- Чи можна стверджувати, що таке явище як медіація по-українськи вже існує?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Медіація розвивається, однак у нас поки що немає законодавчого врегулювання цього інституту, окрім кількох спроб прийняти профільний закон. Так, ми переймаємо іноземний досвід, зокрема США та деяких європейських країн, але знаходимося ще на початковій стадії розвитку, яка має два основних напрямки. Перший – теорія, тобто навчання медіації. Є багато курсів, які поширюють інформацію про неї, навчають всім базовим навичкам медіаторів. Медіація може бути різна: сімейна, бізнесова, загальна тощо. Другий напрямок – це практикуючі медіатори, які намагаються безпосередньо надавати послуги медіації, не зважаючи на правову невизначеність.
- Що заважає стрімкому розвитку медіації в нашій державі?
- Заважає сукупність кількох фактів. Основне на сьогодні – це відсутність нормативної бази. Ми сподіваємося, що нарешті закон про медіацію буде ухвалено остаточно. Лише зараз у цьому напрямку з’явилась позитивна тенденція. Як відомо, нещодавно був прийнятий за основу законопроект №3665 «Про медіацію». Однак він містить досить загальні норми. Вже зараз очевидно, що з практичною реалізацією деяких моментів виникнуть проблеми. Та це вже наступний крок, коли сформується певна практика і стане зрозуміло, що необхідно буде змінити.
Не менш впливовим фактором гальмування розвитку медіації, на мою думку, є ментальна складова. В медіації немає чіткого визначення, немає гарантій виконання, немає примусу – саме тому вона сприймається суспільством з недовірою. Крім того, це тотальна необізнаність, як населення в цілому, так і деяких юристів зокрема (наприклад, адвокатів з цього питання). Ми створили при НААУ комітет з питань медіації. Коли ми проводили семінари та засідання, то виявилося, що люди взагалі не розуміють, що це таке. Одні розуміють її як щось пов’язане з мас-медіа, інші – лише як спосіб врегулювання спору (тобто якщо врегулював спір, то ти вже медіатор). Однак це зовсім не так.
Примирення за участю адвоката відбувається на користь його клієнта. Примирилися сторони, чогось домоглися, але в цьому випадку адвокат – не медіатор, він просто захищає інтереси свого клієнта, а класичний медіатор – абсолютно нейтральний та неупереджений, результат домовленостей не впливає на нього жодним чином. Тому ці фактори, нажаль, не дозволяють ставитись до медіації як до чогось серйозного, того, що реально вирішить проблеми. В багатьох країнах вже давно застосовують медіацію. Навіть в корпоративній культурі західних компаній присутній той же зовнішній медіатор, який допомагає вирішити спори. Так само і бізнес-медіація. Тому що суд – це дорого, це інша культура. Там за століття вже налагоджений цей процес. Нам просто необхідно дійти до цього.
- А чи є суспільний запит, запит від бізнесу на медіацію? Можливо, всіх влаштовує розглядати спори в судах?
Насправді, я так не думаю. Як ми бачимо, є певна недовіра до судової системи. Це не безпідставно. Немає гарантії, що правова позиція переважить якусь іншу «позицію». Медіація, на відміну від судів, не фіксує імперативний вердикт, який необхідно виконати. Сторони приходять до взаєморозуміння. Ідеальна модель медіації – це коли одна сторона чітко розуміє, що їй потрібно від іншої сторони, а також чим вона готова поступитися. Це не нав’язане рішення, а компроміс, якого потребують обидві сторони конфлікту. Це вирішення проблеми. Таким чином, медіація – певною мірою затребувана у переговорах деталь, що у позасудовий спосіб дозволяє досягти примирення.
- Як може вплинути становлення інституту медіації на роботу юридичного ринку в Україні?
- Медіація – це поняття, яке набагато ширше, ніж виключно юридичний напрямок роботи. Оскільки відсуне правове регулювання, наразі медіатором у нас може бути будь-хто, навіть сантехнік, який примирятиме ЖЕК з мешканцями будинку, тому що наразі немає кваліфікаційних вимог до цієї професії. Звичайно, коли остаточно буде ухвалено закон, то з’являться вимоги щодо освіти, сертифікації, загальних навичок сімейного медіатора, бізнес-медіатора тощо. Основний меседж полягає в тому, що медіатор може не бути фахівцем з предмету спору. Наприклад, якщо він вирішує спір між двома бухгалтерами, йому необов’язково бути бухгалтером чи економістом.
Якщо ж говорити про сегмент юридичної медіації, то перевага юристів-медіаторів саме в тому, що юрист, коли виступає медіатором, може визначити межі домовленості, їх відповідність законодавству, щоб ці домовленості не виходили за межі закону та були реальними з позиції виконання. З огляду на зазначене, у медіаторів-юристів не буде конкуренції, окрім як на юридичному ринку. Проте впевнено можу стверджувати, що багатьом юристам зараз не цікаво займатися медіацією, кожен з них розвивається у своєму сегменті та не бачить перспективи в медіації.
- Фінансова складова медіації: як формуються тарифи, за що платить клієнт?
- Насправді, це дуже цікаве питання. Необхідно відсторонитися від звичних для юридичного бізнесу підходів. Тут наслідується іноземна модель. Медіатор, як правило, отримує погодинну ставку, а у випадку досягнення позитивного результату може отримати якийсь спільний бонус від сторін. Він не прив’язаний ні до ціни питання, ні до суми позову, не залежить від заощаджених коштів чи від того, що сторони домовилися зараз, а не пішли на судове засідання тощо. Хоча, безперечно, сторони можуть одразу порахувати приблизні витрати, які вони понесуть у разі вирішення спору через суд. Це теж своєрідний спосіб переконати сторони скористатися позасудовим вирішенням спору.
Можливість заробітку медіатора – це та процедура, в якій він перебуває спілкуючись безпосередньо між сторонами, оскільки тут, на відміну від юридичної роботи, немає позамедіаційного простору. Медіатор не може запропонувати побачитися завтра, пояснивши це тим, що йому необхідно подумати. Основна відмінність роботи медіатора полягає в тому, що він не може давати поради сторонам. Медіатор не може підказувати сторонам варіанти вирішення проблеми. Він не має права цього робити, адже сторони повинні дійти самі до цього. Це одночасно і складність, і позитивний момент.
Сторони необхідно підштовхнути, вони повинні спілкуватися, розповідати про свої мотиви, образи, пояснювати, як одна трактує дії іншої сторони тощо. Таким чином, весь час роботи медіатора – це безпосереднє спілкування зі сторонами. Медіація може бути двостороння, тристороння. У процесі навчання ми навіть моделювали вісім сторін, але це дуже важко для одного медіатора, тому можна залучати декілька медіаторів. Фактично витрачений на спілкування зі сторонами час є трудовитратами медіатора, оскільки він працює зі сторонами разом, а також окремо з кожною зі сторін. При цьому варто зазначити, що на окреме спілкування з кожною зі сторін має витрачатися однакова кількість часу, щоб жодна зі сторін не відчула себе ображеною. Отже, тайм-менеджмент у роботі медіатора відіграє не останню роль. Саме з цього і формується прайс медіатора.
- Юридична сила рішень медіатора…
- Зараз немає жодної юридичної сили в рішеннях медіатора. Це може бути договір за наслідками медіації, однак сторонам ніщо не заважає прийняти інше рішення, передумати та вийти з медіації. Інша справа, коли з медійної угоди починають виникати якість цивільні правочини чи правовідносини (наприклад, про передачу майна тощо). У такому випадку їх невиконання можливе лише через визнання судом такої угоди недійсною. У світовій практиці медіаційна угода обов’язкова до виконання сторін, але вона не містить жодного примусу, оскільки це добровільна процедура. Як правило, в країнах з розвиненим інститутом медіації досить високий відсоток її виконання, тому що сторони свідомо доходять до цього. Штрафні санкції теж можуть бути зафіксовані, але багато залежить від сумління сторін. Саме в цьому і полягає основна вада розвитку медіації в Україні – підписані документи не матимуть юридичної сили. Проте, на моє переконання, головне – це не документи, головне – це домовленість сторін, коли є усвідомлення, що одна сторона повинна дати іншій. Це і є успіх медіації, а не якісь документи, яких взагалі може і не бути за наслідками медіації.
- Назвіть основні плюси та мінуси медіації, з урахуванням вітчизняних реалій.
- Якщо говорити про мінуси, то це ті речі, які випливають не лише з українських реалій, а притаманні більшості країн. Мова йде про конфіденційність, адже медіатор не має права розголошувати ту інформацію, яку отримав від сторін. Тут проблема постає у двох аспектах: моральних якостях медіатора та законності. Тобто якими мають бути дії медіатора, якщо він отримав інформацію про незаконні дії сторони. Адвокат, наприклад, захищений адвокатською таємницею, медіатор – ні. Відповідно до профільного закону, він не має права розголошувати інформацію. Згідно із кримінальним законодавством, це може бути кваліфіковано як злочин. Ще один недолік медіації полягає в тому, що її не можна вважати кінцевим етапом спору, оскільки є право сторін звернутися до суду або до інших органів для вирішення спору.
Щодо плюсів, то вони очевидні: економія коштів, часу, гнучкість процедури, відсутність публічності, можливість зберегти стосунки, на відміну від судового процесу. Також це можливість сторін конфлікту поговорити не лише суто формально, в рамках певної угоди тощо. При цьому медіатор у будь-якому випадку має поводити себе нейтрально з кожною зі сторін. Навіть коли сторони поводять себе агресивно, медіатор не може під тиском примусити їх припинити сварку. Максимум, він може попросити сторони спілкуватися через нього, якщо напряму їм спілкуватися важко.
- Успішний медіатор: хто він?
- Успішний медіатор – це та людина, яка є сертифікованим медіатором. Наразі це проблемне питання. У нас відсутній єдиний реєстр. Хоча, можливо, це і добре, адже не з’являться ті, хто захоче його контролювати, вносити дані тощо. В законопроекті зазначено, що будуть створені реєстри медіаторів, які будуть вести профільні об’єднання. Однак ці інституції в основному займаються поширенням медіації, тобто навчають медіації, видають сертифікати. Але знову ж таки постає питання: який саме сертифікат буде правильним? В Україні можливо все. Очевидно, що привалюватимуть іноземні сертифікати, оскільки держава не буде сертифікувати медіаторів та й не повинна цього робити. Крім того, медіатором повинна бути людина з високими моральними якостями, відповідати критеріям неупередженості, нейтральності, рівності, конфіденційності, володіти базовими навичками ведення переговорів. Також медіатор має бути добрим психологом.