16 лютого 2015, 12:34

Якщо звернути увагу на запропоновану реформу органів ДВС, то, по суті, фактично нічого не змінюється

Опубліковано в №7(453)

Андрій Авторгов
Андрій Авторгов приватний виконавець, к.ю.н.

Після розпаду СРСР колишні республіки отримали у спадок систему виконання судових рішень радянського зразка.

Не стала виключенням і Україна в якій інститутом примусового виконання судових рішень до 1999 р. опікувалася судова система. Судові виконавці працювали при судах та були закріплені за суддею, який ухвалював рішення.

У 1998 р. було ухвалено Закон України "Про державну виконавчу службу". Через рік на його виконання у складі Мін̓ юсту було утворено Державну виконавчу службу (ДВС), на яку було покладено примусове виконання рішень судів та позасудових органів.

Увесь цей час держава мало переймалась вдосконаленням процедурного законодавства, яким регламентується виконання судових рішень, натомість ходила по колу, проводячи недолугі реформи органів примусового виконання.

Так Постановою КМУ "Про утворення урядового органу державного управління у складі Міністерства юстиції" від 23.04.2005 №320, у складі Мін̓юсту на базі органів державної виконавчої служби було утворено Департамент державної виконавчої служби як урядовий орган державного управління.

У такому статусі Департамент ДВС проіснував недовго, оскільки на підставі ухваленого наприкінці 2006 р. парламентом Закону України «Про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" щодо реформування органів державної виконавчої служби», вже у 2007 р. він знову став департаментом у складі Мін̓юсту України.
Надалі Указом Президента України від 06.04.2011 №385/2011 «Про затвердження Положення про Державну виконавчу службу України», останній було надано статус центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Мін̓юст України.

Досить показовим є те, що Положення про Державну виконавчу службу України, затверджене президентським указом, повністю суперечило Закону України «Про державну виконавчу службу»  щодо визначення статусу ДВС та системи органів, що належать до її складу, проте це не заважало її діяльності аж до ухвалення недавнього рішення про ліквідацію ДВС як центрального органу.

Звичайно, Державна виконавча служба в її сприйнятті як органу, на який покладено виконання рішень судів та інших органів, не припиняє свого існування, а лише посідає своє визначене законом місце як Департамент державної виконавчої служби Мін̓юсту України.

Що ми маємо у сухому залишку? Виснажений псевдореформами орган примусового виконання, «візитною карткою» якого є вкрай низьке матеріально-технічне забезпечення, велике навантаження, корупція, та практично нульова мотивація його співробітників до виконання своїх обов’язків.

Зарадити цьому держава на сьогодні не в змозі - військові дії на сході формують бюджет економії, а не розвитку.

Чи збільшиться відсоток виконаних судових рішень у результаті ліквідації ДВС як урядового органу? Звичайно, ні.

Якщо звернутись до європейського досвіду, то можна констатувати, що в багатьох державах Європи виконання судових рішень покладено на приватних осіб.

Приватні судові виконавці також свого часу повністю замінили судових виконавців у країнах Балтії - Латвії, Литві, Естонії.

Крім того, є цілий ряд країн, де є змішана система примусового виконання, де поряд із державними виконавцями діють і приватні.

Також декілька років тому змішана система виконання судових рішень,  була запроваджена у пострадянських країнах - Грузії та Казахстані.

Перші підсумки роботи приватних виконавців у цих країнах показали, що вони працюють набагато ефективніше, ніж їхні «державні» колеги.

Жодна з пострадянських держав, яка впровадила «приватну» систему виконання судових рішень - повну або змішану, до старої системи не повернулась.

З огляду на досвід таких реформ в європейських і пострадянських країнах, можна прогнозувати такі позитивні наслідки запровадження в Україні інституту приватних виконавців:

1. Зменшення навантаження на державних виконавців, та конкуренція між приватними виконавцями за клієнта-стягувача, що підвищить ефективність виконання загалом.

2. Скорочення строків здійснення виконавчого провадження та збільшення показників реального виконання через матеріальну зацікавленість приватного виконавця у якнайоперативнішому здійсненні всіх виконавчих дій.

3. Викорінення традиційної корупційної складової у системі виконання. Приватний виконавець не буде зацікавлений занижувати вартість реалізації заарештованого майна, оскільки розмір його винагороди залежатиме від суми фактично стягнутих коштів.

4. Економія бюджетних коштів, скорочення апарату державних службовців.

Стягувачі, які не сприймуть приватних виконавців, як це спочатку було у приватному нотаріаті, зможуть користуватися старою зрозумілою системою. Вона також надає захист існуючим працівникам Державної виконавчої служби.

Слід зазначити, що термін «приватний», як справедливо вказують науковці, є досить умовним, оскільки виконавець судових рішень отримує повноваження від імені держави, працює у межах встановлених законом процедур, система оплати також визначається державою, а тому «приватний» елемент цієї діяльності виражений тільки у способі фінансування та окремих елементах професії.

Звичайно, можна залишити все як є, або провести чергову реформу та утворити «Міністерство державного виконання», проте, як показує 16-річний досвід реформування ДВС, до жодних позитивних зрушень це не призводить.Особисто я бачу вихід у законодавчому запровадженні інституту «змішаної» форми виконання – державною виконавчою службою та приватними виконавцями, та сподіваюсь, що напрацьований законопроект щодо цього, буде внесено у парламент найближчим часом.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати