На початку 2018 р. гучною новиною стало схвалення Кабінетом Міністрів України Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 рр., а також затвердження плану заходів з її реалізації. Мова нормативних документів збагатилася такими термінами як блокчейн, цифрове робоче місце, штучний інтелект та ін. Здавалося, що держава нарешті визнала необхідність принципових змін та критичну потребу технологічного стрибка. Та чи можна його забезпечити лише деклараціями?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Для бюрократичного суспільства є чудовий жарт: «Бажаєш залишити проблему назавжди – збери робочу групу». Концепція, якій так зраділи українці, наразі є нічим іншим, аніж переліком термінів, а план дій складається з поки що тільки запланованих досліджень та проектів. Тут все залежить від погляду: можна сказати, що потрібно ж з чогось починати, а можна застерегти, що цікаві пропозиції ризикують так і залишитися на папері. Особисто я вважаю, що необхідно розібратися з Концепцією та тверезо подивитися, наскільки реалістичні її обіцянки.
Концепція обіцяє нам прискоренний (чомусь автори написали саме так, з двома літерами «н») сценарій цифрового розвитку. Лише за 2 роки держава планує значно зменшити цифровий розрив, тобто забезпечити широкі верстви громадян доступом до швидкісного інтернету, підвищити грамотність населення щодо нових технологій та кардинально змінити ситуацію із застосуванням нових технологій у бізнесі.
Автори Концепції планують, що у 2020 р. Україна зможе посісти 30 місце в рейтингу Networked Readiness Index (WEF) (у 2016 р. – 64 місце); 40 місце у рейтингу Global Innovation Index (INSEAD, WIPO) (у 2016 р. – 56 місце); 50 місце у рейтингу ICT Development Index (ITU) (у 2016 р. – 79 місце); 60 місце у рейтингу Global Competitiveness Index (WEF) (у 2016 р. – 85 місце).
Окрім цього, в уряді очікують, що цифрова економіка забезпечуватиме збільшення ВВП на 5% на рік, а в країні з’явиться велика кількість нових робочих місць. Чим підкріпленні ці сподівання, поки що незрозуміло, проте й підстав не вірити їм також немає. Однак вважаю за необхідне зрозуміти той факт, що держава не повинна і не зможе задавати орієнтири розвитку цифровій економіці. Вона може створювати умови, підтримувати нові проекти, розвивати інфраструктуру, але бути локомотивом галузі та намагатися її розвивати, керуючи з центру, в жодному випадку не може.
Успіх цифрової економіки у світі – це результат інновацій, віднайдених бізнесом чи дослідниками, а не продукт регуляторних органів. Я зовсім не намагаюся применшити роль держави. Навпаки, пропоную зробити її насправді важливим учасником модернізації. Умови дійсно потрібні, а ось формування повістки належить іншим сторонам (підприємцям, науковцям, інвесторам).
Вже давно стало банальним наводити такий приклад, але прикрість у тому, що він і досі актуальний: вкрай важко зробити стрибок від зруйнованих доріг до логістики за допомогою дронів, від спустошених лікарень до телемедицини, від пресингу IT-бізнесу з боку правоохоронців до притоку інвесторів-інноваторів. Важко – не означає неможливо. Проте це потребує рішучої зміни усієї парадигми.
Не варто розраховувати на партнерство держави та бізнесу, коли цей бізнес знаходиться буквально в умовах виживання. Тому головним бар’єром переходу до цифрової економіки я бачу її відокремленість від більш глибинних процесів реформування суспільства, а також недостатню комплексність навіть у сфері новітніх технологій. Наприклад, попри інтенсивну роботу за одними напрямками, держава поки не змінює ставлення до криптовалют.
Ще одне питання стосується робочих місць. Концепція пропонує перехід до цифри для шкільної освіти, розвиток базових та професійних навичок населення, проте оминає питання перепрофілювання багатьох громадян, які ризикують втратити роботу через впровадження новітніх технологій. Зрозуміло, що у довгостроковій перспективі ситуація нормалізується, однак наразі без детальної стратегії дій це може спровокувати зростання соціальної напруги, що також не буде позитивним чинником для розвитку діджитала.
Однак я не песиміст. Цифрова економіка в Україні насправді розвиватиметься. Для цього, і тут я цілком погоджуюся з урядом, існують всі чинники. У нас вже є цікаві проекти, а фахівці з України успішно працюють в іноземних компаніях, конкуруючи у глобальному світі навичок та знань. Нам дійсно вкрай необхідно підтягувати нормативні документи, щоб ефективніше регулювати галузь. Мені здається, з цим завданням держава зможе добре впоратися. Безперечно, я вірю в те, що оснащення інтернетом найвіддаленіших регіонів країни позитивно вплине на розвиток цифрових технологій, а також дозволить створити нові галузі та механізми взаємодії з населенням. Я також впевнений, що розвиток блокчейн-рішень може значно покращити ситуацію в багатьох сферах, а створення-впровадження програмного забезпечення – це цілком зрозуміла програма, яка може бути реалізована до 2020 р.
Чого не слід очікувати, так це того, що Україна за кілька років перетвориться на велику Кремнієву долину. Цей стрибок дозволить лише створити базу, з якої вже повинні виходити інноваційні продукти. Іншими словами, цифрова економіка повинна бути ціллю, а не мрією, що означає реалістичний та критичний погляд, вміння адаптуватися до змін, а також відмову від необґрунтованих очікувань. Щоб потрапити в майбутнє, потрібно діяти, а не мріяти, детально планувати, а не оперувати лозунгами. Лише тоді ми зможемо вийти на якісно новий рівень.