Однією з давніх суперечностей, закладених у цивільне законодавство, було питання про те, чи є виділ однією з форм реорганізації юридичної особи. Власне, у ч. 1 ст. 104 ЦК визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як бачимо, слова «виділ» у тексті статті немає, що дало підстави для тлумачення цієї статті ЦК у контексті відсутності такої форми реорганізації юридичної особи, як виділ, попри те, що багато спеціальних законів визначають виділ як реорганізацію, зокрема КЗпП, Податковий кодекс, профільне законодавство у сфері надання страхових послуг.
У цьому непростому питанні крапку поставлено Великою Палатою Верховного Суду, яка сформувала висновок по зазначеній виключній правовій проблемі у справі №918/119/21.
Водночас обставини розгляду є вкрай примітними, зокрема, окрему думку з різних питань висловили аж вісім суддів Великої Палати.
Історія нормативного регулювання
До 2023 року норми закону застосовувалися з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду в Постанові від 26 червня 2019 року у справі №905/1956/15 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 11 грудня 2019 року у справі №904/2251/18, від 15 січня 2020 року у справі №904/11903/16 та від 21 січня 2020 року у справі №904/8538/16.
Суди визначили, що реорганізація з огляду на закон передбачає перехід прав і обов’язків реорганізованої особи до правонаступників, не приводить до припинення зобов’язання і не є підставою для розірвання договору. Водночас виділ, який є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (ст. 109 ЦК), не визнається законодавцем видом реорганізації. На противагу реорганізації (коли припиняється юридична особа – сторона договору, а замість неї стороною договору в силу закону стає її правонаступник) у випадку виділу законом не передбачено збереження дії договору та переходу прав і обов’язків за договором до особи, яка створюється в результаті виділу.
Такий підхід пояснюється тим, що особа (сторона договору), з якої виділено нову особу (осіб), продовжує існувати та не припиняється як юридична особа. Норми ЦК, що регулюють процедуру виділу, не передбачають правонаступництво, проте перехід прав та обов’язків до новостворюваної особи (осіб) визначається розподільчим балансом, що є актом юридичної особи, з якої виділяється нова особа.
У спірних правовідносинах орендар прийняв рішення саме про виділення із сільськогосподарського виробничого кооперативу товариства з обмеженою відповідальністю, що має наслідком одночасне збереження правосуб’єктності кооперативу та утворення нової юридичної особи — товариства. Отже, універсального правонаступництва не відбулося, а перехід прав та обов’язків до новоствореної юридичної особи відбувся саме за розподільчим балансом. У цій справі специфікою було те, що, окрім ч. 1 ст. 109 ЦК, правовідносини щодо функціонування кооперативів регулюються Законом №1087-IV, який є спеціальним і конкретизує положення ЦК, а саме ст. 28 цього Закону відносить виділ до форм реорганізації кооперативу.
Щодо правової природи виділу
Згідно із ч. 1 ст. 104 ЦК юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників.
Визначено форми припинення юридичної особи — ліквідація та реорганізація, а також конкретизовано види реорганізації, внаслідок яких юридична особа припиняється — злиття, приєднання, поділ, перетворення.
Друге ж речення вказує на характерну ознаку реорганізації, яка притаманна всім її видам, а саме: перехід майна, прав та обов’язків реорганізованої юридичної особи до її правонаступників.
Отже, норма ст. 104 ЦК не встановлює вичерпного переліку видів реорганізації юридичної особи, а визначає ті її види, внаслідок яких юридична особа припиняється. На це вказує й сам заголовок ст. 104 ЦК «Припинення юридичної особи».
На користь такого висновку свідчить також та обставина, що нормами інших нормативно-правових актів виділ (виділення) визначається як різновид реорганізації юридичної особи поряд зі злиттям, приєднанням, поділом, перетворенням. Принагідно слід зазначити, що це стосується як нормативно-правових актів, які прийняті раніше ЦК, наприклад, Кодекс законів про працю України (ч. 6 ст. 36), Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року №2121-ІІІ (ст. 2), так і тих, які прийняті пізніше ЦК, зокрема, Податковий кодекс України (затверджено Законом України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, підп. 98.1.4 п. 98.1 ст. 98), Закон України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року №1556-VIІ (ч. 7 ст. 24), Закон України «Про безпечність та гігієну кормів» від 21 грудня 2017 року №2264-VIІІ (ч. 17 ст. 14), Закон України «Про оренду державного і комунального майна» від 3 жовтня 2019 року №157-ІХ (ч. 3 ст. 20), Закон України «Про страхування» від 18 листопада 2019 року №1909-ІХ (ч. 1 ст. 51).
Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦК виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.
Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.
Якщо після виділу неможливо точно встановити обов’язки особи за окремим зобов’язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов’язанням (ч.ч. 3, 4, ст. 109 ЦК).
Правове визначення виділу окреслено й іншими, крім ЦК, нормативно-правовими актами. Так, відповідно до положень підп. 98.1.4 п. 98.1 ст. 98 Податкового кодексу України під реорганізацією платника податків розуміється, зокрема, виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів іншими платниками податків, які створюються власниками корпоративних прав платника податків, що реорганізується, та внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується.
Аналіз наведених норм свідчить, що для виділу притаманна характерна ознака реорганізації — перехід майна, прав та обов’язків юридичної особи, що реорганізується, до її правонаступника. При цьому обсяг правонаступництва визначається тим майном, правами та обов’язками, які передаються за розподільчим балансом, тобто відбувається парцелярне (часткове) правонаступництво.
Отже, виділ є видом реорганізації, який не має наслідком припинення юридичної особи, яка реорганізується, оскільки остання залишається суб’єктом права, однак зі зменшеним обсягом майна, прав та/або обов’язків.
Позиція сформульована максимально чітко і застосовна до усіх випадків судових спорів щодо виділу як форми реорганізації
Визначаючи місце ЦК серед актів цивільного законодавства як основного акта, ч. 2 ст. 4 цього Кодексу установлює, що актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
Отже, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків об’єднаної палати КЦС ВС у Постанові від 14 вересня 2020 року у справі №291/1009/18 та висновків КГС ВС у постановах від 11 грудня 2019 року у справі №904/2251/18, від 15 січня 2020 року у справі №904/11903/16 та від 21 січня 2020 року у справі №904/8538/16, що виділ не є способом реорганізації юридичної особи.
Водночас, аналізуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у Постанові по справі №918/119/21, потрібно зауважити, що під час проведення такої форми реорганізації, як виділ, не всі права та обов’язки можуть бути вільно передані за розподільчим балансом на користь новоутвореної юридичної особи, що виділяється з особи, яка проводить такий виділ. Судом сформовано позицію про існування в цивільному праві низки прав і зобов’язань, які нерозривно пов’язані із юридичною особою, яка проводить такий виділ, серед яких і право оренди. Перехід таких прав та обов’язків до новоутвореної в результаті виділу юридичної особи в окремих випадках є неможливим без фактичного припинення існування юридичної особи, яка проводить такий виділ. Для реалізації механізму передачі окремих прав зобов’язань та прав до новоутвореної юридичної особи необхідним є дотримання умов повного правонаступництва, що свідчить про потребу в припиненні існування юридичної особи, з якої буде проводитися такий виділ.