Популярні матеріали

07 травня 2018, 11:35

«Для нормального функціонування бізнесу та економіки основною умовою є довіра», – Артем Саприкін

Артем Саприкін
Артем Саприкін «Esquires» партнер

У зв'язку з планами влади Латвійської Республіки встановити заборону місцевим банкам на відкриття та обслуговування рахунків офшорних компаній, українському бізнесу, який використовує цю юрисдикцію, необхідно буде оперативно вирішувати питання з рахунками в латвійських банках. Очікується, що поточним клієнтам латвійських банків буде надано період до кінця 2018 р. для закриття рахунків та переведення активів в інші банки або для зміни юрисдикції компанії (редоміциляції). Артем Саприкін, партнер ESQUIRES, розповів «ЮГ» про те, чого варто очікувати таким клієнтам латвійських банків, а також надав поради для їхніх юридичних радників у контексті проведення редоміциляції. Окрім того, ми поговорили про перспективи прийняття закону про нульове декларування та останні тренди розвитку комплаєнсу в європейських банках

Артем Саприкін

– Пане Артеме, розкажіть, з чим пов’язані плани влади Латвійської Республіки щодо заборони місцевим банкам відкривати та обслуговувати рахунки офшорних компаній?

– Наразі це є політикою Європейською Союзу, яка в Латвії також підтримується та підсилюється діями Сполучених Штатів Америки. Компанії, які не мають за собою так званого substance (тобто «компанії-оболонки» або «порожні компанії», в яких фактично існує один акціонер (зазвичай номінальний), директор та секретар (залежно від юрисдикції)), використовуються як компанії, за допомогою яких фізичні особи отримують свої доходи (премії, бонуси або інші види доходів). Сучасна світова тенденція полягає в тому, що доходи подібних компаній визнаються доходами фізичних осіб-бенефіціарних власників, такі фізичні особи мають декларувати відповідні доходи як власні.

Що стосується прикладів латвійських банків, зокрема, останній випадок – ABLV Bank, який змушений був ухвалити рішення про самоліквідацію та добровільно віддав свою ліцензію, свідчить про те, що Латвія – це країна, яка не може протистояти тиску обставин (наприклад, на відміну від Швейцарії) та є певним полігоном для боротьби з офшорними компаніями. ЄС на цьому полігоні має випробовувати та демонструвати нові методи роботи. Це все процеси, які не є унікальними. «Закручування гайок» у роботі з офшорними компаніями зараз характерне для банків багатьох юрисдикцій. Латвія виступає у нас певним чином «першопрохідцем» у застосуванні найбільш радикальних заходів.

– Які варіанти дій стоятимуть перед клієнтами латвійських банків, що зареєстровані в офшорних юрисдикціях?

– Існує два базових варіанти. Перший – це зміна банку з латвійською юрисдикцією на банк з іншою юрисдикцією. Однак це тимчасове вирішення проблеми, тому що банки не всіх країн приймають компанії з офшорним статусом, за якими немає так званого substance (тобто немає найманих працівників, не ведеться реальна робота, або лише формально надаються послуги з консультування чи управління бізнесом). Вважаю, що після Латвії цим шляхом підуть й інші країни. Наприклад, якщо це країни Європейського Союзу, то через інструменти Центробанку ЄС відбуватиметься поступове витискання подібних компаній з банків європейських юрисдикцій.

Другим способом вирішення цієї проблеми, який достатньо широко розглядається та активно застосовується, є редоміциляція. Простими словами, це зміна юрисдикції компанії. Вона набуває особливого значення, якщо у вас був офшор, який не мав substance, але який отримував кошти зрозумілого походження та має певну історію. Подібні компанії в США та Великобританії вважаються Controlled Foreign Corporation (контрольована іноземна компанія – прим.), у нас застосування концепції «контрольованих іноземних компаній» також жваво обговорюється. Тому якщо діяльність цієї компанії прозора, а походження її коштів зрозуміле, то не повинно бути особливих претензій до існування такої компанії.

Згідно із законодавством Сполучених Штатів, наприклад, власник controlled foreign corporation декларує її доходи як свої власні та повинен сплатити з них податки відповідним чином. Оскільки в Європі відбувається показова боротьба з подібними компаніями, то зміна юрисдикції компанії, яка має зрозумілу та прозору історію (особливо, якщо вівся реальний бухгалтерський облік, здійснювався аудит фінансової звітності), має сенс з метою уникнення необхідності її ліквідації. Це все ж таки історія бізнес-діяльності. Для таких компаній шлях редоміциляції, напевно, є оптимальним.

Щодо юрисдикції, на яку змінювати, звичайно, це має бути юрисдикція англійського права. Адже якщо компанія існувала в юрисдикції англійського права, для неї у такому випадку більш зрозумілими та звичайними будуть правила нової юрисдикції. Далі ми розглядатимемо ситуацію залежно від того, які витрати готовий понести клієнт на утримання компанії, послуги якої якості чи яких юристів він хоче отримувати. Скажімо, від Кіпру до Англії – це юрисдикції англійського права, в які можна переводити діяльність компанії.

– Які передумови проведення редоміциляції? Як відбувається цей процес?

– Цей процес більше технічний, ніж складний. Основною передумовою є те, що у статуті компанії має бути передбачена можливість проведення редоміциляції. Як ми вже говорили, це має бути юрисдикція англійського права, а в кожній з них редоміциляція дозволяється вільно. Якщо у статуті цього немає – невелика проблема. Проте це забере у клієнта трохи часу. Потрібно буде зареєструвати нову редакцію статуту чи змінити його таким чином, щоб дозволити здійснювати редоміциляцію компанії.

Далі в новій юрисдикції потрібно подати всі реєстраційні документи, підтвердити, що компанія не є банкрутом, не перебуває у процесі санації, не має претензій кредиторів. Загалом, якщо все відбувається правильно, за 4 місяці компанія має можливість змінити юрисдикцію та продовжити свою діяльність. Вона визначається з назвою. Якщо в новій юрисдикції така назва існує, то її потрібно змінити. Однак, як я вже говорив, це процес більше технічний.

– Наскільки поширеною є редоміциляція в контексті розвитку бізнесу?

– Сьогодні ми обговорюємо це питання як щось нове, адже перед цим викликом стоять також українські бенефіціари компаній, які вимушені вирішувати свої проблеми з рахунками в латвійських банках. Загалом, для юрисдикцій англійського права я назвав би це звичайним бізнес-процесом. Іноді у процесі роботи виникає потреба перевести свою діяльність в іншу юрисдикцію. Редоміциляція має сенс в тому контексті, що зберігається історія діяльності компанії. Якщо ви будете ліквідовувати компанію та засновувати нову, то формально у вас зникає історія бізнесу. А якщо у вас є прозора, хороша історія бізнесу, формування активів, історія розвитку компанії, звичайно, редоміциляція є прекрасним шляхом, щоб її зберегти. У вас завжди буде під руками набір документів та балансів, що підтверджують, як було зароблено кошти та звідки вони прийшли. Зрештою, це дуже важливий момент в сучасних умовах банківського комплаєнсу. Перше, що вас запитають – це джерело походження коштів.

Артем Саприкін

– Скажіть, на які підводні камені можуть наштовхнутися бенефіціарні власники офшорних компаній у процесі зміни юрисдикції компанії?

– Зараз підводний камінь в усіх юрисдикціях один – це ідентифікація бенефіціарного власника та підтвердження джерела його доходу, хоча зазначені вимоги вже не є власне «підводним каменем». Протягом тривалого часу ми намагалися про це говорити клієнтам. Деякі клієнти нас почули, деякі – ні. Останні зараз зіштовхуються із серйозними проблемами, пов’язаними з тим, що реєстраційні агенти чи сервіс-провайдери або банки просто відмовляються приймати компанію. Складається ситуація, коли активи компанії «зависають у повітрі».

Багато хто не може підтвердити адекватний рівень доходу саме фізичних осіб. Приміром, якщо ваша компанія має активів на 10 млн доларів, а у вашій податковій декларації вказано, що за останні 5 років ви заробили 3 млн доларів, ця ситуація заводить сервіс-провайдерів у глухий кут, вони її просто не сприймають. Відповідно, вважається, що такі бенефіціари не виконали «домашнє завдання» (не задекларували певний рівень доходів, не показали їх в Україні, не сплатити податки).

Хай там як, але ставки податків для фізичних осіб в Україні не є критичними. Це не найвищі ставки в Європі та світі. Враховуючи зазначені вимоги, потрібно думати про те, яким чином легалізувати (назвемо це так) свої доходи через подання податкової декларації в Україні. Якщо ви як бенефіціар чи акціонер надаєте свою податкову декларацію – це 100%-й варіант підтвердити ваші доходи та зняти будь-які запитання. В іншому випадку, як я вже говорив, можна зайти у глухий кут. Ви просто залишитеся у повітрі. Вас і поточні сервіс-провайдери вже не приймають, і нова юрисдикція та банк вас не беруть.

– Які поради Ви можете надати юридичним радникам таких офшорних компаній?

– Найкраща порада – думайте наперед. Якщо у вас навіть немає проблем, намагайтеся думати перспективно. У 2012-2013 рр., коли ми спілкувалися з колегами, які надають послуги в юрисдикціях типу Ліхтенштейну чи Швейцарії, то чули приблизно таке: «Колеги, безподаткових (tax haven) юрисдикцій для бізнесу існувати вже не буде. Потрібно сплачувати податки».

Необхідно визначитися, де ви сплачуватимете податки. Для своєї хорошої історії ви маєте надати джерело походження доходів саме фізичної особи-бенефіціара чи акціонера. Якщо сталося так, що ви опинилися в ситуації, коли вам немає чим це підтвердити, саме зараз, у процесі роботи потрібно думати про поточний рік (як та які доходи декларувати, які декларації подавати тощо).

– Розкажіть, як сьогодні працює комплаєнс в європейських банках?

– Комплаєнс стає все складнішим. Цей процес розпочався ще у 2013 р., просто не всі хотіли своєчасно звертати на нього увагу. Якщо раніше достатньо було надати документи про компанію та про ідентифікацію бенефіціара (навіть формально), то поступово ці процеси стали більш складними. Банки почали застосовувати чіткий підхід – вони повинні знати кінцевого бенефіціарного власника бізнесу. Тобто умовного громадянина Кіпру, який був акціонером у 150 компаніях, банк вже тоді не приймав. Банку потрібно було зрозуміти повну структуру власності компанії, включаючи реальних бенефіціарів. На певному етапі цього було достатньо.

Далі почалося поступове підвищення вимог до надання вичерпної інформації про бенефіціара, джерел походження коштів та доходів. Спочатку ці вимоги застосовувалися більш формально. Роки 3-4 тому можна було зазначити відповідну інформацію в анкеті, ніхто особливо ретельно її не перевіряв. Більш досвідчені комплаєнс-офіцери могли запитати певні документи, для того щоб формально підтвердити джерела походження коштів.

Зараз все по-іншому, особливо з 01.01.2018 р. Сьогодні ми бачимо, що без податкової декларації кінцевого бенефіціарного власника за останні 3 роки жоден банк не відкрив рахунків або навіть блокував рахунки наявних клієнтів. Хоча при цьому такий бенефіціар, як і раніше, ніби був у них ідентифікований, та й питань не виникало. Деякі структури та банки навіть почали використовувати вимогу про надання податкових декларацій ретроспективно, відверто наголошуючи, що вимоги змінилися.

– За якими критеріями банки проводять комплаєнс-контроль своїх потенційних та поточних клієнтів? Як у такому випадку бізнесу вибудовувати взаємовідносини з банками?

– По-перше, потрібно орієнтуватися на найгірший сценарій у разі комплаєнсу. Він полягає у тому, що у вас запитуватимуть про все, що ви маєте, та навіть більше. Якщо ви надасте все, що маєте, комплаєнсофіцер поставить питання про те, що у вас ще могло б бути. Тому я наголошую: «Звітуйте! Подавайте податкові декларації!» Це знімає майже всі питання. Адже податкова декларація з відміткою податкового органу про прийняття може викликати лише одну вимогу – про надання підтвердження того, що ви сплатили цей податок. Однак це вже буде не складно. Ви надасте платіжку, або в податковому органі можна взяти довідку про подану декларацію та сплачений податок.

По-друге, діяльність компаній тепер повинна бути реальною, тобто це substance. Не може компанія XYZ, зареєстрована в Белізі, придбати нафтопродукти на нафтопереробному заводі в Україні та постачати їх через якісь компанії в Еміратах до Німеччини. Прозорого грошового потоку в таких операціях вже не буде, час таких операцій закінчився.

– Поговоримо про українську проекцію світового тренду щодо деофшоризації (зокрема, в розрізі декларування доходів громадян). Сьогодні бізнес-спільнота обговорює прийняття закону про нульове декларування. Як Ви оцінюєте потенційний ефект для України у разі набуття чинності таким законом?

– Ми зараз переходимо від попереднього питання до того, як вирішувати ситуацію в Україні. Закон про нульове декларування має бути законом, який допоможе вирішити низку проблем. На мою думку, як би комусь не хотілося «справедливості» стосовно того, що це кошти, які начебто нажиті нечесним шляхом чи будь-яким іншим способом, на жаль, в країні, де претензії стосовно походження коштів можуть бути пред’явлені майже кожному громадянину, потрібно починати з точки «нуль». Така умовна точка «нуль» має свідчити не про те, що всім все прощається, а що встановлюється певний період, протягом якого кожен громадянин має право подати так звану «нульову декларацію», задекларувати наявну кількість коштів, не зазначаючи джерело походження, та сплатити, наприклад, 10%.

У законопроекті 2016 р., який так і не дійшов до розгляду в Парламенті, встановлювалася ставка 5%. У квітні цього року у Верховній Раді зареєстровані законопроекти №8257 «Про правовий режим добровільного декларування коштів, майна та інших об’єктів фізичними особами» та №8258 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо добровільного декларування коштів, майна та інших об’єктів фізичними особами», де вже пропонується застосовувати базову ставку в розмірі 2,5%. Якщо існують перестороги, що 5% чи 2,5% – це несправедливо, то 10%, на мою думку, справедливо. Навіть якщо хтось подасть нульову декларацію, завищивши будь-які суми доходів наперед, це не критично, оскільки зобов’язання сплатити 10% вже настане. Нульове декларування може стати архіважливою подією, що дозволить робити наступні серйозні кроки у сфері оподаткування, декларування доходів та контролю за витратами.

Я вважаю, що не можна застосовувати примус і силу, якщо перед тим не було надано можливості отримати певний бонус (а нульова декларація – це бонус). Тоді у держави буде абсолютно законне та справедливе право карати всіх тих, хто витрачатиме кошти, які не відповідають його майновому стану, а також переслідувати тих, хто витратив незадеклароване.

Наведемо уявний приклад. Припустімо, з 01.01.2019 р. закінчився період нульового декларування, а я у липні 2019 р. придбав Maserati за 300 тис. євро, не подавши попередньо декларації. Податковий орган, перевіривши мої доходи за попередні періоди, бачить, що за минулих 5 років у мене загальна сума задекларованих доходів складає еквівалент 300 тис. євро. Тоді у податкового органу виникне абсолютно логічне право звернутися до мене і запитати: «Шановний громадянин! Ви ті 5 років нічого не їли й не пили? Або доплатіть податки зі своїх витрат, або ми застосуємо санкції».

Якщо повертатися до того, щоб чітко позначити позитивний ефект законопроекту, в ньому є важливий момент – він дозволить легалізувати доходи, а отже, дозволить легалізувати майбутні витрати. Я сподіваюся, що люди зможуть більше витрачати в Україні. У тому варіанті законопроекту про нульове декларування, який я бачу, він обов’язково повинен передбачати право абсолютно вільно розпоряджатися своїми коштами після декларування.

Далі ми переходимо до майбутнього законопроекту Нацбанку «Про валюту», який передбачає, що дозволено все те, що не заборонено. Що це означає? Якщо особа задекларувала свої кошти (навіть «під нульову декларацію»), сплатила відповідний податок, така особа має право в межах задекларованих коштів купити будинок в Італії або квартиру в Лондоні, інвестувати кошти в цінні папери тощо та не отримувати індивідуальних ліцензій або не мати будь-яких інших обмежень щодо перерахунку коштів за кордон. Я сподіваюся, що право вільного розпорядження та руху коштів призведе до зворотного ефекту і дозволить повернути українські гроші в Україну. Адже зараз, як ми знаємо, вони зберігаються переважно на рахунках за кордоном. При цьому іноді існує ризик того, що їх відберуть.

Ще один абсолютно обґрунтований економічний ризик валютних обмежень для суб’єкта господарювання чи фізичної особи полягає в тому, що валюта, яка зайшла в Україну без обмежень, не може бути без обмежень перерахована за кордон, незважаючи на те, що відповідний суб’єкт сумлінно виконує всі свої зобов’язання. Однак основне, що має цікавити державу – сплата податків її громадянами та юридичними особами.

Отже, варто очікувати на два ефекти. Перший – можливість контролювати майбутні витрати та застосовувати примус до тих, хто не скористався правом добровільного декларування. Другий – вільний рух капіталу, який мав би забезпечувати повернення якщо не всіх, то принаймні значної частини коштів до української банківської системи. Не будемо говорити про дуже позитивний ефект для бюджету в результаті нульового декларування від сплати цього податку, тому що він буде одноразовим. Отже, не варто розглядати добровільне декларування як серйозне джерело прибуткової частини бюджету.

Артем Саприкін

– Яким є іноземний досвід з декларування доходів громадян? Назвіть іноземні успішні приклади реалізації такої ініціативи.

– Складно сказати, тому що є багато країн, які це пройшли, а досвід не є однаковим. Наприклад, говорять, що представники Міжнародного валютного фонду виступають проти нульового декларування. По-перше, на їхню думку, це дозволить легалізувати незаконні доходи. По-друге, ефект для економіки у разі такого декларування не є підтвердженим.

Проте чи існують підстави для реальних пересторог щодо негативних наслідків добровільного декларування? Наразі серйозною проблемою, з одного боку, є нелегальні фінансові потоки, а з іншого – фінансові потоки груп компаній українського походження, які рухаються за кордоном, а не всередині країни. Це «вимиває кров» з нашої економіки.

Тому я запропонував би подивитися на ситуацію під іншим кутом. Чи принесе це якийсь негатив (економічний чи юридичний)? Я не хочу розглядати питання у площині «грабуй награбоване». Я не бачу, який би це могло принести негатив, окрім якихось популістських криків про те, що люди будуть використовувати гроші, одержані сумнівним шляхом. Вони й так ними користуються, у них і так все добре. Вони «перепакують» їх в інші юрисдикції. Рано чи пізно якісь активи розморозяться, але вони не повернуться в Україну.

Отже, я вважаю, що «нульова декларація» принаймні дає шанс. Вона передбачає зняття відповідальності для суб’єктів добровільного декларування. В межах задекларованих сум вони не будуть нести відповідальність (в різних варіантах законопроектів) за ст. 191 Кримінального кодексу Україну (привласнення, розтрата, заволодіння шляхом зловживанням службовим становищем), ст. 205 (фіктивне підприємництво), ст. 209 (легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом – це дійсно доволі суперечлива ідея), ст. 212 (ухилення від сплати податків), 2121 (ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування), ст. 366 (службове підроблення), ст. 367 (службова недбалість). Якщо хтось говорить, що будуть легалізовуватися гроші, отримані шляхом хабарів, то в законопроектах не пропонується скасовувати відповідальність за статтями, що стосуються одержання неправомірної вигоди чи незаконного збагачення. Тобто пропонується абсолютно логічна, прозора та зрозуміла конструкція.

Якщо ми не бачимо суттєвого негативу (не уявного, який ми собі придумали), то це потрібно зробити. Ми отримаємо шанс на те, що в Україні певною мірою будуть встановлені відносини довіри. Для нормального функціонування бізнесу та економіки основною умовою є довіра.

– Розкажіть, як сьогодні компанія ESQUIRES позиціонує себе на ринку юридичних послуг України?

– Вчора у нас була партнерська нарада саме з цього приводу. Ми вирішили, що потрібно обговорювати постійно: хто ми, яку цінність створюємо, хто наш клієнт, що продаємо тощо. Це має стати своєрідним дороговказом, на якому фокусується команда. Ми одноголосно зійшлися на тому, що наша компанія надає експертні послуги, концентруючи всю увагу на основних 4-х практиках та прагнучи в них досконалості. ESQUIRES не має на меті стати універсальною юридичною компанією. Якщо в майбутньому нам пощастить знайти однодумців та кваліфікованих експертів у тих галузях права, які зараз у нас не представлені, то ми з радістю будемо приймати до своєї команди таких фахівців, щоб вони ефективно розвивали відповідні практики та напрями. Нам здається, що в сучасному світі юридична фірма має давати клієнту дещо більше, ніж просто якісні послуги. Для того щоб бути юристами найвищого рівня, потрібно мати високий рівень експертизи та знати предмет до найдрібніших деталей.

– Хто є вашими клієнтами?

– Це залежить від практики. Моя практика – banking and finance, capital markets – це професійні учасники фондового ринку (фінансові компанії, банки, фінансові чи банківські групи, що ведуть діяльність на українському ринку та за кордоном). Серед клієнтів нашої практики litigation є великі компанії, які потребують серйозного підходу та глибокого рівня підготовки судових справ.

Ми не бачимо сенсу займатися так званим юридичним ритейлом, тобто рухатися в напрямі масового ринку. ESQUIRES ретельно розраховує економіку власного бізнесу. Кар’єра всіх наших партнерів пішла таким чином, що кожен досяг значного рівня у своїй галузі, тому рух до мас-маркету був би для ESQUIRES неефективним використанням ресурсів.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати