Популярні матеріали

05 вересня 2017, 10:42

Забезпечення позову в цивільному та господарському процесі як спосіб зловживання правом

Віктор Мороз
Віктор Мороз керуючий партнер АО «Suprema Lex»

З метою охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача в цивільному та господарському процесі, а також для забезпечення гарантій реального виконання позитивно прийнятого рішення, законодавець ввів до процесуального законодавства інститут забезпечення позову.

Дійсно, існує практика несумлінних дій відповідачів, які за час розгляду справи, зловживаючи своїми правами, можуть приховати майно, продати, знищити чи знецінити його, внаслідок чого судовий захист прав та законних інтересів позивача може виявитися неефективним, а прийняте на користь позивача рішення суду може залишитися без виконання.

Саме тому, за наявності обґрунтованого припущення заявника (позивача), що невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, законодавець дозволяє суду забезпечити позов такими шляхами:

  • накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві та знаходяться у нього або в інших осіб;
  • заборона вчиняти певні дії;
  • встановлення обов’язку вчинити певні дії;
  • заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
  • зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту;
  • зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
  • передача речей, які є предметом спору, на зберігання іншим особам;
  • встановлення обов'язку вчинити дії щодо унеможливлення доступу користувачів мережі Інтернет до об'єктів права інтелектуальної власності, правомірність використання (розміщення) яких у мережі Інтернет є предметом спору.

При цьому законодавець та судова практика вимагають, щоб припущення заявника щодо необхідності забезпечення позову було саме обґрунтованим, тобто підтверджувалося певними доказами.

Однак достатньо поширеною є практика, коли забезпечення позову в цивільному та господарському процесі використовується з метою неправомірних дій з незаконного заволодіння майном (фактично, рейдерства).

Законодавець вважає зловживання правом неприпустимим, а судова практика, зокрема Пленум Верховного Суду України у постанові №9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», звертає увагу на те, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

З метою мінімізації можливих зловживань із забезпеченням позову, слід пам’ятати кілька простих правил, визначених процесуальним законодавством:

  • По-перше, суду має бути надане підтвердження існування реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
  • По-друге, забезпечення позову має бути обґрунтованим, тобто заявник повинен обґрунтувати, чому невжиття заходів забезпечення може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду та як саме.
  • По-третє, вид забезпечення позову повинен бути відповідати позовним вимогам та їхньому обсягу.

При цьому вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність та зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а ще й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Зокрема, суд не повинен вживати такі заходи забезпечення позову, які пов'язані з втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (забороняти скликати загальні збори товариства; складати список акціонерів, що мають право на участь у них; надавати реєстр акціонерів та приміщення для проведення зборів; підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо).

У справах про захист трудових чи корпоративних прав не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звільнення позивача з роботи та зобов'язання відповідача й інших осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудових обов'язків, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.

Недотримання судом при забезпеченні позову таких нескладних правил дозволяє ініціювати скасування заходів забезпечення позову або їх заміни на інші з метою унеможливлення позивачем зловживання правом. Щоправда, слід враховувати, що ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження, на відміну від ухвали про скасування цього забезпечення, не зупиняє виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. До того ж ухвали про відмову у забезпеченні позову оскарженню не підлягають, що також може бути підставою для зловживань з боку позивача.

Отже, хоча аспекти забезпечення позову загалом врегульовані як у цивільному, так і в господарському процесі, проте існують певні прогалини, що допускають зловживання заявником (позивачем) його правами. Сподіваємося, що вони будуть усунуті шляхом формування відповідної судової практики та реалізації законодавчої ініціативи.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати