З часу запровадження в системі здійснення кримінального судочинства інституту слідчих суддів вже пройшло чимало часу. Відповідно, в кожної зі сторін кримінального провадження давно склалась професійна думка щодо ефективності такого інституту.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Слідчий суддя у системі кримінального провадження є, з одного боку, певним «запобіжником» для недопущення безпідставного обмеження конституційних прав громадян, з іншого — арбітром під час вирішення скарг, звернення з якими передбачене на стадії досудового розслідування. З метою виконання функції «запобіжника» законодавець уповноважив слідчого суддю надавати дозволи слідчим на проведення обшуків, тимчасових доступів до речей і документів, дозволів на затримання, на проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Тобто саме слідчий суддя вирішує в кожному конкретному випадку, чи превалює суспільний інтерес над конституційними правами особи та чи існують правові підстави для обмеження таких прав.
Адвокат як сторона захисту під час виконання слідчим суддею такої функції судового контролю в самому розгляді таких питань участі не бере, відтак, давати певну оцінку діям слідчого судді в цьому напрямку може виключно з аналізу рішень, які приймаються.
Давати оцінку ефективності судового контролю з боку слідчих суддів шляхом співставлення кількості задоволених клопотань слідчих та відмов у їх задоволенні навряд чи доречно. Тим більше, що проаналізувати кількість таких рішень об’єктивно можливості не має, поза як така категорія ухвал в ЄДРСР закрита для вільного доступу. Відтак, показником ефективності такого судового контролю є саме якість судових рішень слідчих суддів.
Аналіз ухвал слідчих суддів про надання дозволів на проведення обшуків, з якими адвокату доводиться стикатися, дає підстави говорити, що не завжди такі ухвали містять належне обґрунтування необхідності саме такого обмеження конституційних прав та свобод особи. У переважній більшості випадків ухвали формально дублюють тексти ініціаторів таких слідчих дій без надання суддею власної правової оцінки. Тобто говорити про ефективність такого судового контролю навряд чи можна. Аналогічна ситуація і з дозволами на тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.
Дещо інша процесуальна форма діяльності слідчого судді, хоча вона так само є формою судового контролю — це провадження, в яких беруть участь вже дві сторони — орган досудового розслідування з одного боку та сторона захисту з іншого. Сюди можемо віднести питання, пов’язані з обранням, зміною чи скасуванням запобіжних заходів, накладенням та скасуванням арешту, розгляд скарг на дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора.
Під час розв'язання таких питань в судовому засіданні є певна змагальність сторін як одна з фундаментальних засад кримінального провадження. Та хоча змагальність кримінальним процесуальним законом і задекларована, говорити про рівність сторін у такій категорії справ ми не можемо.
Не буде новою інформація про те, що слідчі судді, як і судді, що розглядають кримінальні провадження по суті, значною мірою віддають перевагу саме представникам органів досудового розслідування. При цьому рівень підготовки представників обох сторін та наявність доказової бази далеко не на першому місці. Прикро, коли в судовому засіданні прокурор формально перечитує клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою, в якому без будь-якого підтвердження описані можливі негативні наслідки, якщо особу не взяти під варту, потім захисник належними доказами підтверджує наявність міцних соціальних зв’язків у такої особи, однак слідчий суддя повною мірою віддає перевагу прокурору. У переважній більшості випадків усе саме так і відбувається.
Інколи слідчі судді неофіційно пояснюють (виправдовуються) свою позицію резонансністю справи або ж необхідністю застосування до особи саме такого запобіжного заходу в якості виховного. Зі спливом часу резонанс будь-якої справи закінчується, після чого захисник може реально сподіватися, що буде почутий.
Абсолютно аналогічна ситуація і в питаннях про скасування арешту на майно, які ініціюються адвокатами в інтересах його власників. Як показує практика, на скасування арешту на майно власник може розраховувати не раніше, ніж через півроку. При цьому підстави для скасування такого арешту будуть ті самі, що були й через тиждень після накладення арешту на майно.
Існує певна категорія справ, які доводиться розглядати слідчим суддям, що носять суто формальний характер. До прикладу, скарги на бездіяльність слідчого чи прокурора, які полягають в невнесенні відомостей до ЄРДР, нерозгляді клопотань в порядку ст. 220 КПК України тощо. За дотримання скаржником строків на оскарження майже всі такі скарги слідчими суддями задовольняються, а сам слідчий чи прокурор на розгляд таких скарг взагалі не приходять.
Так чи інакше, ми можемо говорити лише про якусь узагальнену практику, а в даному випадку бачення саме адвоката. У свою чергу, слідчі та прокурори, очікуючи судових засідань разом із захисниками у коридорах судів, так само скаржаться на «систему», різниця лише в тому, що в кожної зі сторін кримінального провадження своє бачення.