Популярні матеріали

25 квітня 2017, 13:16

Обов’язок доказування у податкових спорах

Костянтин Чарторийський
Костянтин Чарторийський «TaxLink, платформа податкових знань» експерт

Як відомо платникам податків, зазвичай при розгляді податкових спорів суд перекладає обов’язок доказування саме на суб’єкта господарювання, зобов’язуючи його надавати усі первинні документи по господарських операціях, наприклад, якщо це спір щодо нереальності такої операції. Разом з тим, варто звернути увагу на рішення Одеського апеляційного адміністративного суду по справі №815/6203/15 від 17.03.2016. Особливість цього рішення полягає у тому, що суд апеляційної інстанції скасував постанову першої інстанції, оскільки суд переклав обов’язок доказування з відповідача (суб’єкта владних повноважень) на позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України №2747-IV від 06.07.2005 (далі – КАС України), у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування у спорі покладається на відповідача-суб'єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій чи законність прийнятих рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення, або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо), що їх належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Так, апеляційний суд у своєму рішенні зазначає, що при наявності розбіжностей у показаннях ОСОБИ_1 щодо розміру отриманої нею заробітної плати 8000 грн та посиланнях ТОВ «СК ЄВРОСТРОЙ» щодо виплати ОСОБІ_1 заробітної плати у значно меншому розмірі ДПІ у Іллічівську головного управління ДФС у Одеській області для визначення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та нарахування єдиного внеску враховувалася сума у конкретно визначеному розмірі 8000 грн за відсутності будь-яких доказів отримання ОСОБОЮ_1 заробітної плати саме у такому розмірі.

Суд першої інстанції, в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, обов'язок доказування поклав на позивача, зазначивши, що товариством не доведено виплату заробітної плати ОСОБІ_1 у розмірі іншому, ніж 8000 грн, та не надано доказів у обґрунтування своєї позиції про отримання нею саме 1218 грн.

Апеляційний суд вважає, що відповідач при проведенні перевірки та прийнятті спірних рішень керувався лише даними, що вказала у своїй заяві ОСОБА_1, не надав доказів ненарахування, неутримання або несплати (неперерахування) підприємством як податковим агентом податку до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків і, як наслідок, не довів наявності законних підстав для збільшення позивачу грошових зобов'язань.

Отже, як бачимо, суд апеляційної інстанції скасував постанову першої інстанції на підставі того, що відповідач-суб’єкт владних повноважень не надав відповідних доказів і не довів правомірність винесення податкового повідомлення-рішення, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 71 КАС України.

Ця справа не розглядалася Вищим адміністративним судом України, але цікавим є те, що Верховний Суд України вказує на трохи іншу позицію, наприклад, у постанові від 04.10.2016 по справі №810/7161/14. Він, зокрема, зазначає, що довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності у адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Така позиція суду є досить правомірною, адже побудована на принципах офіційності у адміністративному судочинстві і принципі змагальності. Очевидно, суб’єкт господарювання дійсно повинен заперечувати щодо аргументів іншої сторони. Але при цьому потрібно враховувати, що завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у т.ч. на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Захист прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин має досить нерівні можливості, адже з одного боку виступає суб’єкт владних повноважень, тобто держава, а з іншого – фізична чи юридична особа, права та інтереси якої були порушені.

Тобто судам потрібно виходити з того, що завдання адміністративного судочинства є захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб від неправомірних дій чи рішень суб’єктів владних повноважень, тому, дотримуючись принципу змагальності, слід враховувати і ч. 2 ст. 71 КАС України, яка встановлює, що саме контролюючий орган повинен довести правомірність свого рішення, а не платник податків, як це часто

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitter, Linkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати