Популярні матеріали

21 серпня 2018, 13:17

Судовий контроль за виконанням судового рішення. Процесуальні новели

Ст. 1291 Основного Закону нашої країни встановлює, що судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Однак, як показує практика, задекларований принцип добре працює лише на папері. Згідно зі статистичними даними ДСА, у 2017 р. було виконано лише 8% судових рішень. Недарма серед практикуючих юристів ходить сумний жарт про те, що хороший спеціаліст – це не той, хто виграв суд, а той, хто отримав реальне виконання рішення. Однак стає зовсім не до сміху, коли дивишся на офіційну статистику звернень наших громадян до ЄСПЛ: майже 80% від усіх звернень становлять скарги на відсутність реального виконання рішень вітчизняних судів. Тобто тривалі судові тяганини та вистраждане рішення зовсім не є гарантією ефективного судового захисту. Фактично, наші громадяни позбавлені останньої стадії судового захисту, яка передбачає реальне поновлення порушених прав особи. Звичайно, така ситуація негативно впливає як на авторитет судової влади, так і на авторитет держави загалом. Адже кому потрібен суд, рішення якого не мають реального виконання?

Водночас справедливо буде зазначити, що законодавець все ж таки не сидить склавши руки, а намагається врегулювати нагальну проблему. Саме з метою підвищення ефективності виконання судових рішень було запроваджено інститут приватних виконавців. Окрім того, нові процесуальні кодекси містять певні розділи, що визначають судовий контроль за виконанням судового рішення.

Господарський процесуальний кодекс України (в редакції до 15.12.2017 р.) містив ст. 1212 , що визначала порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців.

Натомість новий господарський процесуальний кодекс України розширився розд. VI, який регламентує порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень. Зокрема, з’явилося положення про те, що пропущений строк на оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення може бути поновлений судом, якщо цей строк пропущено з поважних причин.

Також до порядку розгляду скарги заявника додано положення про те, якщо особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, була звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), суд залучає до участі у справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права заявника.

Суттєвою новелою, яка знайшла своє відображення в новому процесуальному законодавстві, є встановлений обов’язок для відповідного органу державної виконавчої служби або приватного виконавця повідомити суд та заявника про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, не пізніше ніж у 10-денний строк з дня її одержання.

Крім того, законодавець вирішив питання щодо розподілу судових витрат за подання скарги у процесі виконання судового рішення. Якщо скаргу було задоволено, витрати покладаються на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця. У разі відмови у задоволенні скарги судові витрати несе заявник.

Говорячи про новий Цивільний процесуальний кодекс України, варто зазначити, що він теж доповнений розд. VIІ Судовий контроль за виконанням судових рішень. Положення цього розділу за змістом аналогічні до тих, які містить Господарський процесуальний кодекс України, тому не потребують окремого аналізу.

Враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, чинний Кодекс адміністративного судочинства України передбачає три процесуальні форми контролю за виконанням судового рішення.

  • Суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
  • Суд може накласти на керівника суб’єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від 20 до 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
  • Суд здійснює розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в порядку, визначеному ст. 287 КАС України.

Говорячи про першу форму судового контролю за виконанням судового рішення, варто зазначити, що ст. 382 КАС України встановлено саме право, а не обов’язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов’язати суб’єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. У зв’язку з чим суд майже ніколи не застосовує цю форму контролю з власної ініціативи. До того ж на практиці постають питання про те, коли суд може встановити судовий контроль за виконанням рішення суб’єктом владних повноважень.

Так, у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 13.03.2017 р. вказано, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб’єктом владних повноважень – відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов’язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, а у разі неподання такого звіту – шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.

Враховуючи вищевикладене, позивачеві необхідно подавати клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суб’єктом владних повноважень до винесення постанови у справі.

Щодо накладення судом штрафу слід зазначити, що це доволі дієвий стимул для ефективного виконання рішення суб’єктом владних повноважень. Адже штраф накладається не на весь державний орган, а персонально на його керівника. Штраф становить суму від 20 до 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Третьою формою судового контролю в адміністративному процесі є розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця в порядку, визначеному ст. 287 КАС України. Ця стаття надає право учаснику виконавчого провадження (крім державного та приватного виконавця) звернутися до суду з позовною заявою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Підсумовуючи, варто зазначити, що чинне процесуальне законодавство має достатньо продуманий механізм для здійснення судового контролю за виконанням рішень. Тому залишається сподіватися, що проголошені Конституцією принципи обов’язковості судових рішень надалі не залишатимуться «мертвою нормою». Адже без реального виконання судових рішень неможливе існування ні правової держави, ні правового суспільства.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати