Вже 15 років тривають судові суперечки між найбільшими фармацевтичними компаніями України – АТ «Фармак» та ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця». Справа має всі шанси тривати і 16-й рік: хто б не програв, він з великою вірогідністю апелюватиме до суду вищої інстанції. Чому ностальгічні м’ятні краплі перейшли з області фармацевтики в область юриспруденції?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Два «Корвалоли»
«Корвалол» з’явився у Радянському Союзі в 1959 році як аналог німецького препарату «Валокордин». Правовласником «Валокордину», який виробляється й досі, є німецька компанія Krewel Meuselbach. Радянська правова система не закріплювала бренди за певними виробниками – «Корвалол» був народною власністю.
Але Союз розпався, і в 1993 році «Фармак» зареєстрував знак «Корвалол» вже за українським законодавством. «Дарниця» почала виробництво аналогічного препарату в середині 2000-х. Судові суперечки між конкурентами стартували в 2004 році. Ініціював справу «Фармак», який вважав себе винахідником «Корвалолу». Офіційна позиція компанії: седативний препарат розробили фармацевти київського заводу ім. Ломоносова, правонаступником якого є саме «Фармак».
В 2011 році «Фармак» остаточно програв суди усіх інстанцій, і «Дарниця» продовжила випуск препарату «Корвалол-Дарниця». Але у 2017 році «Фармак» вирішив поновити судову суперечку, змінивши предмет позову зі знаку «Корвалол» на знак «Корвалол Corvalolum». Адвокати «Дарниці» стверджують, що при цьому «Фармак» надав суду матеріали, які були на 80% скопійовані зі справи по знаку «Корвалол». Суд чомусь не звернув на це увагу.
Влітку 2017 року Апеляційна палата Міністерства економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ) визнала позначення «Корвалол Corvalolum» добре відомим по відношенню до «Фармак». У 2018 році Київський апеляційний господарський суд за апеляційною скаргою «Дарниці» скасував це рішення. 25 червня 2019 року Велика палата Верховного суду, в свою чергу, направила справу на повторний розгляд до суду першої інстанції.
В якості аргументу судді Верховного суду використали незначну формальність. На їх думку, відповідачем по справі мало бути не МЕРТ, а «Фармак», який в даному процесі виступав третьою особою. Сторона «Дарниці» вважає, що статус третьої особи жодним чином не обмежував «Фармак» в правах. З 28 серпня справу розглядає Господарський суд міста Києва.
Що не сходиться
Не треба бути досвiдченим юристом, щоб побачити очевидні нестиковки у цій справі. «Фармак» офіційно стверджує наступне: «Перша партія лікарського засобу «Корвалол» була вироблена на підставі наказу заводу ім. М.В. Ломоносова від 15.10.1960. З тих пір завод ім. М. В. Ломоносова був єдиним виробником препарату «Корвалол» на території колишнього СРСР». Але запит в архіви показав, що реєстраційні посвідчення на «Корвалол» мали 70 фармацевтичних підприємств в різних регіонах Радянського Союзу.
«З 1991 року «Фармак» – єдиний виробник «Корвалолу» на пострадянському просторі», - це також офіційне твердження компанії. Але простий пошук по онлайн-аптеках показує, що в одній лише Росії препарат під назвою «Корвалол» виробляють близько десятка компаній.
В переліку країн, де «Фармак» начебто захистив торгову марку «Корвалол», Росії немає. Але є Білорусь, де «Корвалол» виробляють дві місцевих фармкомпанії – РУП «Белмедпрепарати» та ТОВ «Фармтехнологія». Проти них «Фармак» не подає позови, як і проти узбецького ТОВ «Нео-гален-фарм».
Під час розгляду справи у Господарському суді міста Києва «Фармак» надав до розгляду дуже дивні «докази» – соціологічні дослідження щодо знаку «Корвалол Corvalolum», проведені в серпні 2019 року. Це при тому, що предметом справи є рішення Апеляційної палати МЕРТ, винесене в 2017 році. На нього ніяк не могли вплинути результати дослідження, проведеного на два роки пізніше. Це все одно що поставити дорожній знак «проїзд заборонено» і врахувати його у справі про ДТП, що відбулася за два роки до встановлення знаку.
Крім того, знак «Корвалол-Дарниця» має достатню розрізняльну властивість, щоб не ввести в оману споживача і не дати йому сплутати продукцію двох компаній. Та й сам елемент «Дарниця» чітко вказує на конкретного виробника, тому цей знак і «Корвалол Corvalolum» не є схожими до степені змішування.
Упаковки препаратів двох конкурентів також не схожі між собою. Тому не варто порівнювати кейси «Корвалола» і «Цитрамона». Нагадаємо, «Дарниця» у цьому році виграла позов у харківської компанії «Здоров’я» і домоглася відкликання держреєстрації препарату «Цитрамон-Здоров’я». Але претензія полягала не в самому бренді «Цитрамон», а в схожості дизайну упаковки: коробка харківського препарату майже повністю копіювала дизайн пакування препарату «Цитрамон-Дарниця».
Так само не може слугувати прецедентом і відкликання держреєстрації препарату «Корвалол-Здоров’я», якого домігся у цьому році «Фармак». Предметом справи в даному випадку є знак «Корвалол», а судовий позов щодо цієї торгової марки «Дарниця» вже виграла, і поновити його неможливо.
Власність, якої немає
Чому ж судді не враховують очевидні докази, затягуючи справу на 16-й рік? Юристи називають три основні причини.
По-перше, держава Україна так і не визначилася зі своєю політикою щодо радянських брендів. З юридичної точки зору це – специфічний випадок, який не завжди можна вирішити інструментами сучасної правової системи. Питанням варто було б зайнятися ще на ранньому етапі незалежності, але не пізно й зараз. Ностальгічні торгові марки нікуди не «декомунізуються», шоколад «Чайка» і пиво «Жигулівське» споживають навіть ті українці, які не застали Радянський Союз. МЕРТ має висловити свою думку з цього приводу, або навіть ініціювати відповідні законопроекти.
З першою причини витікає друга. Не маючи за собою державної позиції, суддям доводиться приймати рішення на свій страх і ризик. При цьому відповідальність є великою, адже судяться не просто господарюючі суб’єкті, а два гіганти фармацевтичної індустрії, відомі чи не кожному українцю. На чий би бік не став суддя – його неодмінно звинуватять в лобізмі та упередженості. Тому люди в мантіях і не квапляться з остаточним вердиктом.
Але головна причина – в некомпетентності. Правоохоронні органи не сприймають подібні кейси як злочин – мовляв, це ж не пограбування і не вбивство. В Україні досі відсутній спеціалізований суд з питань інтелектуальної власності. Звичайний районний суддя за один день слухає справи про розлучення, ДТП та торгові марки. Це все одно що примусити автослюсаря зранку ремонтувати двигун машини, а ввечері робити операцію на серці.
Спеціалізований суд передбачений судовою реформою – і його створення не варто відкладати. Якщо гіпотетичну справу за право власності на цукерки «Ромашка» розглядатимуть фахові судді, вона триватиме 15 днів, а не 15 років.
Горілка з пивом
У своєму намірі привласнити радянський бренд «Фармак» не був єдиним на пострадянському просторі. Декілька судових кейсів мали місце в Росії – і усі вони завершилися не на користь приватних монополістів.
Якщо «Корвалол» виробляли 70 фармацевтичних підприємств СРСР, то пиво «Жигулівське» – біля 200 пивзаводів. Втім, це не завадило ВАТ «Жигулівське пиво» з Самари у 1992 році зареєструвати відповідний товарний знак. Але Союз російських виробників пивобезалкогольної продукції оскаржив реєстрацію і виграв. З 2001 року «Жигулівське» знову стало всенародним надбанням.
Така ж ситуація мала місце з плавленими сирками «Янтар» та «Дружба». У 2001 році бренди привласнило московське підприємство «Карат». Інші виробники молочної продукції не змогли побороти його в судах і звернулися до державного гіганта – федерального казенного підприємства «Союзплодоімпорт», який веде свою історію ще з радянських часів. Спрацювало: в 2007 році сиркову монополію «Карата» було скасовано.
А ось горілкою Stolichnaya тому ж «Союзплодоімпорту» довелося займатися довгі 15 років. На відміну від «Корвалола», цей радянський бренд популярний у багатьох країнах світу, тому судові процеси вийшли далеко за межі Росії. У вирі 90-х правовласник бренду кілька разів змінював форму власності і в решті решт продав «Столичну». Фірма-покупець належала підприємцю Юрію Шефлеру, причому її назва лише на одну літеру відрізнялася від назви продавця – «Союзплодімпорт».
В 2002 році уряд РФ визнав угоду незаконною і передав бренд Stolichnaya федеральному казенному підприємству. Але до того часу Шефлер вже встиг продати права на торгову марку фірмам з двох десятків країн. В кожному випадку «Союзплодоіморту» довелося судитися окремо. В 2015 році державна компанія виграла процес в Нідерландах, а рік тому підтвердила своє право на бренд в Австрії.