21 травня 2024 року в Києві відбулася конференція «Судовий контроль. Процесуальна взаємодія суддів та приватних виконавців при примусовому виконанні рішень». Захід організувала Рада приватних виконавців м. Києва за підтримки Асоціації приватних виконавців України та Проєкту ЄС «Право-Justice».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У конференції взяли участь судді загальної юрисдикції судів м. Києва, Господарського суду м. Києва, Київського окружного адміністративного суду та приватні виконавці м. Києва та Київської області. У ході роботи заходу, серед іншого, обговорювалися такі питання:
- взаємодія в процесі судового контролю між суддями та виконавцями;
- умови «санкціонування» вчинення деяких процесуальних дій у виконавчому провадженні;
- розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавців.
На початку заходу з вітальним словом виступив голова Ради приватних виконавців міста Києва Михайло Корольов. Він наголосив на важливості зв’язків між місцевими суддями та приватними виконавцями, вказавши, що і в тих, і в інших виникають багато запитань щодо різних ситуацій.
Андрій Гайченко, заступник Міністра юстиції України з питань виконавчої служби, заявив, що мета наразі у «державників» і приватних виконавців спільна (хоча є багато конфліктних ситуацій) – налагодити саму систему, попри війну та різноманітні виклики в державі.
Проблемним питанням, за його словами, наразі є бронювання приватних виконавців, а також працівників Державної виконавчої служби: «Ми як міністерство вважаємо, що мобілізація приватних виконавців може поставити під ризик існування самої професії, враховуючи кількість приватних виконавців… Те саме стосується Державної виконавчої служби – так само ми маємо проблему. Я особисто звернувся до голови фракції Давида Арахамії з відповідним листом, а міністр звернувся до двох комітетів ВРУ».
Оксана Русецька, голова Асоціації приватних виконавців України, вказала, що робота в питанні бронювання приватних виконавців ведеться як із боку Асоціації, так і з боку міністерства: «Ми розуміємо, що дійсно потрібно захищати нашу країну та відстоювати її кордони, але саме приватні виконавці можуть бути більш корисними на відносно мирній території України. Тому ми працюватимемо в цьому напрямі».
Вона наголосила, що через те, що робота Верховної Ради наразі спрямована на захист України, будь-які ініціативи просуваються дуже повільно, але висловила надію, що за сприяння Проєкту ЄС «Право-Justice» та Міністерства юстиції України можна буде досягти певного результату в питанні бронювання.
Також на заході виступила Ірина Жаронкіна, старша національна експертка Проєкту ЄС «Право-Justice», керівниця компонента «Захист прав власності та виконання». Вона зазначила, що одним із найважливіших напрямів роботи Проєкту є вдосконалення системи виконання судових рішень, яка, за словами експертки, є невіддільною складовою євроінтеграційного процесу України.
Пані Жаронкіна вказала, що питання виконання стосується, зокрема, Плану для Ukraine Falicity, який передбачає фінансування України з боку Європейського Союзу. Як зазначали в Мінекономіки, План для Ukraine Facility включає 151 індикатор за 69 напрямками реформ, виконання яких заплановане на період до 2027 року. За виконання індикаторів Плану для Ukraine Facility у 2024 році Україна має отримати 16 млрд євро, у 2025 році – 12,5 млрд євро, у 2026 році – 7,25 млрд євро, 1,2 млрд євро у 2027 році, а також 1,32 млрд євро в січні 2028 року за виконання індикаторів 4 кв. 2027 року.
Експертка Проєкту також підкреслила важливість ролі суддів – у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт, який передбачає поширення інституту судового контролю в господарських і цивільній юрисдикціях: «На нашу думку, це гарний крок. Це є початком закладення тих заходів, які дозволять розв’язувати системні проблеми, пов’язані з невиконанням судових рішень».
Документи та боржники
На першій сесії заходу її учасники обговорили не лише проблемні питання оформлення виконавчих документів та ухвал про забезпечення позову з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження», а й ухилення боржника від виконання рішення через дії, що містять ознаки фраудаторності та фіктивності (фіктивний поділ майна подружжя, реєстрація дітей у нерухомому майні боржника з метою перешкоджання звернення стягнення, фіктивне банкрутство фізичних осіб (порівняння вимог законодавства в сфері банкрутства щодо захисту кредитора і недосконалості Закону України «Про виконавче провадження»).
Модераторами панелі були Марія Фесик, приватний виконавець, заступниця Голови Ради приватних виконавців міста Києва, та Назар Павлюк, приватний виконавець.
За словами пані Фесик, існує норма закону, яка визначає, які ознаки обов’язково мають бути у виконавчому документі, однак фактично тут є багато моментів для оскарження дії виконавця в моменті – наприклад, коли виконавець приймає документ на виконання, а документ не відповідає вимогам, що встановлені законом.
Вона також зазначила, що приватні виконавці мають дещо більше (зважаючи на практику) часу, щоб спілкуватися зі своїми стягувачами в процесі судових позовів: «Звичайно, певною мірою ми виконуємо роль консультантів. Розуміємо, що наразі ситуація (зокрема, в Києві) є складною з часовими рамками, в межах яких розглядаються судові процеси. Ми розуміємо на нашій практиці, що в цих моментах у боржника є велика кількість можливостей відчужити майно, яке належить їм на праві приватної власності».
Пан Павлюк розповів про проблематику оформлення виконавчих документів (зокрема, ухвал про забезпечення позову), навівши типові недоліки в цьому питанні:
- не зазначено найменування сторін (стягувач, боржник) / не зазначено відомості про сторони;
- відсутність гербової печатки;
- відсутність інформації про набрання законної сили.
Судді, що були присутні на панелі, вказали, що в питанні відсутності гербової печатки це може бути звичайною неуважністю працівника апарату суду, який посвідчує документ, тобто людським фактором (гербова печатка має бути, оскільки суд постановлює ухвалу). Водночас це питання стосується не лише канцелярії суду, а й самого стягувача, оскільки є ухвала, яка отримана для ознайомлення, де не передбачена постановка гербової печатки, а окремо ще є ухвала, яка отримується для пред’явлення для виконання.
Подання виконавців
Друга сесія заходу, яку також модерували Марія Фесик і Назар Павлюк, стосувалася обговорення питання процесу та розгляду подань виконавців про розшук та привід боржника (керівника юридичної особи, яка є боржником) у виконавчому провадженні.
Пані Фесик вказала, що виконання на сьогодні не є простою процедурою, а приватні виконавці вживають якомога більше дій, щоб привернути увагу боржника про те, що по ньому відкрите виконавче провадження: «Поза можливостями якогось ведення стягнення на майно у виконавця наразі процедурно передбачено ще дуже багато інструментів. Насправді дуже часто ми спостерігаємо останнім часом, що наші колеги намагаються використовувати всі інструменти ефективної взаємодії».
Людмила Лановенко, приватний виконавець, розповіла, що, якщо говорити про відношення керівників-боржників юридичних осіб, існує прогалина в законі – у відношенні цих керівників процедура по примусовому розшуку не передбачена ні ЦПК, ні ГПК України. На її думку, керівники мають нести відповідальність за дії, якщо, наприклад, довели своїми діями до того, що підприємство є боржником і не виконує свої зобов’язання. Тому, зазначила приватний виконавець, персональна відповідальність керівника-боржника юридичної особи має бути.
Банкрутство
Третя панель стосувалася наслідків відкриття провадження у справі про банкрутство під час перебування арештованого майна боржника на стадії реалізації у виконавчому провадженні, а також звернення стягнення на дебіторську заборгованість боржника або на майно, яке перебуває в третіх осіб.
Зокрема, учасники розповіли, що порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, визначено ст. 336 ГПК України, ст. 440 ЦПК України, ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас механізм забезпечення виконання ухвали суду щодо звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, передбачений лише для випадку, коли подача заяви здійснюється стягувачем за виконавчим провадженням, а не державним/приватним виконавцем.
Крім цього, як зазначалося, формулювання норм частин 5-6 ст. 366 ГПК України та ст. 440 ЦПК України фактично позбавляє виконавця можливості забезпечити виконання ухвали суду за результатами розгляду заяв виконавця.
Як повідомили учасники панелі, проблематикою тут є те, коли суди загальної юрисдикції часто порушують строки розгляду заяв про звернення стягнення (а треті особи домовляються з боржником і зараховують кошти на новий рахунок боржника, який не перебуває під арештом). Водночас проблемою є те, коли у приватного виконавця відсутня можливість отримання в податкових органів інформації про рахунки третьої особи (хоча податкові органи наполягають, що таку інформацію можна отримати через АСВП).
Читайте також: «Реформа наполовину. Якою має стати система примусового виконання рішень в Україні».
Питання оскарження
Четверта сесія заходу стосувалася оскарження постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди та постанов про стягнення витрат виконавчого провадження.
Ян Маляр, приватний виконавець, член Ради приватних виконавців м.Києва, вказав, що станом на зараз суд розділив питання винагороди на виконавчий збір та основну винагороду, сказавши, що остання дається за проведену роботу.
«Винагорода полягає в 10% його роботи за стягнення суми. Тут основне запитання: як визначити обсяг виконаної роботи? Тобто до суду боржник може прийти лише тоді, коли з нього будуть стягувати зайві кошти винагороди, тобто він не погоджується з тим обсягом роботи, про який фактично заявляє приватний виконавець», – сказав він.
Приватний виконавець Андрій Авторгов зазначив, що основна винагорода фактично є санкцією за невиконання судового рішення. За його словами, різниця полягає в тому, що виконавчий збір стягується до державного бюджету, а основна винагорода приватного виконавця є формою фінансування його діяльності.
Він також вказав, що існує цікавий момент: за утримання Державної виконавчої служби кожен платник податків сплачує певну суму коштів, хоча ніколи в житті міг і не бути ні стягувачем, ні боржником у виконавчому провадженні.