Популярні матеріали

10 липня 2018, 11:50

Як підтверджуються витрати на юрпослуги

Євгеній Сокур
Євгеній Сокур «TaxLink, платформа податкових знань» юрист-аналітик

Нещодавно Верховний Суд (постанова від 10.05.2018 р. у справі №820/1763/16) розглянув питання щодо належного підтвердження витрат на отримання юридичних послуг. Основна проблема стосувалася того, наскільки детально мають бути описані послуги в первинних документах, щоб сформувати витрати платника.

Контролюючий орган провів планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця щодо правильності сплати податків та зборів, ЄСВ, а також стосовно дотримання трудового законодавства, яка закінчилась для платника донарахуванням з податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.

Податківці виявили, що платник оплатив іншому підприємцю за надання юридичних послуг, включив цю інформацію до Книги обліку доходів і витрат та відніс сплачену суму до складу валових витрат. Віднесення плати за послуги відбувалося на підставі первинних документів. При цьому первинні документи (акти приймання виконаних робіт) містили лише найменування послуг «юридичні послуги», але без деталізації змісту.

«Де ж судові ухвали й рішення суду, що підтверджують понесені витрати та їх використання у господарській діяльності?», – запитали податківці, засумнівавшись у реальності та здійснивши донарахування. Платник їм пояснював, що результатом виконаних за договорами робіт є отримані ним письмові та усні консультації, складені проекти господарських договорів, аналітичні дані щодо дотримання підприємцем норм чинного законодавства з питань торговельно-закупівельної та інших аспектів фінансово-господарської діяльності підприємця.

Платник звернувся до суду, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення та вимога про сплату недоїмки були скасовані. Суди виходили з того, що платник мав право на вирахування із суми доходу до оподаткування документально підтверджених витрат, необхідних для провадження господарської діяльності (зокрема, витрат на оплату придбаних послуг на підставі договорів цивільно-правового характеру), оскільки реальність господарських операцій, проведених платником з контрагентом, підтверджується первинними документами.

Однак податкова подала касаційну скаргу, аргументуючи тим, що в актах здачі-приймання послуг, наданих платником, відсутні дані щодо обсягу та змісту господарських операцій, а тому такі акти складені всупереч вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Платник не надав перелік здійснених консультацій, доказів використання наданих послуг у господарській діяльності (судових ухвал, рішень суду, що підтверджують понесені витрати) та отримання позитивного економічного ефекту від укладання договорів.

Верховний Суд, передусім, взяв до уваги обставини, встановлені судами попередніх інстанцій: наявність укладених договорів на надання консультаційних послуг між платником та його контрагентом, актів надання послуг та квитанцій, якими підтверджується фактичне надання послуг. Так, щоквартально чи в міру виконання складалися описи переданих проектів господарських договорів, письмові консультації, огляди законодавства та рекомендації щодо застосування норм чинного законодавства платником у його господарській діяльності.

Проаналізувавши норми законодавства, а саме п. 177.2, 177.4, 137.1, 138.1, 138.4 Податкового кодексу України (в редакції до внесення змін у розд. ІІІ «Податок на прибуток підприємств» у 2015 р.), Верховний Суд зазначив, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на врахування понесених витрат у податковому обліку настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/ послуг з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Що стосується міри деталізації опису господарської операції у первинному документі, то суд касаційної інстанції вказав, що вона законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати були фактично понесені. При цьому, виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг із зазначенням фактично поставленої послуги за напрямком, вказаним у договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. Відсутність максимальної деталізації виду наданих послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та свідчить про відсутність виконаних господарських операцій. Спірні послуги фактично були спрямовані на забезпечення підприємницької діяльності платника, що обумовило господарський характер таких послуг.

В результаті у задоволенні касаційної скарги контролюючого органу було відмовлено, а рішення судів першої та апеляційної інстанції, ухвалені на користь платника, були залишені чинними.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати