Безпідставно скасувавши законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилково вважав, що державний виконавець правомірно виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з підстав відсутності квитанції про сплату авансового внеску.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.
Читайте також: "Люстрація може бути використана тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб’єкт люстрації, - ВС".
Так, районний суд задовольнив частково позов громадянина про визнання незаконними дій державного виконавця, який повернув виконавчий документ - ухвалу суду про накладення арешту на рухоме майно - як такий, що не оплачений авансовим внеском. Рішення було мотивовано тим, що суд, який направив для виконання ухвалу про накладення арешту на майно, звільнений від сплати авансового внеску за подання заяви про примусове виконання рішення.
Однак апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції в частині задоволення позову і постановив нову ухвалу в цій частині, якою у задоволенні скарги позивача відмовив. На думку апеляційного суду, дії державного виконавця відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження".
Як зазначаться, позивач звернувся до касаційного суду зі скаргою, яку мотивував тим, що саме суд як державний орган направив для виконання ухвалу про накладення арешту на рухоме майно, тому він звільнений від сплати авансового внеску за подання заяви про примусове виконання рішення. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу позивача задовольнив, про що зазначено у постанові від 5 вересня 2018 р. у справі №635/5151/17-ц (провадження №61-3271св18), з огляду на таке.
Апеляційний суд виходив із того, що до виконавчого документа не додана квитанція про сплату авансового внеску, при цьому не надано будь-яке підтвердження того, що позивач звільнений від сплати такого платежу відповідно до приписів ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження".
Натомість касаційний суд вказав, що відповідно до ст. 15 зазначеного Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична особа або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення.
Читайте також: "Постанова ВС щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню".
Авансовий внесок у виконавчому провадженні - це кошти, внесені стягувачем на окремий бюджетний рахунок, які використовуються виконавцем для організації та проведення виконавчих дій у спосіб та порядок, що встановлені Міністерством юстиції України. Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за виконання ухвали суду про накладення арешту на майно, постановленої за результатами розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, не сплачується як виконавчий збір, так і авансовий платіж.