30 вересня 2016 року набере чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII, який передбачає значні зміни не лише у судовій системі, але і у системі прокуратури, адвокатури тощо. Зокрема, Закон № 1401-VIII підвищує вимоги до зайняття посади судді, запроваджує інститут конституційної скарги, вводить адвокатську монополію у судах, встановлює обов’язкове досудове врегулювання спорів тощо.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Система судоустрою
Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який з огляду на свою назву мав би вдосконалити норми в частині правосуддя, навпаки їх ускладнює. Такий висновок можна зробити із правової невизначеності Закону у питанні судоустрою, який повністю нівелює побудову судових органів за принципом інстанційності. Зокрема, з незрозумілих причин з Конституції України «зникли» місцеві та апеляційні суди, а існування вищих спеціалізованих судів ставиться у залежність від прийняття (неприйняття) відповідного закону.
Незважаючи на те, що Конституція України передбачає право апеляційного та касаційного оскарження, у Законі України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» неможливо знайти однозначну відповідь на питання, які суди розглядатимуть апеляційні та касаційні скарги. Натомість досить дивними видаються положення Закону № 1401-VIII, які виокремлюють з-поміж інших адміністративні суди, тим самим, надаючи вказаним судовим органам особливого статусу.
Не можна залишити поза увагою і позбавлення Законом № 1401-VIII Конституційного Суду України статусу єдиного органу конституційної юрисдикції та повноважень надавати офіційне тлумачення законів України (окрім Конституції України). Незрозуміло, яку мету ставили автори Закону 1401-VIII та яким чином намагалися покращити якість правосуддя шляхом запровадження таких змін, проте з упевненістю можна стверджувати, що гарантованого законом права на конституційне звернення щодо тлумачення законів України громадян та інших осіб цей Закон позбавляє.
Тим самим, замість встановлення чіткої системи судів, розпочата Законом № 1401-VIII судова реформа навпаки на конституційному рівні створює хаотичність у питаннях судоустрою. Безперечно, ці питання врегульовуватимуться законом про судоустрій і на сьогодні такий законопроект знаходиться на підписі у Президента України (законопроект №4734). Проте звичайний закон не є таким стабільним як Конституція України, а тому матиме тенденцію постійно змінюватись, що не може негативно не позначитись на судовій системі.
Більше того, «розмитість» системи судоустрою у Законі України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» може призвести до створення на законодавчому рівні досить «дивних» за структурою і функціями судів – Верховного Суду (що складатиметься із інших судів) та Вищих спеціалізованих судів (які, попри свою назву, діятимуть як суди першої інстанції) (створення таких судів пропонується законопроектом №4734).
Суддівський корпус
З набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» посиляться вимоги до кандидатів на посаду судді. Відповідно до вказаного Закону № 1401-VIII збільшується віковий ценз для зайняття такої посади (з 25 до 30 років), посилюються вимоги до досвіду роботи (замість 3 років стажу роботи в галузі права кандидат повинен мати не менше 5 років стажу професійної діяльності у сфері права). Необхідними умовами для зайняття посади судді за Законом № 1401-VIII також є відповідність кандидата вимогам компетентності та доброчесності.
Змінюються вимоги і для зайняття посади судді Конституційного Суду України – окрім відповідності вимогам щодо громадянства України, володіння державною мовою, досягнення сорока років, наявності вищої юридичної освіти і стажу професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ятнадцять років, кандидат на таку посаду повинен мати високі моральні якості та статус правника із визнаним рівнем компетентності.
Безумовно, що суддями мають бути особи з відповідним професійним рівнем підготовки, однак використання оціночних понять типу «правник із визнаним рівнем компетентності», «високі моральні якості» може ускладнити процедуру перевірки відповідності кандидата обраній посаді. Використання такої законодавчо невизначеної термінології може призводити до ситуацій, за яких призначення на посаду судді здійснюватиметься за результатами суб’єктивного оцінювання особи на відповідність вимогам високих моральних якостей, що може не лише негативно позначитись на судовій системі, але й створити додаткові підстави для корупції.
Окрім вимог на зайняття посади судді, Закон № 1401-VIII змінює і порядок призначення суддів. Так, відповідно до конституційних змін суддя призначатиметься на посаду Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя. Первинний п’ятирічний строк призначення судді Закон № 1401-VIII скасовує, а відтак судді обійматимуть посади безстроково. Водночас ані Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», ані розроблений на його виконання законопроект №4734 «Про судоустрій і статус суддів» не встановлюють строк, протягом якого Вища рада правосуддя має внести таке подання, що може призвести до затягування призначення судді на невизначений час.
Інститут конституційної скарги
Значним конституційним нововведенням є запровадження інституту конституційної скарги, що надаватиме кожному право звернутись до Конституційного Суду України із такою скаргою щодо питання відповідності Конституції України (конституційності) закону України у разі якщо особа вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України.
Здавалося б вказані зміни свідчать про покращення доступу громадян до конституційного правосуддя. Проте якщо проаналізувати такі конституційні зміни глибше, стає зрозумілим, що вони є недосконалими, а інколи і взагалі не будуть застосовуватись. Зокрема, не зовсім вдалим видається формулювання норми, за якою звернення з конституційною скаргою можливе лише у разі наявності остаточного рішення у справі та після використання всіх національних засобів юридичного захисту. Так, якщо на момент звернення з конституційною скаргою судове рішення буде виконане, то його неможливо буде переглянути за нововиявленими обставинами з підстав визнання закону, застосованого при вирішені справи, неконституційним. Тобто у такому разі відпаде необхідність звернення до Конституційного Суду України, що нівелює значення цієї норми.
Крім того, на конституційному рівні доцільно було б закріпити положення щодо внесення конституційної скарги не лише щодо законів, але і інших актів (Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України тощо), адже судове рішення може бути прийнято не лише на підставі норм закону, але й підзаконних нормативно-правових актів.
Монополія адвокатури
Кардинальні зміни чекають і на систему адвокатури, адже Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» з 1 січня 2017 року поступово запроваджується адвокатська монополія на представництво інтересів у судах. Так, з 1 січня 2017 року виключно адвокатами і прокурорами здійснюватиметься представництво інших осіб у Верховному Суді та касаційних судах, з 1 січня 2018 року – у судах апеляційної інстанцій, а з 1 січня 2019 року – у судах першої інстанції. Передумовою для таких змін, як зазначають автори Закону № 1401-VIII, є підвищення якості представництва в суді, а також встановлення конституційного підґрунтя для створення правничої професії.
Безперечно, запровадження адвокатської монополії у судах підвищить статус адвокатів порівняно з іншими юристами, які на даний час мають такі ж права у судовому процесі (за деякими винятками), як і адвокати. Водночас, запроваджуючи можливість здійснення представництва інтересів іншої особи у суді лише адвокатом, законодавець фактично «нав’язує» адвокатські послуги громадянам. Більше того, встановлення вказаних процесуальних привілеїв для адвокатів позбавляє громадян права на вільне обрання захисника своїх прав, звуження обсягу та змісту якого при внесенні будь-яких змін забороняє Конституція України.
Не будуть такі зміни і позитивними для самих адвокатів, оскільки останні будуть змушені самостійно знайомитись з матеріалами справи, отримувати нарочно копії судових актів тощо, тобто витрачати значну частину часу на вчинення дій, що не потребують спеціальних правничих знань.
Також не можна визнати обґрунтованою позицію щодо адвокатської монополії на представництво інтересів клієнтів у патентних спорах, у яких на даний час кваліфіковану допомогу можуть надати і патентні повірені. Враховуючи вимоги для отримання статусу патентного повіреного (наявність спеціальної освіти, досвід роботи, проходження атестації, складення кваліфікаційних екзаменів тощо), навряд чи можна говорити про те, що патентні повірені є менш кваліфікованими та професійними у вирішенні патентних спорів порівняно з адвокатами.
Більше того, незрозуміло, чому законодавець встановлює більш жорсткі вимоги до захисників у судовому процесі, ніж до самих суддів. Так, у разі набрання чинності законопроектом № 4734 патентні повірені зможуть стати суддями Вищого суду з питань інтелектуальної власності, а науковці – суддями Верховного Суду та здійснювати правосуддя у найвищому судовому органі України. Проте незалежно від досвіду роботи у науковій або патентній діяльності за «новою» Конституцією України вказані особи не можуть бути захисниками при розгляді судами відповідних категорій справі, якщо не матимуть статусу адвоката. Не зможуть здійснювати представництво іншої особи у суді без такого статусу і самі судді у відставці, що виглядає щонайменше дивним.
Досудове врегулювання
Не можна залишити поза увагою конституційні зміни, що запроваджують обов’язковий досудовий порядок урегулювання спорів у випадках, встановлених законом. Як вбачається з пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» мотивами розроблення таких змін є зменшення навантаження на суди та забезпечення належного підґрунтя для розвитку альтернативних методів урегулювання спорів. Проте, переймаючись завантаженістю судів та розвитком альтернативних методів вирішення спорів, законодавець знівелював значення прав людини, утвердження і забезпечення яких відповідно до ст. 3 Конституції України є головним обов’язком держави.
Очевидно, що такі зміни порушують конституційне право на судовий захист, що суперечить ст.ст. 8, 55 Основного Закону України. Окрім того, законодавцем проігноровано висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів), за якими держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту.
Підсумовуючи наведене, можна дійти висновків, що Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» спрямований насамперед на реформування державних органів та системи адвокатури, а не на забезпечення прав прав і свобод людини і громадянина. Більше того, зазначені конституційні зміни обмежать права громадян на вибір захисника своїх прав, на звернення до Конституційного Суду України тощо, та призведуть до подорожчання доступу до правосуддя у зв’язку з встановленням адвокатської монополії.