27 серпня 2015, 12:23

Аграрне страхування: комплексний інструмент управління ризиками

Опубліковано в №34 (480)

У часи складної економічної ситуації в Україні, значної девальвації національної валюти, стагнації всіх без винятків галузей економіки та падіння ВВП, єдиною сферою виробництва, яка демонструє розвиток, є сільське господарство.

Після підписання та ратифікації у 2014 р. угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною, а також надання Україні торговельних преференцій значно розширили можливості для виходу вітчизняних виробників на європейські ринки. Через нездорову політичну ситуацію, вітчизняні виробники сільськогосподарської продукції намагаються адаптуватися до нових умов та більш активно просувати на ринок власну продукцію. Адже у зв’язку зі скороченням основних ринків збуту в колишньому СНД ведеться пошук нових торгових партнерів, як в Україні, так і у країнах ЄС для виробників плодоовочевої та іншої продукції. У будь-якому випадку можна вести мову про те, що Україна поступово повертає собі статус світової житниці.

Проте слід зазначити, що як виробництво сільськогосподарської продукції, так і весь аграрний сектор загалом, виступають одним із найбільш ризикових видів підприємницької діяльності, оскільки їхній розвиток залежить не тільки від фінансово-економічної ситуації та відповідної законодавчої бази, а й від погодно-кліматичних умов, які з кожним роком стають все більш непередбачуваними. З урахуванням того, що на цьому етапі розвитку людство ще не навчилось впливати на несприятливі погодні умови, найбільш ефективним механізмом часткового нівелювання їхніх наслідків є використання механізму аграрного страхування.

Аналіз міжнародного досвіду свідчить, що у світі є декілька типових, схожих між собою систем аграрного страхування, які умовно поділяють на «американську», «європейську» та «змішану».

Класичним прикладом застосування «американської» моделі аграрного страхування є система, яка використовується у США та Канаді. Вона передбачає значну фінансову підтримку держави у страхуванні сільськогосподарських ризиків шляхом компенсації вартості страхових полісів, можливості звернення до державних страхових компаній та обов’язковості страхування. Ця система є вигідною для виробників сільськогосподарської продукції, однак вона передбачає високі адміністративні витрати для держави.

Для «європейської» моделі характерна мінімальна участь держави в аграрному страхуванні. Вона використовується у таких країнах, як Польща, Німеччина та Франція. Так, страхування здійснюється на добровільних засадах, сільськогосподарські виробники купують страховий поліс за його повною ціною, а держава виконує функції нагляду та контролю щодо діяльності приватних страхових компаній у цьому секторі ринку. Використання цього механізму потребує наявності високого рівня доходів у виробників сільськогосподарської продукції.

Щодо «змішаної» моделі, то вона використовує позитивні риси обох зазначених систем. Найкращим застосування цієї моделі є досвід Іспанії, система сільськогосподарського страхування якої вважається однією з найкращих у світі. Так, у цій країні страхування врожаїв здійснюється приватними страховими компаніями, і воно є добровільним. Водночас у країні передбачена значна державна підтримка, шляхом заснування сільськогосподарських товариств взаємодопомоги та  надання технічної допомоги страховим компаніям. Окрім того, усі види страхування виконуються на базі планів, які завчасно готуються уповноваженими урядом установами. У результаті розвитку та вдосконалення законодавчої бази сьогодні аграрне страхування в Іспанії регулюється близько 15 нормативно-правовими актами – законами та Королівськими декретами.

Розвиток системи аграрного страхування в Україні був дуже тернистим. Так, у часи СРСР було передбачено обов’язкове страхування врожаю у радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах, і вона була повністю монополізованою. Вважається, що ця система була досить ефективною, адже за допомогою Укрдержстраху забезпечувався надійний страховий захист врожаю за достатньо низькими ставками страхування.

Сучасна система страхування аграрних ризиків в України була впроваджена шляхом прийняття Декрету Кабінету Міністрів України «Про страхування», який надалі був замінений базовим Законом України «Про страхування». Цей Закон визначив основу систему правового регулювання страхової діяльність, визначив принципи державної демонополізації та державного нагляду за страховою діяльністю.

Спочатку Україна намагалась запровадити «американську» систему. Так, із 01.012005 Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» передбачено створення Фонду аграрних страхових субсидій (ФАСС). ФАСС є державною спеціалізованою установою, яка створюється для надання страхових субсидій виробникам сільськогосподарської продукції. ФАСС підпорядковується, є підзвітним та підконтрольним центральному органу виконавчої влади з питань формування та забезпечення державної аграрної політики. Через 10 років після набуття чинності цим Законом можна стверджувати, що без значної державної підтримки механізм ФАСС не запрацював.

Надалі наша держава вирішила перейти на «європейську» систему. З метою полегшення доступу до страхування сільськогосподарської продукції сільськогосподарських товаровиробників, передусім середніх та дрібних, ще в 2012 р. було ухвалено Закон України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою», який мав захистити майнові інтереси сільськогосподарських товаровиробників та стабілізувати їхні доходи.

З метою забезпечення виконання зобов’язань страхових компаній перед страхувальниками під час страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою, у 2012 р. в Україні було створено Об’єднання страховиків «Аграрний страховий пул», члени якого діють на умовах співстрахування, що підвищує гарантії виконання зобов’язань страховими компаніями перед сільгоспвиробниками у разі отримання останніми збитків. Однак через відсутність значної підтримки, фактично, на сьогодні ми маємо пул, який не працює.

З огляду на аналіз практичної реалізації норм законів, можна стверджувати про те, що у нинішньому вигляді агрострахування в Україні не працює, з чим і стикнулась наша компанія під час реалізації одного із проектів.

Так, спеціалісти МЮК «Александров та партнери» здійснювали юридичний супровід проектного фінансування аграрного сектору України на суму 50 млн дол. США.

У межах реалізації цього проекту, юристи нашої компанії консультували позичальника – українську аграрну компанію – щодо всіх податкових аспектів угоди, надали юридичні консультації щодо структури угоди з урахуванням участі нерезидента, рекомендації щодо вибору надійного банку, розробили проект кредитного договору, супроводили процедуру реєстрації кредитного договору Національним банком України, а також усіх подальших змін до нього.

Фінансування в обсязі 50 млн дол. США надається іноземним інвестором траншами протягом 2009-2015 рр. Отримані кошти використовуються для реалізації низки масштабних проектів в аграрній сфері України.

У межах реалізації цього проекту, наша компанія мала справу з тим, що аграрне страхування в Україні здійснюється, головним чином, у формі страхування застави з метою отримання кредиту. Використання класичного страхового захисту урожаю як способу мінімізації сільськогосподарських ризиків за умови відсутності коштів у аграріїв та підтримки з держави є занадто слабким та переважно формальним.

Відсутність державної підтримки сільськогосподарського страхування йде в розріз заявами, Мінагрополітики про пріоритетність підтримки малих та середніх господарств.

Незважаючи на те, що аграрне страхування в Україні майже не працює, за останні декілька років, які передували економічній кризи, виробники сільськогосподарської продукції все частіше користувалися послугами страхових компаній. Підштовхнули їх до цього погодні умови, які з кожним роком стають дедалі не передбачуваними.

З урахуванням наведеного, можна зробити висновок про те, що одним із елементів гарантування стабілізації фінансового стану аграрних підприємств у ринкових умовах є страхування, що забезпечує безперервність розвитку сільськогосподарського виробництва, функціонування аграрного ринку й може слугувати джерелом інвестицій у сільське господарство.

Аналіз міжнародної практика доводить, що успішними бувають лише ті системи субсидованого аграрного страхування, в яких його учасники – держава та страховики – постійно координують свої дії шляхом створення спеціалізованої структури, яка постійно займається відповідним видом страхування. Україна обрала варіант Пулу. Однак без залучення значної державної допомоги застосування цього механізму є неефективним. З урахуванням чого, необхідним є створення в Україні системи страхування сільськогосподарських ризиків за державною підтримкою та формування ефективної системи сільськогосподарського страхування у добровільній формі.

Передусім залучення державних коштів дасть змогу приватним страховим компаніям взяти активну участь у розвитку системи аграрного страхування та стати рівноправним партнером органів державної влади, що забезпечить стабільність розвитку сільського господарства через механізми відшкодування можливих завданих збитків.

Якщо наша країна планує повернути собі почесне звання «світової житниці», то ми повинні використати успішний міжнародний досвід створити такі умови страхування майбутнього урожаю, які були б привабливими для всіх учасників ринку аграрного страхування.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати