Постулат, що суди розмовляють лише мовою своїх рішень, назавжди залишився в минулому. З 2013—2015 рр. у кожному суді впроваджено посаду прес-секретаря та судді-спікера. Про те, як змінюються підходи до розвитку інформаційної політики судової влади України, в інтерв'ю для «ЮГ» розповіла Оксана Лисенко, начальник управління інформації та забезпечення комунікаційної діяльності секретаріату Вищої ради правосуддя, керівник Прес-центру судової влади України
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Пані Оксано, як Ви оцінюєте зміни, що відбулися протягом останніх років у розвитку інформаційної політики судової влади України?
— Світ не стоїть на місці. Зміни, які принесла судова реформа, здійснили значний вплив на судову комунікацію. Це пояснюється низкою об'єктивних і суб'єктивних причин. По-перше, оновлене законодавство зняло бар'єри щодо відкритості судових інституцій. Інформаційні технології поступово впроваджуються в судовий процес. Проте ці зміни не були спричинені штучними мотивами. Їх тригером став шалений інтерес до судової інформації, до усього того, що відбувається в залах судових засідань, до судових рішень та до особистості кожного судді.
У 2015 р. з'явилася практика онлайн-трансляції засідань органів влади, у тому числі судових засідань. Цю практику відкритості підтримав новообраний Голова Ради Ігор Бенедисюк. Сьогоднішнє законодавство вже містить норми, якими передбачається обов'язкова онлайн-трансляція розгляду певних питань Вищою радою правосуддя, Комісією з питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя та ін.
Подібний інтерес до діяльності судових інституцій не зникає. Онлайн-трансляції засідань ВРП, що містять достатньо специфічний контент, мають стабільно високий рівень переглядів (від кількох сотень до кількох тисяч). Також надзвичайно високий інтерес у громадян до того, що відбувається під час судових засідань. Наприклад, окремі засідання судового процесу у справі Надії Савченко переглянули майже 60 тис. осіб. На мою думку, це колосальна цифра. Поки що ця тенденція недооцінена інформаційними продюсерами загальнополітичних ЗМІ.
Що стосується майбутнього, то ключовою подією, яка матиме вплив на всю судову систему, є старт впровадження Єдиної інформаційної телекомунікаційної судової системи. Цей рік обіцяє здійснити значний поштовх для розвитку нових судових електронних сервісів, включаючи безперешкодний доступ до різноманітної судової інформації, а також визначити нові напрямки розвитку судових комунікацій.
— Чи готовий суд до такого попиту на інформацію про свою діяльність?
— Протягом останніх 2-х років у залах судових засідань під час гучних судових процесів за журналістами іноді не було видно суддів. Я починала свою журналістську кар'єру судовим репортером і не пам'ятаю, щоб раніше в Україні був такий рівень зацікавленості з боку ЗМІ. Плануємо, що у 2019 р. Прес-центр судової влади України стане постійним джерелом інформації та коментарів експертів для потреб ЗМІ й громадськості.
— Чи не пошкодували Ви про перехід на державну службу?
— Після роботи у виданнях «Закон і Бізнес», «День», «Дзеркало тижня», «Кореспондент», «Комментарии» та ін. перехід з журналістики дався непросто. Зробити роботу прес-служби Вищої ради правосуддя такою, як вона має бути з журналістської позиції, було для мене викликом. Проте наразі я працюю на держслужбі стільки ж, стільки пропрацювала в ЗМІ. Відтак, прес-служба сприймається як міст (сполучна ланка) між двома світами, що впливає на концепцію роботи, де потрібно враховувати потреби як суддів, так і громадськості, вибудовувати діалог та шукати точки дотику.
Голова ВРП поставив нам завдання налаштувати роботу Прес-центру судової влади України таким чином, щоб він став постійним джерелом інформації про роботу суду, центром взаємодії та комунікації між представниками ЗМІ, громадськістю та судами.
— З якими проблемами Ви зіштовхуєтеся в роботі із ЗМІ?
— Як представники Прес-центру судової влади ми надаємо підтримку прес-службам в організації роботи із ЗМІ. Вся країна слідкувала за перебігом справи журналіста Аркадія Бабченка та підозрюваних в організації на нього замаху. Я була вражена, що в залі судового засідання журналісти сиділи на підвіконнях, стояли разом зі штативами на судових лавах, деякі займали місця навприсідки в середині трибуни для учасників процесу.
Це неприпустимо, оскільки такі умови ускладнюють роботу судді, перебіг судового засідання. Такі умови праці журналістів є неприйнятними. Звісно, зали судових засідань не розраховані на такий великий інтерес, вони не вміщують 45 репортерів та операторів одночасно. Проте ми розуміємо, що у них є редакційне завдання та репортерське прагнення відчути живу емоцію безпосередньо на місці події. Тож нам спільно з медіа потрібно знайти спільну мову, зберігаючи баланс між правом на інформацію та об'єктивними обмеженнями в роботі суду. Адже суд повинен залишатися судом.
Варто зазначити, що з цього питання ми радилися з європейськими колегами, суддями. Ми були учасниками нещодавнього семінару з розвитку комунікацій, який у кінці 2018 р. спільно провели ВРП та TAEIX. У Швеції, де до судів також спостерігається великий інтерес з боку преси, якщо зали засідань не вміщують всіх охочих, іноді проводиться жеребкування, щоб вирішити, хто потрапить на засідання. До речі, відеозйомка в судах там досі заборонена. У канадських та естонських судах журналісти можуть знімати лише у чітко визначених місцях у коридорі суду. Питання акредитації журналістів при судах, оцінка та контроль якості їхньої роботи — це завдання журналістського середовища.
Натомість в Україні, реагуючи на виклики, ми змушені були впроваджувати достатньо сміливі кроки для розвитку судових комунікацій. Ми маємо швидко реагувати на супутні проблеми, враховуючи складність юридичної мови для ЗМІ, недостатність правових знань журналістів та недостатність досвіду прес-служб судів у сфері комунікації. За роки мовчання суду вже склався певний негативний образ судді. Подолати цей стереотип буде непросто. Незважаючи на активну роботу з очищення судової влади, рівень недовіри все ще залишається занадто високим.
— Які існують механізми вирішення зазначених проблем?
— Наразі ми активно розвиваємо прес-служби судів, проводимо навчання, щомісячні вебінари для суддів-спікерів та прес-секретарів, готуємо методичну літературу, надаємо консультації, проводимо тренінги, беремо участь у розробці тренінгових програм на базі Національної школи суддів України. В нашій діяльності виникає ще чимало питань. Для розвитку судових комунікацій ми запровадили проведення щорічних форумів. Наприклад, навесні 2019 р. у співпраці з «Юридичною Газетою» та усіма журналістськими організаціями ми проведемо форум «Незалежні суди та вільні ЗМІ». Восени відбудеться професійний форум прес-служб судів для розвитку професії судового комунікатора.
Окрім того, ми розвиваємо внутрішню комунікацію через роботу Комунікаційного комітету системи правосуддя, який об'єднав керівників Вищої ради правосуддя, Верховного Суду, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Ради суддів України, Національної школи суддів України. Цей майданчик дозволяє швидко реагувати на виклики комунікації, приймати системні та злагоджені рішення. Поточні комунікаційні питання ми вирішуємо на спільних засіданнях робочої групи Комунікаційного комітету системи правосуддя, до якої входять представники комунікаційних підрозділів цих органів. Окрему увагу ми приділяємо обміну досвідом з нашими іноземними колегами (наприклад, під час міжнародних форумів). Це надає нам можливість зрозуміти, чи у правильному напрямку ми рухаємося.
— Чого очікувати від Прес-центра судової влади України цього року?
— По-перше, як я вже казала, ми проведемо щорічний форум «Незалежні суди та вільні ЗМІ», який цього року буде присвячений темам прикладного характеру. По-друге, ми постійно моніторимо потреби медіа та спрямовуємо нашу роботу, а також роботу наших партнерів (міжнародних проектів) на вирішення важливих для ЗМІ завдань. Зокрема, після консультацій наші партнери — Проект Європейського Союзу PRAVOJustice (спільно з Expertise France у партнерстві з JCI (Франція), CPMA (Литва) та DCAF (Швейцарія), CFI Media Development та французькими журналістами) — запровадили тренувальну програму з журналістики у правовій та судовій сферах, яка буде проведена в Україні у 2019–2020 рр. Перший набір на програму вже оголошено.
По-третє, спільно з Українсько-канадським проектом Підтримки судової реформи ми плануємо розвивати регіональні центри судової комунікації. Прикладом слугуватимуть пілотні центри, які наразі діють в Одеській та Івано-Франківській областях для більш ефективного діалогу з громадами, поширення інформації про можливості захисту чи відновлення порушених прав через суд тощо. Наступне завдання — реформувати посаду прес-секретаря, запровадивши інститут прес-секретаря та судді спікера, а у разі потреби — прес-службу. Оскільки наразі в невеликих судах (де працює до 10 суддів) обов'язки прес-секретаря покладені на певного спеціаліста апарату суду, що є додатковим навантаженням і дозволяє йому ефективно виконувати комунікаційні завдання. Також планується створення Асоціації прес-секретарів судів для розвитку професії.
— Однак у ЗМІ судді поки що мало говорять. Чи не так?
— Так, сьогодні ефективно користуються відкритістю суду лише юридичні ЗМІ. У правовій пресі, на порталі «Судова влада України», є маса статей, інтерв'ю, коментарів, блогів суддів, найсвіжіші огляди судової практики, правові позиції Верховного Суду. Проте в загальнополітичних ЗМІ судові питання коментують переважно політологи, політики, члени громадських організацій, які іноді представляють інтереси певних учасників судового процесу. Нерідко інформація про судове рішення умисно спотворюється і подається з позиції однієї зі сторін спору, особливо коли мова йде про господарські та адміністративні спори.
Ми мали неприємний досвід у роботі з каналами «Інтер», «112», «24 канал», яких ми переконали отримати коментарі судді-спікера у певній справі, проте в ефір сюжети вийшли без цих коментарів, демонструючи позицію однієї зі сторін судового спору. Це якась загальна хвороба. ВРП навіть було змушене відмовити журналістам одного з найрейтинговіших телеканалів у коментарі через порушення балансу подачі інформації в телесюжеті. Ми пішли на такий крок, щоб звернути увагу на проблему поширення недостовірної інформації, подання незбалансованої інформації тощо.
Чи можна вважати дотриманим журналістський стандарт про баланс думок і позицій, коли у новині про судове рішення його коментує лише учасник цього процесу, який програв спір? Експертом може бути лише людина, яка не є зацікавленою особою. Чи може журналіст надавати оцінку судовому рішенню, оцінювати його законність або неупередженість? На мою думку, на це має право лише суд вищої інстанції та визначені законодавством інституції. Я вважаю, що є велика різниця у формулюванні «рішення суду громадськість вважає незаконним» і «громадська організація не згодна з судовим рішенням та оскаржуватиме його», «бандитів випустили під заставу» чи «до підозрюваних у розбої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внести заставу у розмірі…».
В минулому році суди оприлюднили понад 80 спростувань поширеної в ЗМІ недостовірної, неточної інформації. Сьогодні це колосальна проблема. Проте постійне реагування, виправлення інформації, відповіді, участь суддів у публічній дискусії сприяє формуванню нової правової культури в нашому суспільстві, надає можливість звертати увагу на важливість слова, щоб не допускати порушення незалежності суду, прав людини, принципів судочинства, правил судового процесу, вирізняти порушення презумпції невинуватості, маніпуляції з боку учасників судового процесу, викривати спроби підміни понять (наприклад, порівнювати застосування застави з уникненням відповідальності) чи ставити під сумнів авторитет суду заради власних інтересів тощо. На жаль, цим грішать і деякі адвокати, і прокурори, й інші учасники процесу. Тому ми закликаємо суддів-спікерів брати участь у публічних дискусіях і плануємо надалі нарощувати цю тенденцію.
— Чи має судова влада реальні важелі впливу на інформаційне поле країни?
— На жаль, ресурси судів, як і будь-якого державного органу, досить обмежені. Суди не мають телеканалів чи власних ЗМІ. Можливо, ви помітили, що навіть Закон «Про телебачення і радіомовлення» не містить представників системи правосуддя серед осіб, які мають можливість через комунальні чи державні ЗМІ безперешкодно поширювати власні повідомлення. Чи це виправдано? На мою думку, ні. Сьогодні суд перестає бути чимось сакральним. Це такий же державний сервіс, як і будь-який інший.
До того часу, як буде реалізовано мою давню мрію про надання кожному українцю базових юридичних навичок, поширення інформації про способи захисту прав людини та законних інтересів, успішні судові практики тощо — це спільне завдання ЗМІ, громадських інституцій, юристів та суду. Щоправда, цей дефіцит медіаресурсів судді компенсували виходом у соціальні мережі. Сьогодні лише у Facebook є майже 2 тис. акаунтів суддів. Таким чином ми ведемо пряму комунікацію із суспільством.
— А як же законодавче право на відповідь? Чи завжди ним можна скористатися?
— Право є, але обов'язком воно не закріплено. Закон «Про телебачення і радіомовлення» передбачає право на відповідь, надавши коментар чи власне тлумачення обставин справи, а також можливість звернутися за спростуванням до телеканалу протягом 14 днів, одночасно подавши інформацію про це до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Проте порушення телеканалом цієї норми не тягне за собою жодної відповідальності. Зазвичай виробниками програм є продакшн-компанії, а канали не несуть відповідальності за зміст цих передач. Комунікація ускладнюється, строки порушуються. Тож ми ініціювали початок співпраці з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, щоб привернути увагу до вирішення цієї проблеми, усунути порушення законодавства та прав громадян на достовірну інформацію, а також з метою відповідального ставлення всіх учасників інформаційних відносин до інформаційних прав громадян.
— Ця проблема характерна лише для України?
— Для нас стало несподіванкою, що проблему обговорюють не лише українські судді. Нещодавно ця тема обговорювалася на форумах Європейської мережі рад юстиції, в яких брали участь представники Вищої ради правосуддя. Окрім того, у висновку №21 «Запобігання корупції серед суддів», оприлюдненому в кінці минулого року, Консультативна рада європейських суддів звернула увагу, що деякі члени (із 47 держав-членів КРЄС) повідомляють, що сприйняття громадськістю корупції всередині судової системи певних країн значно перевищує фактичну кількість справ проти корумпованих суддів.
КРЄС вважає, що причини існування суттєвих розбіжностей між фактичною та уявною судовою корупцією полягають у непрозорості судової системи (зокрема, через об'єктивні обмеження в роботі суду), а також у неправильній поведінці інших професійних груп, спробах впливу прокурорів та адвокатів на громадську думку через ЗМІ. Хоча критика є частиною діалогу між трьома гілками влади та суспільством загалом, КРЄС зазначає, що політики, державні посадовці та ЗМІ (особливо у процесі розгляду справ та під час політичних кампаній) іноді застосовують спрощені, популістські або демагогічні аргументи та свідомо дезінформують громадськість, щоб піддати судову систему безвідповідальній критиці, порушити принцип презумпції невинуватості. Це створює атмосферу суспільної недовіри до судової системи та впливає на справедливість судового розгляду.
Приємно констатувати, що КРЄС вперше зауважила, що механізмом посилення прозорості у діяльності судової системи та довіри громадськості до судової влади є активна інформаційна політика суду (зокрема, надання загальної інформації про функціонування судової системи та інформування громадськості у тих випадках, коли існує підозра щодо корупції). Варто зауважити, що прозорість та довіра громадськості до судової влади — це не лише робота із ЗМІ та широкою громадськістю. КРЄС зазначає, що це також оцінка учасниками судового процесу. Суддя, який зрозуміло пояснює свої рішення та шлях, яким він дійшов висновку, як правило, породжує відчуття справедливого поводження навіть з боку сторони, яка в результаті програла справу. Порівняйте з вимогою чинного Кодексу суддівської етики України, яким судді прямо заборонено коментувати рішення, які він виніс. Це абсолютно нова тенденція, це нові важелі впливу, які найближчим часом мають посилити розвиток судових комунікацій в Україні.
Окрім того, КРЄС вважає життєво важливим для сприйняття прозорої, справедливої та неупередженої судової системи, щоб судді, приватні юристи та прокурори підтримували постійний діалог, враховуючи різну професійну позицію та роль, з повагою до принципу судової незалежності. Це вкрай важливо як для судової системи України, так і для судів інших країн.
Я підтримую висновок КРЄС стосовно того, що роль захисника конституційної позиції судової влади лежить не лише на суддях, але й на представниках виконавчої та законодавчої влади, громадянського суспільства, ЗМІ та ін. Громадська критика судової влади завжди повинна відповідати вимогам, викладеним у ч. 2 ст. 10 ЄКПЛ. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Однак здійснення цих свобод може підлягати формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом та є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для уникнення заворушень і злочинів, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації та прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації, а також для забезпечення авторитету і безсторонності суду.