривому Розі. Це моє рідне місто, в якому я прожив до вступу в ВНЗ. У нас багато клієнтів звідти, тому, по-перше, це крок, щоб бути ближче до них. А по-друге, нехай вибачать мене колеги, але як майже місцевий дозволю собі сказати, що в місті немає юридичного ринку в звичному для нас розумінні. Я ставлю особисто перед собою завдання сприяти його розвитку, адже це майже 800-тисячне промислове місто, і воно точно має зайняти гідне місце на мапі юридичного ринку України.
— Наскільки складно працювати у форматі судового бутіка в умовах, коли українське судочинство часто-густо залишає бажати кращого?
— Крім недосконалості законодавства додав би ще фактор мінливості правових позицій ВС. Хоча останнім часом з цим набагато краще, але постійно треба тримати руку на пульсі цих змін, позиція суддів може змінюватись навіть протягом розгляду справи. А щодо якості законодавства, то якраз є свіжий приклад у нашій практиці, де ми стикнулись з цікавою проблемою. Законодавство зобов’язує зареєструвати акцизний склад після отримання підприємством певної кількості пального протягом року, але при цьому не встановлює строк, протягом якого це слід зробити. Податкова накладає мільйонні штрафи за порушення обов’язку з реєстрації, але за умов відсутності строку незрозуміло, коли відбувся сам факт порушення. Зараз ми в судах з цього приводу, а могли б бути в більш приємному для клієнта місці, якби законодавець чіткіше висловлювався. Але в цілому не можу сказати, що ми відчуваємо критичність у цьому питанні. Працюємо, а не скиглимо.
— Ви анонсували повний перехід на гонорар успіху: «Клієнт платить лише за перемогу в його справі, не оплачуючи процес її можливого здобуття». Минуло два місяці. Чи виправдовує себе це нововведення? Адже звучить досить ризиковано…
— Ми віримо, що формат оплати за позитивний результат є найбільш релевантним у судовій практиці в сучасних умовах. Розумію, що в багатьох інших практиках він незастосовний, але якщо ми говоримо про судовий процес, де клієнта цікавить не сам процес (хоча, звісно, є й такі), а його результат, ми розуміємо і підтримуємо клієнта в бажанні платити саме за цей результат. Називаючи себе першою перемогодобувною компанією, ми вкладаємо в це не лише голосні маркетингові закиди — в цьому сама суть нашої концепції. Як і нафто- чи інші добувні компанії, ми воліємо продавати не послуги можливого здобуття, а вже видобутий продукт. В нашому випадку перемогу. Чую багато закидів від колег, що ми просто беремось за легкі й прогнозовані справи, та знову ж, наша концепція в іншому. Ми ділимо усі справи на 3 категорії за рівнем складності і вірогідності перемоги і для кожної з них маємо діапазон цін.
Гонорар успіху сам по собі завжди більший за рахунок ризику, що приймає на себе адвокат. Ми для себе обрахували, що це десь на 40% більше за середні ціни. І якщо справа потенційно складна, ми не відмовляємось від неї, а визначаємо більший гонорар. Тобто ми не беремось лише за завідомо переможні справи, адже в них гонорар менший. Але ми точно відсікаємо завідомо програшні, навіть якщо клієнт наполягає і готовий платити у звичному форматі фікса чи погодинно. Якщо колеги готові братись за такі справи, то це їх вибір, хоча я цього не розумію, це точно не про сучасні вимоги до юрспослуг. Я завжди в цьому контексті наводжу приклад американського медичного стартапу, що бере оплату лише за ліки, котрі фактично подіяли. Якщо ближче до нашого ринку, то тенденція до no win, no fee вже давно крокує західними юркомпаніями. Саме клієнти йдуть у цьому напрямку, і або ми йдемо з ними, або в протилежний бік і далі на вихід.
— Частина Ваших колег говорять про обов’язковість залучення у спір медіатора. Це пришвидшить вирішення конфлікту, а в подальшому сприятиме зменшенню навантаження на суди в Україні. Чи поділяєте Ви їх позицію?
— Наразі ми вже маємо прийнятий у другому читанні та в цілому Закон про медіацію. Це, безумовно, важливий крок, та як мені здається, лише один з тисячі кроків до ефективної медіації в Україні. Маю трохи суб’єктивного скепсису, та дуже хотілось би, щоб це спрацювало.
— У липні ц.р. Ви стали одним з перших лауреатів відзнаки Асоціації «За вагомий внесок у розвиток АПУ». Про який внесок іде мова? До роботи над якими проєктами Ви залучені зараз?
— Це дійсно дуже цінна для мене нагорода, як і сама Асоціація. Починаючи з 2012 р., я постійно займав посади в АПУ — від члена правничої асамблеї до голови виборчої комісії. Саме на останній посаді очолював робочу групу з розробки статуту Асоціації в новій редакції, що передбачала адаптацію до сучасних умов і розширення регіонального представництва в правлінні. На жаль, нам поки не вдалося запровадити онлайн-голосування за правління і президента, ідею чого я спочатку дуже підтримував. Дослідивши потім статистику активності онлайн-виборців під час обрання членів правничої асамблеї, я змінив думку, адже наразі з такою низькою електоральною активністю формат виборів онлайн не на часі. Треба працювати над залученістю членів під час виборчих процесів. На виборах до правління я не набрав необхідної кількості голосів і зараз від адміністративних завдань в АПУ планую перейти до розвитку Асоціації в Кривому Розі.
— Наразі вирують пристрасті навколо створення Етичної ради у складі ВРП. Суспільство чекає запуску цієї інституції з надією, тоді як суддівський корпус піддає сумніву конституційність її появи. Яку позицію займаєте Ви?
— Усі ці процеси мають політичне підґрунтя, а мені б не хотілося коментувати політично забарвлені теми. Натомість дуже хочу, щоб нарешті було поновлено роботу ВККС, оскільки рівень нестачі суддів вже просто виходить за межі розуміння.
— Говорячи про проблеми вітчизняного судочинства, ми випускаємо з уваги адвокатуру. Якими на сьогодні є топ-3 проблеми вітчизняних адвокатів?
— На перше місце я б поставив рівень захисту прав адвокатів. Ми часто збираємо докази через адвокатські запити і бачимо, як спокійно державні і приватні структури можуть їх ігнорувати. А це фактично перешкоджає нашій адвокатській діяльності. Ті штрафи, що зараз за це встановлені, стимулюючу функцію не виконують. Так само не завжди можна бути задоволеним швидкістю підготовки протоколів радами адвокатів. Ще особисто мені не до вподоби той розкол в адвокатурі, який наразі так і не подоланий.
— Як ставитесь до того, що скоро вашим колегою може стати одна одіозна особа, прізвище якої навіть не варто згадувати? Що не так у професії?
— Знаю, про кого ви кажете. Так, його одіозність безперечна, а от рівень знань і можливість отримати статус адвоката оцінить кваліфікаційна комісія. Тому якщо коротко, то ніяк не ставлюсь: будь-які особистісні недоліки, як і переваги, не ключові в питанні отримання статусу адвоката. Можливо, на жаль, але поки так.
— Що скажете про інструмент фінансування судових процесів третіми особами? Чи буде в Україні попит на litigation funding?
— Зараз попит низький, як і пропозиція. Ми віримо і розвиваємо цей напрям як додатковий сервіс до нашої перемогодобувної концепції, надаючи змогу клієнтам не витягати з оберту кошти і вирішити свій біль з нашою допомогою комплексно.
— Які плани Glagos на 2022 р.?
— Останнім часом в описі стану Glagos я полюбляю аналогію з літаком. Зараз ми закінчили базові внутрішні процеси та налаштування і вже злетіли, а далі тільки підливай паливо і лети вище, швидше й далі. Ось сподіваємось, що в річному рейтингу ТОП-100 юридичних фірм від ЮГ зможемо пролетіти не повз, а далі до середини списку. Загальна стратегія на найближчі роки — це збільшення продажів, команди і задоволення від процесу.
— Вас знають як любителя бігу та марафонів. Чому саме біг? Що приємніше — перемагати в забігах чи в судах?
— Гадаю, адвокатам найбільш підходять циклічні види спорту. Це дає змогу перейти у стан потоку і звільнити голову від зайвого. Зазвичай напередодні важливого судового засідання я багато бігаю і думаю над виступом. Дуже часто зупиняюсь, щоб зафіксувати в примітках телефона раптові ідеї. Мозок у цей час набагато продуктивніший за рахунок виплеску гормонів. Зростає рівень гама-аміно-бутирової кислоти — нейромедіатора миру і спокою, а також вимикаються гени, пов'язані зі стресом. Ідеальний стан, який я називаю «внутрішньою нарадчою кімнатою». Крім того, біг дозволяє збільшити рівень перемог у крові. Прокинувся о 5:30 і пішов на стадіон — красавчик, переміг свою лінь. Пробіг марафон з особистим рекордом — перемога над собою. Але перемога в суді — це окреме задоволення. Ні на що не схоже і кожний раз — як уперше.
— Яку книгу радили б почитати кожному, щоб змінити життя на краще?
— Це дуже відповідальна порада. Все залежить від того, в яких сферах життя потребує змін. Свого часу мене вразила книга «7 правил надзвичайно ефективних людей» від Стівена Кові, але зараз вона видалась би мені банальною, хоча точно відіграла роль у моєму житті. Я практикую читання паралельно бізнесової й художньої літератури. Зараз це «Искусство речи на суде» Пороховщикова і «Пікнік на льоду» Андрія Куркова. Дуже люблю сучасну українську прозу та й в цілому українські продукти, особливо вина і крафтові сири. У цьому плані я продуктовий націоналіст. Тому єдине, що можу порадити для зміни життя на краще, — це пробігтись і після цього випити українського вина під гарну книгу. Докорінно ваше життя не зміниться, але точно скане кращим у цю мить.