 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Оприлюднено проєкт скорочення складу уряду, який передбачає скорочення кількості міністерств з 22 до 14, що цілком є виправданим на перший погляд в умовах воєнного стану. У 28 листі Федераліста на випадок бунтів та зовнішньої агресії наводяться такі міркування: «Якщо така надзвичайна обстановка будь-коли виникне за національного уряду, немає іншого способу лікування, крім застосування сили. Засоби, що використовуються, повинні відповідати серйозності безчинств… Великі розміри країни забезпечують безпеку. Ми вже мали нагоду відчути це благо при нападі іноземної держави…» Далі зазначається, що утримання війська зумовлено наявними ресурсами і мілітарні витрати мають бути пропорційними. Далі у 70 листі Федераліста йдеться, що при екстраординарному захисті конституції необхідно вирішувати дилему демократії та ефективності уряду: 1) принцип республіканізму зумовлює залежність влади від народу та його належну відповідальність, а 2) ефективність уряду залежить від єдиноначальності, тривалості, належного матеріального забезпечення та наявності відповідних повноважень. Таким чином, суть проблеми в інституційній спроможності держави. Вона полягає у такому: по-перше, здатності влади, зважаючи на наявні ресурси та засоби, приймати такі рішення, які можна реально виконати і втілити в життя; по-друге, рішення в умовах війни мають забезпечувати мінімальні стандарти захисту простору безпеки від злочинних дій агресора. За таких умов постановка питання про зміну структури уряду має виходити із наявних ресурсів та дотримання демократичних процедур. Як зазначає авторитетний фахівець у сфері захисту конституційної демократії Девід Дизенгаус, принцип верховенства права при запровадженні екстраординарних заходів захисту конституції є «фундаментальним конституційним принципом, що захищає індивідів від свавільних дій держави». Скорочення кількості міністрів з 20 до 14, як видно із публікації в газеті «Дзеркало тижня», мабуть, обумовлено міркуваннями щодо економії ресурсів. Дійсно, у сучасних конституційних демократіях число міністрів урядів, що очолюють міністерства, коливається у діапазоні 12–16 осіб. У нас це ще ускладнюється тим, що згідно зі статтею 114 Конституції окрім Прем’єр-міністра та власне міністрів мають бути також перший віцепрем’єр-міністр та принаймні двоє віцепрем’єр-міністрів, і останні власне не очолюють міністерства. Однак, як мені вбачається зі схеми скорочення складу Кабінету Міністрів, не видно синергії у прийнятті рішень, оскільки функціонал уряду за наявності 12–16 міністрів має бути закладений якісніший у бік надання доступних сервісів та реалізації ефективних програм розвитку. Наприклад, культурну функцію доречніше віднести до предмета відання Міністерства освіти і науки, а не Міністерства євроінтеграції. Це також аж ніяк не є гарантією того, що відбудеться скорочення апарату Кабміну та не буде скорочення надмірного втручання держави (дирижизму) у здійснення свобод. На рівні публічної адміністрації також передбачається істотне, приблизно втричі, скорочення апарату, зокрема в апаратах міністерств і відомств таке скорочення буде чи не чотирикратне. Звідси виникає вічне питання, на яке і до сьогодні так і не надав відповіді Конституційний Суд з так званих «панських» конституційних скарг, предметом яких є різні аспекти гарантій незалежності публічних службовців та суддів, а також недопустимості довільного їх звільнення з посад. Адже звільненим службовцям слід оплатити компенсації, а також у багатьох випадках довічне утримання або/та їх значний потік у центри зайнятості. Зрозуміло, що апарат публічної служби роздутий, але, значить, має бути пропорційне скорочення видатків з Держбюджету на такі цілі і воно має бути вирішено збалансовано. Процедурний аспект полягає у тому, що скорочення уряду можна дуально вирішувати. Суть полягає у демократичній підзвітності та підконтрольності. Однак така демократична підзвітність в умовах реалій українського семіпрезиденціалізму майже не діє. Нагадаю, що специфікою вітчизняної моделі урядування є концентрація влади у канцелярії Президента (тепер це Офіс, а раніше мала різні назви). Це пов’язано з тим, що Президент має більшість у Верховній Раді і домінував у формуванні складу уряду, що дало змогу йому сформувати цілком службовий за змістом склад Кабінету Міністрів. Нагадаю, що розслідування щодо діяльності уряду, які становлять суспільний інтерес, можуть ініціювати принаймні третина депутатів парламенту, тобто не менше 150 народних депутатів. Інший шлях – це отримання вотуму довіри новим складом Кабінету. І тоді новопризначений Прем’єр може сформувати цілком нову конфігурацію уряду навіть чисельністю у 12 міністрів, але за наявності згаданих у статті 114 Конституції першого віцепрем’єр-міністра та двох віцепрем’єр-міністрів. За таких умов на перший план виходить координація зусиль уряду та парламенту щодо виділення асигнувань на Збройні Сили та на критично важливі сфери національної економіки, що має кардинальне значення в умовах збройної агресії московії проти України. Тому постало питання у наявних ресурсах для забезпечення впровадження ефективних владних рішень, спрямованих на забезпечення обороноздатності України, тобто створення простору безпеки для всіх громадян та звільнення окупованих територій із подальшою дерашизацією московії. Оскільки ми отримуємо грантову допомогу від ЄС, США та інших демократій, підвищуються вимоги щодо підзвітності та відповідальності уряду за витрачання своїх обмежених ресурсів. Україна на наших очах перетворилася на своєрідний воєнний орден, який захищає гуманістичні цінності, спираючись на потужну підтримку конституційних демократій.