Популярні матеріали

17 серпня 2018, 12:02

Судовий контроль за виконанням судових рішень: процесуальні новели

Олександр Кравець
Олександр Кравець радник Eterna Law
Анна Поліщук
Анна Поліщук молодший юрист Eterna law

15.12.2017 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р. №2147-VIII. Внесені зміни торкнулися, зокрема, питання судового контролю за виконанням судових рішень.

Господарський процесуальний кодекс України (в редакції до 15.12.2017 р.) (далі – ГПК), на відміну від Цивільного процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 р.) (далі – ЦПК), взагалі не містив окремого розділу, який регулював би питання здійснення судового контролю за виконанням судових рішень. Питання оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів регулювалося ст. 121-2 ГПК. При цьому, невирішеним залишалося питання окреслення суб'єкта оскарження.

Відповідно до положень ГПК, суб’єктом оскарження були органи державної виконавчої служби, приватні виконавці, а відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» – виконавець та посадові особи органів державної виконавчої служби (ч. 1 ст. 74). При цьому, згідно з положеннями Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», систему органів примусового виконання рішень становлять органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законом порядку (п. 2 ч. 1 ст. 6).

З прийняттям нової редакції Господарського процесуального кодексу України законодавець спробував внести ясність в окреслене питання та визначив суб’єктом оскарження державного виконавця чи іншу посадову особу органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу (ч. 1 ст. 339 ГПК України).

Однак відповідні зміни так і не були внесені до ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а тому навіть після прийняття ГПК України питання суб’єкта оскарження не було остаточно вирішено на законодавчому рівні.

При цьому в Єдиному державному реєстрі судових рішень вже містяться судові рішення, в яких суди звертають увагу на те, що суб’єкт оскарження у новій редакції ГПК України змінився. Тепер ним повинен бути не орган Державної виконавчої служби, а державний виконавець, інша посадова особа органу державної виконавчої служби (ухвала Господарського суду Харківської області від 31.05.2018 р. у справі №922/4103/13).

Що стосується осіб, які можуть звертатися до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, відповідно до положень ч. 1 ст. 339 ГПК України, ними є сторони виконавчого провадження, до яких належать стягувач і боржник (ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження). При цьому звертаємо увагу, що відповідно до положень ч. 1 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби можуть бути оскаржені не лише сторонами, але й іншими учасниками та особами.

Внесені до ГПК України зміни стосувалися також питання строків для звернення зі скаргою. Так, ГПК надавав можливість звернутися зі скаргою до суду протягом 10 робочих днів, а в окремих випадках – 3 робочих днів. Вказане положення знайшло своє відображення у ч. 5 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження».

З прийняттям ГПК України скаргу може бути подано до суду у 10-денний строк, а в окремих випадках – у 3-денний строк (ст. 341). Таким чином, з прийняттям зазначених змін виникла неузгодженість між ГПК України і ЗУ «Про виконавче провадження», чинним на момент внесення змін до ГПК.

На вказану колізію звернув увагу Верховний Суд в ухвалі від 02.07.2018 р. у справі №5028/16/2/2012, зазначивши, що хоча для господарського суду є пріоритетним застосування положень Кодексу, проте оскільки ЗУ «Про виконавче провадження» встановлюється більш тривалий процесуальний строк, то застосування положень ГПК України до спірних правовідносин буде суперечити засадам здійснення правосуддя. Таким чином, існує необхідність передачі вказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку ч. 5 ст. 302 ГПК України, оскільки ця справа містить виключну правову проблему.

Окрім того, важливою зміною, якої зазнав ГПК, є встановлення строку розгляду поданої скарги судом. Відповідно до ч. 1 ст. 342 ГПК України, скарга розглядається у 10-денний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Що стосується підсудності справ про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного чи приватного виконавця, то законодавець виокремив це питання в окрему статтю, зазначивши, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

При цьому варто звернути увагу, що не всі справи стосовно оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця підсудні господарським судам. Так, у випадках, передбачених ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції після 15.12.2017 р.) та ч. 2 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження», справа може бути підсудною адміністративному суду.

Крім вищезазначеного, приймаючи нову редакцію ГПК України, законодавець врегулював такі питання як «Судові рішення за скаргою» (ст. 451), «Розподіл витрат, пов’язаних з розглядом скарги» (ст. 452), «Виконання ухали суду»(ст. 453), прибравши статті, які стосувалися «Вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, розміщені на рахунках», «Заміни сторони виконавчого провадження», «Поворот виконання рішення, постанови».

Що стосується нової редакції Цивільного процесуального кодексу України, то розділ, присвячений питанню судового контролю за виконанням судових рішень, майже не зазнав змін, у порівнянні з редакцією, яка існувала до 15.12.2017 р.

Водночас, за аналогією з господарським процесом продовжує існувати проблема неузгодженості між законодавчими актами у питанні суб’єкта оскарження, а також строків на звернення зі скаргою до суду.

Підсумовуючи вищевикладене, варто зазначити, що виконання судового рішення є неодмінною складовою права кожного на судовий захист. З метою посилення контролю за виконанням судових рішень законодавець доповнив нову редакцію ГПК України низкою новел. Однак деякі питання оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення так і залишилися невирішеними та потребують подальшого врегулювання.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати