У зв’язку з тим, що майже всі спори в Україні розглядаються саме судами, через високий показник звернень до суду, можна дійти висновку, що наша правова система не пропонує своїм громадянам ефективних позасудових способів урегулювання спорів. У порівнянні з судовим або третейським процесом, де рішення приймаються суддею або третейським суддею, медіація має суттєві переваги: економія часу та коштів, мінімум формальних чинників та впливу держави, досягнення виключно самими сторонами взаємоприйнятного рішення, добровільність і неупередженість процедури, велика ймовірність добровільного виконання сторонами домовленостей, збереження партнерських взаємовідносин між сторонами.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Пане Руслане, Ви багато років займаєтеся проблемою альтернативного вирішення спорів і вже кілька років поспіль очолюєте Київський центр медіації. Чи існує сьогодні реальна потреба в розвитку механізмів досудового примирення сторін?
- Ефективність механізму позасудового вирішення спорів, на мою думку, є досить красномовним індикатором зрілості громадянського суспільства. Патерналізм – це чи не найбільша перешкода для розвитку країни. Поки ми самі не навчимося вирішувати власні проблеми, не чекаючи ні допомоги, ні благословення від держави, на краще життя годі й сподіватися. Вміння знаходити спільну мову, об’єднуватися, існувати у різноманітті поглядів, почуттів, думок – це те, що потрібно українцям саме зараз.
Україна переживає складні часи. Подолати актуальні виклики можна лише завдяки вивільненню творчої енергії громадян. Громадянське суспільство є тим середовищем, у якому зростають інноваційні ідеї та проривні ініціативи.
На мою думку, зараз існує реальна потреба у створенні альтернативних механізмів розв’язання не лише спорів, а й будь-яких проблем, вирішення яких прагне монополізувати держава. Адже коли у вас є лише один варіант розвитку подій, ви знаходитеся у стані приреченості й повністю залежите від зовнішніх факторів. Коли ви маєте два варіанти, у вас є альтернатива. А коли таких варіантів три чи більше, у вас з’являється вибір, ви нарешті можете діяти ефективно.
З іншого боку, українське суспільство конче потребує примирення. Війна рано чи пізно закінчиться, проте рани залишаться. Єдині ліки проти ран розбрату, які спромоглося знайти людство, – це примирення через діалог.
Механізми позасудового вирішення спорів потрібні ще й з огляду на активну фазу судової реформи. Структурні та кадрові зміни в судовій системі неминуче призведуть до сповільнення процесу розгляду справ. Однак не всі учасники спорів готові до заморожування конфліктів, особливо це стосується бізнесу. Їм необхідний запасний варіант завершення спорів.
- Яка тенденція у сфері медіації спостерігається сьогодні в Україні?
- Хочеться вірити, що медіація знаходиться на підйомі. Додає оптимізму увага парламенту до цього питання. Наскільки мені відомо, запровадження медіації на законодавчому рівні підтримує і Міністерство економіки, зокрема, з огляду на вимоги рейтингу Doing Business щодо необхідності запровадження позасудового механізму врегулювання спорів. Більше уваги почали звертати на медіацію і міжнародні проекти у сфері судочинства та права, що здійснюються під егідою USAID, Європейського Союзу. Питаннями використання медіації в роботі органів місцевого самоврядування зацікавилися представники шведсько-українського проекту Академії Фольке Бернадота. За співпраці Українського центру медіації та Торгово-промислової палати Мюнхена і Верхньої Баварії вже другий рік поспіль проводиться навчання українських медіаторів за німецькими стандартами.
Також процедура медіації передбачена у договорі про асоціацію з Європейським Союзом. Адаптація нашого законодавства до європейського потребує запровадження медіації на законодавчому рівні з урахуванням вимог відповідної Директиви ЄС.
Врешті-решт, прийняття парламентом у першому читанні Закону України «Про медіацію» привернуло увагу до медіації як до способу вирішення спорів з боку засобів масової інформації, завдяки яким про посередництво як ефективний спосіб вирішення спорів вперше дізналися тисячі українців.
- Як часто українці звертаються за допомогою до медіаторів (на прикладі Київського центру медіації)?
Хотілося б, щоб зверталися частіше. Медіація не є аж надто популярним способом вирішення спорів у нашій країні. На заваді стоїть низька поінформованість та патерналістичні переконання, які формують каркас правової свідомості наших співгромадян.
Загалом, медіація народилася у США і поширилася в країнах звичаєвого права (таких як Британія, Австралія, Сінгапур). В цих країнах вона є найбільш популярною. Далі йдуть країни Західної Європи. А чим далі на схід, тим менша популярність медіації. На мою думку, така тенденція пов’язана з рівнем розвитку громадянського суспільства.
- Які види медіації надає очолюваний Вами Центр?
Насамперед, ми орієнтовані на медіацію у бізнесових конфліктах. Серед засновників Центру – адвокати, які спеціалізувалися у питаннях комерційного права, господарських спорах, захисті прав учасників корпоративних конфліктів.
Крім того, ми намагаємося розвивати напрямок сімейної медіації. Саме з сімейної медіації починався розвиток медіації в більшості країн світу. Сімейні спори є найбільш медіабельними, особливо, коли йдеться про розлучення сімей з дітьми. В судовому порядку неможливо врегулювати всі питання виховання дітей батьками, які розлучаються. Сімейний медіатор виходить, передусім, з необхідності врахування при розлученні інтересів дитини. Сімейне законодавство, як і будь-яке законодавство взагалі, не є достатньо делікатним у чутливих питаннях сімейних відносин, де часто емоції відіграють провідну роль.
- На Вашу думку, які зусилля та першочергові кроки необхідні на рівні держави, аби співпраця та дружнє врегулювання суперечок стало частиною культури, щоб люди вміли мобілізовувати сили не один проти одного, а проти проблеми, що постала на їхньому шляху?
- З урахуванням позитивістської спрямованості правосвідомості українців, популяризації медіації, перш за все, може допомогти законодавче закріплення цього інституту. В майбутньому, на мою думку, все залежатиме від динаміки розвитку громадянського суспільства. Чим більш зрілим воно є, тим більше люди покладаються на себе, а не на державу, в тому числі й у питаннях вирішення спорів.
Умовами для зміцнення самостійності та відповідальності громадян є підкорення урядової політики таким цінностям як свобода, ринкова економіка, верховенство права. Іншими словами, саме у зменшенні впливу держави я бачу перспективи для розвитку медіації як інституту громадянського суспільства. Для цього потрібне роздержавлення економіки, зменшення контрольних повноважень влади, скорочення державного апарату.
- Чи існує наразі в Україні реєстр медіаторів
- Якогось єдиного офіційного реєстру медіаторів наразі у нас не запроваджено. Кожне з об’єднань веде свій реєстр. Законопроектом про медіацію також не передбачається створення єдиного централізованого реєстру. Однак існує небезпека, оскільки такі пропозиції постійно супроводжують законотворчий процес, створення не тільки реєстру, а ще й цілої низки органів, які будуть контролювати діяльність медіаторів від видачі свідоцтва до збирання внесків і притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Зарегульованість може стати серйозною перепоною на шляху розвитку медіації на етапі становлення, не говорячи вже про корупційні ризики, пов’язані з централізацією ведення реєстру, видачі свідоцтв та повноважень притягнення медіаторів до відповідальності.
- Як Ви ставитеся до ідеї введення на законодавчому рівні інституту обов’язкової медіації?
- Як медіатора мене така ідея спокушає, адже це значно збільшить попит на медіацію. Проте з огляду на концепцію медіації, одним з головних принципів якої є добровільність, я не думаю, що це було б правильно.
Я вважаю, що люди мають самі визначатися щодо способу вирішення спору. Кожен має право звертатися до суду чи до медіатора або вирішувати спір у будь-який інший прийнятний саме для нього спосіб.
Водночас доречним видається роз’яснення суддею сторонам у справі можливості врегулювання спору за допомогою медіатора (наприклад, під час попереднього засідання у справі).
- Багатьох хвилює питання оплати послуг такого посередника як медіатор. Наскільки медіація доступна для населення? В яких випадках досудове примирення вигідніше за судові витрати?
- Вартість послуг медіатори встановлюють за погодженням з клієнтами. Ціна залежить від співвідношення попиту та пропозиції. За нинішнього (досить низького) попиту на медіаційні послуги, встановлення високих цін виглядає малоймовірним.
Як свідчать дані одного з досліджень у сфері альтернативних способів вирішення спорів, проведеного під егідою Європарламенту, вартість вирішення спору за допомогою медіатора в країнах Євросоюзу приблизно втричі менша від суми судових витрат. При цьому спори за допомогою процедури медіації вирішуються у 7 разів швидше, ніж у судовому порядку.
- Яку допомогу медіація може надати арбітражному судочинству?
Медіація могла б допомогти у зменшенні навантаження на суддів господарських судів. Особливо у тривалих і багатосуб’єктних справах. Наприклад, справи про банкрутство можуть бути вирішені за допомогою медіатора у багатьох випадках. Відомо, що розглядаються вони роками та зрідка закінчуються консенсусом між кредиторами та боржником.
Доречно залучати медіатора до вирішення спорів, пов’язаних з будівництвом. Як правило, в таких спорах для сторін важливо зберегти подальші відносини хоча б для того, щоб завершити зведення об’єкту.
Також медіація може виявитися корисною у спорах з іноземним елементом. З урахуванням необхідності повідомлення сторін про дату засідання з дотриманням процедур вручення іноземних судових документів, між засіданнями у справі минає понад 6 місяців. За цей час цілком реально вирішити спір за допомогою медіації, навіть зважаючи на специфіку та складність міжнародних комерційних конфліктів.
- Які категорії справ Ви можете рекомендувати для досудового врегулювання за участю посередника?
- Насамперед, це ті справи, в яких сторони прагнуть або змушені прагнути до збереження партнерських відносин. Ми вже говорили про сімейні спори, в яких подружжя, незважаючи на припинення шлюбу, залишається в ролі батьків назавжди.
Також справи, де сторонам важливо зберегти конфіденційність. Це може стосуватися, наприклад, комерційної таємниці або репутації. Скажімо, у справах про права на об’єкти інтелектуальної власності сторони можуть бути не зацікавлені в оприлюдненні відомостей про власні технології, навіть у судових документах.
Корпоративні спори, як правило, комплексні та не обмежуються однією справою. У нас був випадок, коли ми починали з вирішення спору про стягнення боргу, а закінчили закриттям 4-х кримінальних справ, припиненням близько 10-ти цивільних справ, поділом землі, передачею заводу, виходом учасника з товариства.
Взагалі, у будь-якому випадку необхідно зважувати плюси та мінуси судового й альтернативного способів вирішення спору та свідомо обирати найбільш оптимальний, а не рухатися за інерцією. Як сказала колись Сандра Дей О'Коннор, перша жінка-суддя Верховного Суду Сполучених Штатів Америки: «Суди цієї країни не повинні бути місцем, де починається вирішення спорів. Вони повинні бути місцем, де спори завершуються після того, як були вивчені та випробувані альтернативні способи їх вирішення».
- Як формується вартість послуг у Центрі? Чи існують якісь системи знижок або пільг для певних верств населення?
- Вартість послуг формується індивідуально, залежно від складності справи. Це може бути як погодинна, так і фіксована або комбінована оплата. У сімейних спорах, не пов’язаних з розподілом майна, ми практикуємо встановлення гонорару в розмірі судового збору для відповідної категорії справ.
- У листопаді ВР у першому читанні було прийнято проект Закону України «Про медіацію», який має на меті запровадження на законодавчому рівні інституту медіації в Україні шляхом імплементації кращих європейських та світових стандартів. Як Ви можете охарактеризувати цей документ? Чи враховані в нормах цього законопроекту всі нюанси, які існують у сфері медіації?
- В нормах законопроекту неможливо врахувати всі нюанси. Світ набагато різноманітніший, ніж законодавство, а люди винахідливіші, ніж законодавці. Закон повинен встановлювати рамкові засади, а в нюансах розберуться медіатори та їхні клієнти.
На мою думку, переконання в тому, що за допомогою прийняття законів можна вирішити всі проблеми, є помилковим. Частіше закони породжують проблеми, а не вирішують їх. Парламентарі, як би їм цього не хотілося, не в змозі передбачити всі можливі ситуації, які можуть виникнути в майбутньому.
Я прихильник мінімального законодавчого регулювання медіації, так само як і економічної діяльності взагалі. Ринок – це найкращий регулятор якості, ціни, попиту, пропозиції. Змагання соціалістичної та капіталістичної моделей у ХХ ст. яскраво це продемонструвало. Однак люди схильні діяти за правилом: «Чого б граблі нас не вчили, а серце вірить в чудеса».
Регулювання інституту медіації потрібне не для забезпечення якості послуг медіаторів, а для інформування та легітимізації посередництва як способу вирішення спорів і конфліктів. Я вважаю, що проголосований законопроект є хорошим документом з цієї позиції. Небезпеку вбачаю у можливості надмірної зарегульованості медіації, до якої можуть призвести поправки, внесені до другого читання.
- Чи врегульовані сьогодні питання контролю за якістю послуг, які надаються медіаторами населенню?
- Послуги надаються на договірній основі, тому сторони можуть використовувати будь-які засоби цивільного захисту прав, передбачені законом та договором (наприклад, такі як відшкодування збитків).
Активно пропоноване представниками органів влади встановлення дисциплінарної відповідальності медіаторів, на мою думку, не є ефективним способом забезпечення якості послуг. Я прихильник ринкових способів як діяльності, так і відповідальності. Медіація – це така ж послуга як, скажімо, консультація юриста чи психолога. Медіатори можуть добровільно об’єднуватися в асоціації з метою підвищення свого статусу. Асоціації можуть вимагати від своїх членів дотримання певних стандартів. Однак усе це має відбуватися на добровільних засадах.
Спроба за допомогою законодавства позганяти професіоналів «у цехи» – це повернення в доіндустріальну епоху. Ще Адам Сміт описував, як обмеження доступу до професії призводить до зниження стандартів якості та породжує дефіцит.
- Які основні вимоги сьогодні ставляться до осіб, що мають бажання отримати статус медіатора?
- На сьогодні в Україні відсутні уніфіковані вимоги. Їх визначають організації, що проводять навчання навичкам посередництва у конфліктах. Головною є вимога щодо тривалості курсу навчання. Іноді вимагається складання іспиту. Наприклад, за німецькою програмою «Бізнес-медіатор» ми навчалися 220 годин плюс практичні заняття, а після закінчення курсу складали практичний іспит.
Законопроектом передбачається проходження 90-годинного навчання. На мою думку, на етапі становлення медіації це забагато. Переважна більшість нинішніх медіаторів проходила навчання базовим навичкам в Українському центрі медіації протягом близько 40 годин. Наскільки мені відомо, цей курс орієнтований на британські вимоги щодо навчання медіаторів. Я вважаю, що для забезпечення розвитку ринку медіації в Україні необхідно дотримуватися саме цього стандарту.
- Які, на Вашу думку, мають бути освітні та вікові цензи для медіаторів?
- Законопроектом передбачено вимоги щодо 25-річного віку, наявності вищої або професійно-технічної освіти та проходження професійного навчання медіації. Однак, на мою думку, необхідною є лише остання вимога. Оскільки медіація є послугою, надавати її можуть особи, які набули цивільної дієздатності. Чому не можна стати медіатором у 23 роки? Чому студент не може надавати послуги з вирішення конфліктів одноліткам?
Оскільки для медіатора визначальними є комунікативні здібності, які часто від освіти не залежать, я вважаю, що освітній ценз є зайвим. Успішного завершення курсу професійного навчання медіації повинно бути достатньо.
- Розкажіть про кодекс етики медіатора?
- В Україні відсутній єдиний кодекс етики медіатора, у кожного об’єднання медіаторів він свій. Проте спільними є вимоги щодо дотримання принципів нейтральності, в тому числі відсутності конфлікту інтересів, конфіденційності, добровільності участі сторін у медіації та можливості її припинення будь-ким з учасників у будь-який момент. Ці вимоги є принципами, на яких ґрунтується медіаційна процедура. Без них медіація не працює як інструмент вирішення конфлікту.
Саме участь нейтральної третьої особи в переговорах робить їх більш продуктивними. Завдяки нейтральності медіатор може зрозуміти сторони й допомогти знайти їм точки дотику. При цьому він може повідомляти почуте від кожної зі сторін іншій лише за умови попереднього погодження з автором повідомлення. Нейтральність і конфіденційність допомагають побудувати відносини довіри між посередником та сторонами. А в майбутньому завданням медіатора є виступати містком між сторонами. При цьому кожен з учасників конфлікту може стати на цей місток і рушити назустріч опонентам лише за власним рішенням. Іншими словами, для медіатора етичні вимоги є одночасно інструментами примирення.
Це пов’язано з тим, що процедура медіації може існувати лише завдяки визнанню цінності кожної людини, повазі до права кожного, терпимості до різноманіття. Медіація – це територія плюралізму й толерантності, а також відповідальності за власні дії та рішення. Медіація фокусується на майбутньому, а не минулому. Конфлікт вирішується завдяки пошуку відповіді на питання «Що робити?», а не «Хто винний?»
Медіація ґрунтується на повазі до людини, переконанні у тому, що кожен може знайти найкраще рішення для власних проблем. Медіація гуманістична, оскільки виходить з того, що людям можна і потрібно довіряти. Медіація відділяє людину від проблеми та орієнтує учасників конфлікту на боротьбу з проблемою, а не одне з одним. На мою думку, це саме ті цінності та настанови, які властиві успішним країнам, які необхідні нам (українцям) для побудови щасливого та заможного майбутнього.