Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановлених законом, а також за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши адміністративну справу №874/4/17 за позовом державної адміністрації до фізичної особи за участю третьої особи на стороні позивача про примусове відчуження частини земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності.
Колегія суддів зробила висновок про те, що позивач не довів наявності суспільної необхідності відчуження земельної ділянки відповідача, а також що непорушне право приватної власності відповідача має зазнавати обмеження.
Коментарі
Анастасія Доброчинська, старший партнер ЮК PRAVO GARANT
«Наближається весна. Не тільки за календарем, але й в судовій практиці. Постанову ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.02.2019 р. у справі №874/4/17 про примусове відчуження частини земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, якою було відмовлено у задоволенні позову, сміливо можна назвати судово-правовою відлигою у спорах цієї категорії.
Досі у переважній більшості справ правова позиція касаційної інстанції була на боці позивача (постанова ВС від 20.11.2018 р. у справі №873/2/18, постанова ВС від 19.06.2018 р. у справі №872/2а-4/17 тощо).
Право приватної власності є непорушним і може зазнавати обмеження лише у виняткових випадках, які повинні бути чітко регламентовані з метою дотримання принципу правої визначеності та уникнення ризиків неправильного визначення, зокрема, ступеню мотивів суспільної необхідності. При цьому попередньо відшкодовується повна вартість майна, що вилучається.
Проте аналіз наявної судової практики демонструє, що власники земельних ділянок зазвичай були змушені відчужувати майно без компенсації його реальної ринкової вартості, тобто фактично нести «індивідуальний та надмірний тягар», що є порушенням принципу пропорційності.
У справі №874/4/17 оцінка земельної ділянки становила лише 30 200 грн, що визнано судом порушенням справедливого балансу. При цьому підставою для відмови у задоволенні позову зазначається недоведеність мотивів суспільної необхідності, оскільки розташування на земельній ділянці корисних копалин загальнодержавного значення ще не свідчить про наявність таких мотивів. Суд врахував комерційний характер ініціативи відчуження, а також те, що підприємство, яке сьогодні користується земельною ділянкою, є одним з основних утворювачів бюджету цієї місцевості. Зазначеним висновком ВС засвідчив належну протекцію приватної особи у відносинах із суб'єктами владних повноважень.
Для утвердження України як правової держави втручання органів влади у права осіб має підлягати дієвому контролю. Найефективнішим у цьому випадку є судовий контроль, оскільки суд — це остання інстанція, покликана гарантувати незалежність, справедливість та неупередженість вирішення спору.
Визнаючи людину, її права та свободи найвищими цінностями, суд забезпечує відновлення порушених прав та сприяє дотриманню принципу верховенства права, в тому числі органами державної влади. Водночас така позитивна судова практика забезпечує демократичний режим адміністративно-правових відносин, в якому непорушність конституційних прав та свобод людини й громадянина існує не лише в букві закону, але й «де-факто»».
Василь Рущак, юрист ЮФ «ТОТУМ»
«З позиції справедливого балансу, на мою думку, у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №874/4/17 суд прийняв обґрунтоване та справедливе рішення, що в цьому випадку переважають саме індивідуальні основоположні права особи над загальним інтересом.
Оперуючи такими поняттями як інтерес суспільства, принцип пропорційності, принцип правової визначеності та законності, справедливий баланс, ВС зробив висновок про те, що позивач не довів наявності суспільної необхідності відчуження земельної ділянки відповідача, а також що непорушне право приватної власності відповідача в цьому випадку має зазнавати обмеження. Задоволення заявленого позову за фактичних обставин справи призведе до втручання в мирне володіння майном відповідача не відповідно до «умов, передбачених законом», тобто спричинить свавільне позбавлення його права на майно.
Суд дійшов висновку, що розташування на земельній ділянці корисних копалин загальнодержавного значення не свідчить про наявність такого інтересу, а за умови, коли ініціатором викупу (відчуження) земельної ділянки виступає приватне підприємство, яке здійснює господарську діяльність, пов'язану з видобуванням корисних копалин для забезпечення власних комерційних інтересів, це свідчить, передусім, про комерційний характер такої ініціативи.
Проте існує протилежна практика ВС. У справі №873/2/18 за аналогічних обставин ВС дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції, задовольнив позов та визнав наявність суспільної необхідності у примусовому викупі земельної ділянки. РДА у вказаній справі звернулася до суду з метою примусового відчуження у державну власність з мотивів суспільної необхідності земельної ділянки, що належить на праві приватної власності фізичній особі, під розміщення об'єктів, пов'язаних з видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення — кар'єру ПАТ з видобування вогнетривких та тугоплавких глин Октябрського родовища.
20.10.2018 р. ВС дійшов протилежного висновку (на відміну від справи №874/4/17), що суспільний інтерес у цьому випадку переважає над індивідуальними основоположними правами особи. Посилаючись на п. 23 Рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України», ВС не погодився із судом апеляційної інстанції, який зазначив, що головною метою примусового відчуження земельної ділянки є передача її суб'єкту господарювання для здійснення ним статутної діяльності, оскільки суд апеляційної інстанції не надав значення доводам ПАТ, що видобування вогнетривкої глини відбувається для задоволення національних потреб та продажу її закордонним споживачам.
Отже, практика ВС у цих правовідносинах не є сталою. В різних справах суди можуть приймати відмінні рішення, посилаючись на вищевказані постанови ВС».